«Зона» без меж,

      Так звана «новітня» опозиція не втомлюється лити крокодилячі сльози з приводу кадрових «репресій» нової влади за політичною ознакою. Мовляв, переможці помаранчевої революції повсюдно виживають, видавлюють ледь не з усіх керівних посад досвідчених профі лише задля того, щоб самим зайняти їхні тепленькі місця. А як насправді почувають себе «помаранчеві» у вчорашніх «заповідниках» кучмізму? І кого там сьогодні підвищують у званнях, посадах?

«Білі ворони» серед червонопогонників

      Двох пенсіонерів МВС із селища Божківського, що під Полтавою, Михайла Дмитренка і Григорія Сухацького, очевидно, варто називати побратимами. Адже приятельські стосунки вчорашніх колег по роботі доповнює ще й міцна ідейна «порідненість». Обоє не терплять брехні, фальші, сваволі, несправедливості. В тому числі й у політиці. Тож свого часу перший очолив місцевий осередок Української народної партії, другий став його заступником. Що таке відкрита опозиційна діяльність у селищі, яке створювалося винятково для обслуговування одразу трьох (!) тамтешніх установ із виконання покарань, тому, хто не побував у цій шкурі, уявити практично неможливо. Напередодні минулорічних президентських виборів колишні офіцери з багатьма роками бездоганної служби на відповідальних посадах у тих же «зонах» були для божківських і вищих «хазяїв життя» вже навіть не «білими воронами» серед червонопогонників — суцільним більмом на оці. Позбутися його неможливо. А нейтралізувати?

      Найактивніші представники проющенківської партії збиралися «накрити» дві місцеві виборчі дільниці. Григорій Сухацький — відкриту, селищну, де голосували постійні мешканці Божківського, Михайло Дмитренко — спеціальну, «зеківську», у виправній колонії № 16. У згаданих виборчих комісіях, звісно, були й інші поодинокі представники опозиційних кандидатів. Але «смотрящим» від влади особливо дошкуляли найбезкомпромісніші й водночас найбільш обізнані з її «витівками», спрямованими насамперед на специфічний «зеківський» електорат. Тож територіальна комісія округу № 148 з подачі божківських «авторитетів» ще до виборів здійснює хитромудру «рокіровку»: Михайла Павловича зі спеціальної дільниці переводить на звичайну, а Григорія Пилиповича, так би мовити, у зворотному напрямку.

      — У відповідь на мій категоричний протест проти таких переміщень голова дільничної комісії № 86 Микола Сватенко запропонував разом із ним піти до... начальника колонії Григорія Варави, — розповідає Михайло Дмитренко. — Останній же одразу мене «заспокоїв»: мовляв, очолюваній ним установі не треба «зайвих проблем» зі мною...

      А навіщо, зрештою, згадана перестановка за умов, коли «уенпіст» Григорій Сухацький такий же затятий ющенківець? Очевидно, керівники «зони» сподівалися на те, що підлеглий (Григорій Пилипович після виходу на «міліцейську» пенсію продовжував працювати тут вільнонайманим телефоністом) як член виборчої комісії не наважиться плисти проти течії, тобто супроти начальства. З пенсіонером же Дмитренком, який «не прив'язаний» до їхньої колонії жодною службовою ниткою, «домовитися» буде набагато важче. Принаймні так декому гадалося. Сталося ж по-іншому.

Ноу-хау для «зеківського» електорату

      Григорій Пилипович добре пам'ятав ноу-хау керівництва установи на попередніх виборах. Тоді за кабінками для таємного голосування з його початком видчинялися двері, звідти виходив котрийсь із зеківських «авторитетів» і показував підневільним виборцям, навпроти якого кандидата ставити «пташку» у бюлетені. «Сторонні» ж спостерігачі просто не помічали тих маневрів, оскільки кабінки стояли на клубній сцені, де їхній «тил» не проглядався.

