Полку учасників парламентських виборів прибуло. У прес-релізі, розповсюдженому організацєю, яку в Україні знають як «жовта «Пора», зазначено: «1 серпня Громадянська партія «Пора» отримала Свідоцтво про реєстрацію політичної партії від 23 березня 2005 року за № 127-п.п. Свідоцтво видане за рішенням Печерського суду м. Києва від 29 червня 2005 року, який зобов'язав Міністерство юстиції України зареєструвати ГП «Пора» до 24 березня 2005 року. Таким чином, ГП «Пора» візьме активну участь у виборах 2005 року».

Як не крути, а Запоріжжя претендує на статус регіону, показового у контексті протистояння між учорашніми однодумцями по Майдану. Наприкінці червня «УМ» «накаркала», сумніваючись у примиренні місцевих соціалістів із головою обласної держадміністрації Юрієм Артеменком. «Війна» скінчиться 22 червня?» — так називався матеріал про конфлікт, взаємні образи та чергову дату судового розгляду. Не 22-го, а 29 червня Юрій Артеменко таки захистив у місцевому суді Комунарського району Запоріжжя свої честь і гідність, на які зазіхнув перший секретар обкому СПУ Сергій Кузьменко. Але той не квапиться вибачатися за поширену у ЗМІ «дезу» про «губернатора». Ще не висохло чорнило на апеляції, як Кузьменко скликав журналістську братію для нових вельми епатажних заяв.

Голова Комітету Верховної Ради з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю Володимир Стретович може стати першим заступником Генерального прокурора. Власне, сам Володимир Миколайович натякав на ймовірність такого розвитку подій ще з місяць тому, але тоді преса сприйняла цю новину досить скептично. По-перше, з'явилася вона тоді, коли ще надто свіжим був спогад про невдалу спробу Стретовича та його соратників по «антикорупції» відправити у відставку Генпрокурора Святослава Піскуна (комітет більшістю голосів цю пропозицію не підтримав), а по-друге, місце свого першого заступника парламентському візаві нібито запропонував сам Піскун, з яким Стретович постійно вступає в публічну полеміку і якого закликає піти у відставку.

Зробивши ковток свіжого повітря, людина, яка тривалий час безвилазно перебувала у задушливому погребі, може знепритомніти. Мабуть, щось подібне відчув організм «донецького в'язня» Бориса Колесникова, опинившись на волі після кількох місяців сидіння за гратами. «Там» пан Борис тримався живчиком, вдало поєднуючи на обличчі вираз невинно засудженого стражденця з магнетичним поглядом красеня-чоловіка (принаймні саме таким він виглядав у очах завжди наявних у таких випадках екзальтованих жіночок, які, тримаючи в руках портрети ув'язненого Колесникова, стогнали під вікнами судів: «Ох, який же він МУЖЧИНА!»). Та щойно голову Донецької облради рішенням суду випустили з «клітки» на всі чотири сторони (обмежені кордоном України), як слабкий чоловічий організм не витримав, і «мужчині» стало вкрай зле.