«Сонячний удар» у Гідропарку

      Вважається, що пляжний волейбол зародився на Гаваях у 1920 році. Хоча вiдтодi, як існує м'яч, зрозуміло, що «круглого» не лише копали ногами на бразильських пляжах, а й грали ним на піску руками. Першими майданчики на піску побудували американці у своїй Каліфорнії, а в Європі біч-волей з'явився у 1927 році в передмісті Парижа. Але перший чемпіонат Старого світу було проведено лише у 1993-му в іспанському місті Алмерія.

      Враховуючи, що в Україні практично весь південний кордон — це приморські пляжі, виглядає дивним, що лише у 1996 році Національна федерація провела перші національні турніри. Завдяки створенню у 1998 році Асоціації пляжного волейболу України на сьогодні ми маємо повну систему національних змагань. Утім по-справжньому заявити про себе на міжнародному рівні українці одержали можливість завдяки президентові компанії «Укрзернопром» Антону Шишкіну, який сам на той час ще грав в першості України із «загального» волейболу. Так у 2001 році на київському пляжі «Довбичка-2» у Гідропарку з'явився офіційно визнаний у світі міжнародний турнір «Укрзернопром-челенджер».

* * *

      В останні дні липня ці представницькі змагання з призовим фондом 150 тис. грн. відбулися вже вчетверте. До цього в Києві двічі перемагали визнані лідери в цьому виді спорту — бразильці (у фіналах вони обігрували українські дуети — відповідно, Стадников/Распутній та Худолій/Бабич). Минулого року наші співвітчизники відступили на бронзову сходинку (Кулінич/Дяченко), а незмінними призерами залишаються латиші. Є у Латвії такий фанат біч-волею — Яніс Грінбергс, який щороку змінює партнера, але і з Круміньшем, і зі Сталсом він постійно сходив на київський п'єдестал пошани. Цього ж року представники балтійської країни знову виявилися кращими, але — лише за сумою призових. Бо за друге й третє місця одержали 6 тисяч доларів. А приз за першу сходинку — 4,5 тисячі «зелених» — уперше дістався українській парі, Миколі Бабичу та Олегу Ніколаєву із Запоріжжя.

      Найголовнішим «персонажем» нинішнього турніру стала африканська спека (стовпчик термометра на сонці упевнено долав 40-градусну позначку). Але всі чотири трибуни в Гідропарку (з них лише одна під дахом!), які вміщують 1200—1500 глядачів, завжди заповнювалися вщерть. Секрет привабливості пляжного волейболу не лише у поєднанні «приємного з корисним», а й у динамічних правилах гри майже без зупинок. Очки нараховуються після кожного розіграшу м'яча, а якщо знадобиться, то у третьому сеті суперники можуть грати значно довше, ніж до 15 очок.

      Так, цього разу за крок до півфіналу відбулася рекордна партія турніру — тривалістю годину й 17 хвилин, в якій росіяни Карпухін/Калінін виграли в італійців Галлі/Рафаеллі — 21:19, 17:21, 23:21. Щоправда, цей марафон не залишив переможцям жодних сил, і їх легко обіграли латиші Круміньш/Сорокінс. Остаточно ж росіяни залишилися без півфіналістів, коли наші Бабич та Ніколаєв обіграли Кошкарьова/Тетіхіна — 23:21, 21:19.

      Відзначимо, що «запорізькі козаки» залишилися єдиними представниками країни вже після першого раунду, коли свої два стартові поєдинки програли Михайлов/Кришин та Дяченко/Кулінич. Що стосується шляху до «золота» Бабича та Ніколаєва, то його можна назвати унікальним, адже ніколи ще переможцям турніру не доводилося грати стільки матчів із трьома партіями. Микола та Олег перших три поєдинки виграли з рахунком 2:1 у казахів — Сєрого й Ровкіна, шведів — Магнуссона і Брінкборга, італійців — Галлі та Рафаеллі. Після цього «марафону» наші волейболісти «всуху» поступилися канадцям Гайберту та Рідеру — 18:21, 19:21. Утім суперпідтримка «втомлених сонцем» уболівальників дозволила завершити суботній день перемогою над росіянами, про яку ми вже згадували.

      У півфіналі Сталс і Грінбергс, виходячи проти Бабича та Ніколаєва, вже знали, що їхні співвітчизники Круміньш і Сорокінс обіграли канадців — 21:14, 21:18, тож мали шанс уперше зробити фінал «Укрзернопром-челенджера» суто латвійським. Утім впертої боротьби не вийшло, і за сорок хвилин Бабич вдруге, а Ніколаєв — вперше, «виписали» собі путівку в фінал — 21:18, 21:17.

      У матчі за третє місце досвідчений Грінбергс зі Сталсом легко забрали «бронзу» у канадців. Вирішальний же поєдинок став справжньою окрасою турніру, а вирішальною стала дивовижна витривалість українців. Бабич і Ніколаєв поступилися в першій партії — 18:21, рівна гра була і в другому сеті, поки за рахунку 10:10 від перегріву просто «поплив» Русланс Сорокінс. Він почав робити помилку за помилкою, хоча до цього часу український дует нічого не міг удіяти з блоком Сорокінса, на якому той — до моменту «сонячного удару» — заробив половину очок. А після «сонячної травми» одного з латишів зіграні запорожці легко довели матч до дуже важливої перемоги — 21:14, 15:12.

* * *

      Після турніру спілкування призерів і організаторів зі зрозумілих причин вийшло за рамки «челенджера». Адже, відчувши смак успіху, цілком доречно було зачепити питання наших олімпійських перспектив у пляжному волейболі. Як розповів віце-президент ФВУ Іван Тищенко, путівки на Олімпіаду-2008 буде розіграно за результатами найліпших виступів на вісьмох турнірах упродовж двох років. Щоб потрапити у «п'ятдесятку» обраних, тим же Бабичу й Ніколаєву слід значно більше, ніж вісім разів, виїхати на міжнародні турніри, а з коштами на це в нас є проблеми. В Україні «Укрзернопром» залишається єдиним турніром подібного рівня і, як каже Антон Шишкін, «пляжникам» — єдиним з усіх олімпійських ігрових видів спорту — запропоновано прийняти у себе один з етапів «Світової серії». А для того, щоб «Укрзернопром» із «челенджера» перетворився на більш престижний «оупен», потрібні й більші гроші й вищий рівень учасників. «Побудувати майданчики не проблема, — каже Шишкін, — а ось підготувати своїх спортсменів складніше». Чому так, роз’яснив Іван Тищенко: «Розширення інфраструктури пляжного волейболу (у тому числі й будівництво критих арен. — Авт.) слід закласти в план розвитку Києва. Треба звернути увагу на дитячі спортивні школи, де потрібно ввести спеціалізацію з нашого олімпійського виду спорту. Нині ж зміну «вузького профілю» готують лише у Запоріжжі, Миколаєві та Іллічівську».

      Дещо «заспокоїв» технічний керівник київського турніру від Міжнародної федерації пляжного волейболу, наш співвітчизник з Австралії Пітер Грещук. Він сказав, що спортсмени шукають спонсорів для виїзду за кордон в усі країнах, крім Бразилії, де біч-волей є другим за популярністю після футболу. «У вас завжди була чудова організація, а тепер є й своя команда-переможець, тому на олімпійську перспективу можете дивитися з оптимізмом», — резюмував Грещук.