      За якихось 15 хвилин до початку голосування під час першого туру минулорічних президентських виборів член дільничної комісії Сухацький виявив: потаємні двері за кабінками знову незамкнені... Тож спершу разом зі спостерігачем від кандидата Ющенка «зав'язав» двері паском, а потім наполіг, щоб їх таки замкнули. Коли ж він як член комісії зайняв ще й «стратегічну» позицію для спостереження безпосередньо біля кабінок, начальник колонії відреагував на таке «нахабство» підлеглого по-своєму.

      — Перед усією комісією він «послав» мене найбруднішим матюком і пригрозив вигнати з дільниці, — згадує Г. С. — А потім сам усівся біля східців, які вели на сцену з кабінками, щоб контролювати ситуацію. Правда, контролював дуже своєрідно. Пізніше кум Юрій Гордієнко зізнався мені, що начальник казав йому буквально таке: «Набий морду Сухацькому — випишу тобі премію на п'ятдесятиріччя».

      І це при тому, що начальник колонії Григорій Варава на дільниці був, по суті, сторонньою особою, постійне перебування якої там під час голосування категорично заборонено законом. Щоправда, «пасти» підопічний електорат ще й у приміщенні для голосування керівництву установи дозволила... дільнична комісія, встановивши на підвідомчій території «свої», особливі закони...

      За таких умов що вже говорити про дотримання виборчого законодавства за її межами. Той же Григорій Сухацький особисто бачив і чув, як начальник установи Варава «інструктував»  вишикуваних біля входу до клубу засуджених, щоб вони «правильно» зорієнтувалися у виборчому бюлетені й ставили «пташку» у відповідному квадратику знизу, тобто голосували за кандидата Януковича. В клубі про це ж нагадував «зекам» його заступник Крамаренко...

      Тими «підказками» начальства виборців у арештантських робах так затуркали, що близько півсотні з них у першому турі поставили позначки навпроти «сусіднього» прiзвища Яковенка або зробили бюлетені недійсними під час виправлення власних «помилок». У значно відповідальнішому другому турі цих та інших «сюрпризів» бути вже не могло — від «зон» вимагали практично стовідсоткового голосування за «Ядиного» кандидата від влади. Щоб його забезпечити, за нейтралізацію «неблагодійних» членів комісій узялися вже серйозніше.

«Йди і на роботу більше не приходь»

      — На третій день після першого туру виборів, у середу, мене викликали на засідання кадрової комісії й у присутності півтора десятка її членів начальник колонії оголосив свій вердикт — мою посаду телефоніста скорочують, а мене звільняють з роботи, — продовжує Григорій Сухацький. — При цьому Варава не втримався від сарказму: мовляв, 21 листопада, після другого туру виборів, прийдеш сюди вже заступником начальника установи, а начальником буде Дмитренко. І дав вказівку бухгалтеру розрахувати мене за три дні.

      «Йди і на роботу більше не приходь», — такими були в той день останні слова начальника на адресу свого підлеглого. Оскільки йшлося про службові стосунки з підполковником, команди якого у фактично військовому колективі не обговорюються, зігнорувати ту пряму вказівку Григорій Пилипович просто не міг. До того ж «зону», як відомо, посилено охороняють озброєні люди, й будь-яка самодіяльність із проникненням туди без санкції керівника установи загрожує більш ніж неприємностями. Тож наступного дня Г. С. залишився вдома.

      Через кілька днів до його оселі прийшла «кадровичка» й почала просити, щоб написав заяву на... звільнення за власним бажанням. Мовляв, його ніхто не скорочував, то начальник погарячкував. Але погодитися на таку «оборудку» передусім із власною совістю Григорій Пилипович, звісно, не міг. Пізніше був ще один візит тієї ж «кадровички» із запрошенням до кабінету начальника колонії.

      — Застав його на робочому місці лише з третього разу, — розповідає Григорій Сухацький. — А коли нарешті зустрілися, начальник запропонував виходити на роботу з виправдальним документом за попередні «прогули», тобто з лікарняним, якого в мене, зрозуміло, не буде.

