Якщо не брати до уваги перший післяаварійний період, то охочих влаштуватись на роботу на ЧАЕС завжди вистачає. Гроші, відверто кажучи, — не останній аргумент на користь одіозного об'єкта. Але для того, щоб отримати допуск, скажімо, в «саркофаг», одного бажання і високого професіоналізму недостатньо.
Пригадую випадок. У травні 1998 року разом iз колегою по інформаційній службі ЧАЕС Миколою Хрієнком ми здійснили «сходження» на верхню позначку вентиляційної труби «саркофага». І не для того, щоб знічев'я подихати чорнобильським повітрям на висоті 150 метрів, а подивитись на власні очі і розповісти в ЗМІ про ремонтно-відновні роботи, що вперше після чорнобильської катастрофи проводились тоді на пошкодженій трубі в рамках міжнародного проекту. Після того як ми реалізували заплановане і репортажі були надруковані в кількох виданнях, нам запропонувала послуги ще одна відома, але схильна до бульварних сенсацій, газета. Ми погодились, особливо не сподіваючись. Згодом поцікавилися долею підготовленого матеріалу. Відповідь шокувала своїм летальним гумором: «Знаєш, старче, не взяли твій доробок. От якби, кажуть, iз труби «саркофага» хтось гепнувся вниз, та ще й насмерть, ось тоді...»