      Таке відверто знущальне «запрошення» повернутися на роботу пролунало вже після другого туру президентських виборів, тобто в розпал помаранчевої революції. Пристати на нього означало б стати пішаком у брудній грі. Й не тільки тому, що доведеться, по суті, фальшувати справжні обставини вимушеного «прогулу», допомагати надто ревним служакам прогнилого режиму камуфлювати реальні причини звільнення, кричущі порушення закону. Погоджуючись сьогодні на фіктивне підтвердження «добровільності» вимушеного перебування вдома, неодмінно наражаєшся на небезпеку, що вже завтра ті ж таки «добродійники» виставлять тебе цілком реальним прогульником-брехуном...

      Тим паче що охочих напустити сюди ще й «лікарняного» туману вистачало. Адже після вимушеного прощання з роботою в «зоні» з'ясувалося, що й свої громадські обов'язки члена дільничної комісії під час другого туру виборів Г. С. виконувати тут уже не зможе. Голова комісії Микола Сватенко повідомив йому про те, що начальник виправної колонії № 16 Варава просто не підписав перепустку Сухацького на вхід в установу, без якої у виборчу «годину Ч» по її території не зробиш і кроку. Чому не підписав? Бо пану начальнику нібито повідомили, що Сухацький... хворий.

      Довелося Григорію Пилиповичу під час другого туру виборів «лікуватися» на одній із дільниць Дніпропетровської області, куди був відряджений полтавським виборчим штабом кандидата Ющенка, а потім і на помаранчевому Майдані столиці. Тож, звісно, процесу голосування в «рідній» колонії у другому і «третьому» турах бачити вже не міг. Знає тільки, що «план по валу» без «неблагонадійного» члена  дільничної комісії Сухацького керівництво колонії виконало — ув'язнені проголосували тут за свого колишнього «колегу», котрий дуже хотів стати Президентом, практично одностайно.

      А самого Г. С. те ж таки начальство невдовзі «потішило» іншою новиною, надіславши йому перед Новим роком офіційне повідомлення про звільнення за прогули. І це при тому, що за багаторічне трудове життя він ніколи не прогулював без поважної причини не те що дня — навіть години. Вже потім дізнався і про зарахування на «скорочену» в такий цинічний спосіб посаду телефоніста сина колишнього начальника колонії...

Все тече.

А що змінюється?

      Не дочекавшись відновлення справедливості за вчорашньої кучмівської влади, Сухацький звернувся до влади нової. Зрештою, його звернення з проханням поновити на роботі й виплатити компенсацію за вимушений прогул потрапило до обласного управління Державного департаменту України з питань виконання покарань. Звідти в Божківське приїздить куратор кадрових питань майор Луценко. На прохання останнього в колонії в присутності ще одного, тамтешнього «кадровика» Герасименка, Григорій Сухацький пише докладне пояснення справжніх причин своїх вимушених «прогулів». А невдовзі його викликають у Полтаву до начальника управління Олексія Кизима.

      — Тільки заходжу в його кабінет, начальник «управи» в присутності свого першого заступника Дем'яненка зустрічає мене словами: «Здрастуй, Грицю!» — пригадує Григорій Пилипович. — І одразу рекомендує взяти пляшку горілки та й піти з нею до Варави, щоб помиритися. Мовляв, той iз моїм звільненням погарячкував. Даруйте, як погарячкував? З начальником колонії ми живемо по сусідству — через один будинок. Та хіба ж про сусідські стосунки йдеться? Молодший за віком керівник установи тільки через мою «незговірливість» на виборчій дільниці привселюдно ображав мою честь і гідність, позбавив роботи, на якiй я чесно пропрацював 28 років, а потім ще й зробив із мене «прогульника». Мені ж тепер соромно людям в очі дивитися. «Миритися»? Так, я згоден. Тільки без спиртного, якого не вживаю. Хай пан Варава знову обирає кадрову комісію, вибачається, поновлює мене на роботі. Після таких слів полковник Кизим зауважив, що начальник колонії взагалі міг мене не приймати...

      Своєрідним підсумком тієї розмови стала датована 5 травня 2005 року. і надіслана поштою офіційна відповідь за підписом пана Кизима. В ній повідомлялося, що звернення Сухацького «стосовно незаконного звільнення з посади телефоніста Божківської виправної колонії № 16 розглянуто комісійно співробітниками обласного управління з виїздом в установу. Перевіркою встановлено, що в діях керівництва та профспілкового комітету колонії порушень чинного законодавства не виявлено... Ваше звільнення з посади, телефоніста відділу охорони Божківської виправної колонії № 16 проведено згідно з вимогами чинного законодавства. 30.04.2005 р. ви були запрошені керівництвом обласного управління для детального з'ясування обставин звільнення, але конструктивна бесіда не відбулася, від вас додаткових пояснень як у письмовій, так і в усній формі отримано не було».

      Позиція провідників «управи» зрозуміла. У перекладі на звичайну мову її можна звести до однієї фрази: я — начальник, ти... надто розумний. В іншому випадку керівники таки «помітили» б і усні та письмові пояснення Сухацького, і брутальні порушення закону при його звільненні фактично за політичними мотивами. Зрештою, не вважали б на повному серйозі пошуком конструктивну оту пропозицію розпити «мирову» пляшку...

      Вже після того, як одержав згадану відповідь, Григорій Пилипович ще раз звернувся до «вищестоящих». Але в Божківське знову приїхав гінець-«кадровик» з обласного управління, щоб «заспокоїти» скаржника: мовляв, і навіщо ото писати на нові адреси — все одно ж усі скарги повертаються до нас...

«Гуси», яких не можна дратувати

      Щоправда, без уваги до тамтешніх особливо цінних кадрів виправну колонію № 16 «нагорі» все ж не залишають. Через кілька місяців після виборів і помаранчевої революції начальнику колонії підполковнику Григорію Вараві присвоїли звання підполковника. «Мабуть, за те, що забезпечив виконання «плану» голосів за Януковича», — жартують у Божківському. Словом, ростуть люди...

      А Григорій Сухацький залишається звільненим «прогульником». І це при тому, що кілька років тому трагічно загинула єдина донька, тож зараз удвох із дружиною виховують малолітнього онука. За таких обставин доважок до пенсії у вигляді зарплати був би зовсім не зайвим. Але справа не тільки і не стільки в матеріальних втратах. У селищі, де мешкають в основному колишні й сьогоднішні працівники трьох колоній, добре пам'ятають, як двi «білі ворони» серед червонопогонників — Григорій Сухацький і Михайло Дмитренко — переконували всіх голосувати за Віктора Ющенка, за нову владу. Передусім задля того, щоб урешті-решт покінчити з життям за неписаними законами «зон» і за їх межами. Влада таки змінилася. Але що змінилося в Божківському?

      Земляки навіть воліють тепер іти зі своїми бідами і скаргами до пенсіонерів Сухацького й Дмитренка як до... повпредів нової влади. При цьому нерідко запитують: «Ну що, довоювалися, доагітувалися за свого Президента?». Бо ж перед їхніми очима не лише власні проблеми й образи, а й оті новенькі полковницькі погони надто «гарячкового» начальника колонії, і принижений та зневажений ним «прогульник» Сухацький, і сьогоднішнє повернення до традиційного використання «зеківської», по суті, рабської праці на обійстях «божків» із Божківського...

      Власне, чи не єдиним реальним наслідком щирого прагнення «помаранчевих» активістів Михайла Дмитренка і Григорія Сухацького домогтися справедливості бодай після помаранчевої революції стали... погрози на їхню адресу. Мовляв, дарма виносять сміття з хати, дратують «гусей», у яких чимало знайомих у кримінальному світі. То, виходячи за ворота Божківської виправної колонії № 16, межі «зони» таки не залишаєш?