Будні й свята козацької Германівки

02.08.2005
Будні й свята козацької Германівки

Хрест — символ християнської Германiвки. (Фото автора.)

      900-річна Германівка, що в Обухівському районі на Київщині, — село незвичайне. Можливо, не стільки тим, що стрічка його козацького, давньоруського і ще давнішого минулого бере початок із тисячолітніх глибин. Незвичайне воно, швидше, тим, що германівці, незважаючи ні на які поточні лихоліття, цю стрічку з рук не випустили. І пам'ять віддає їм за це сторицею. Прибутки місцевого господарства минулого року становили 540 тисяч гривень. Можливо, цифра спершу не надто вражає, але ж і село на 2 000 мешканців не у збитках, середня зарплата працівника сільського підприємства тут — 650 гривень.

 

Секрет соціального успіху

      За словами сільського голови Анатолія Шафаренка, який керує з 1994 року, пріоритетними для Германівки є три напрями: історична пам'ять, соціальний розвиток, здоров'я та освіта молодого покоління. Тому працівників соціальної сфери тут не скорочують — у ній «працює майже 300 осіб. За 12 років влада вклала у соціальний розвиток села 2 мільйони гривень. З них 150 тисяч із бюджету — сільського, районного і обласного, а решту надали як спонсорську допомогу члени громади.

      У Германівці є власна водонапірна вежа. Із 890 будинків села у 700 проведено природний газ. 650 помешкань телефонізовано. Є власне рибне господарство, свій ковбасний цех, млин, олійниця, пекарня,  працівниці якої нині опановують новий різновид продукції — торти.

      Тоді як по всій країні за 10 років закрили понад 380 дільничних лікарень та фельдшерсько-акушерських пунктів, германівці лікарню не тільки зберегли — завдяки їй громада минулого року «розбагатіла» на лабораторію й електрокардіограф.

      Та все ж основою й сьогодення, і майбуття, як вважає Анатолій Шафаренко,  є повага до тих поколінь, які були до нас. За час його керівництва в селі відкрили 26 пам'ятників і 16 меморіальних дошок. Діє чотири музеї — освіти, козаччини, ІІ Світової війни, картинна галерея.

Відгомін Сулими і Наливайка

      У Музеї козаччини, відкритому в 1995 році, зберігається майже 4 тисячі експонатів з історії Германівки. Найдавніші пам'ятки — з розкопок стародавнього городища, на якому тепер стоїть село.

      Знаменита Германівка й тим, що тут двічі бував Северин Наливайко. А в 1651 році поблизу неї тривали бої між козаками Хмельницького і вояцтвом Потоцького, Калиновського і Радзивіла. Згодом соратник Хмельницького, Іван Виговський, на Ревиній горі проголосив текст Гадяцької угоди.

      У селі поховано двох козацьких полковників — Прокопа Верещака і Степана Сулиму. У XVIII столітті германівці «радували» імперію антикріпосницькими повстаннями. В одному з них узяли участь 116 осіб. Загалом у Германівці 5 кладовищ, з них два єврейських, одне польське і два православних.

      У селі був порт — тут пролягає річка Красна, що впадає в Дніпро.

      Загалом у Державній Думі царської Росії від України було чотири представники, один із них — германівець Петро Мерщій. Його у 1928 році звинуватили у веденні антирадянської пропаганди і розстріляли.

      У часи революції германівці чинили потужний спротив радянській владі. Тому й голод тут зробили жорстокіший: у 1933-му загинув фактично кожен п'ятий мешканець  — 980 людей.

      За «совєтів» Германівка змінилася: якщо на дореволюційних фото селяни красувалися у накрохмалених сорочках із краватками, у капелюхах, то вже у 1920-х найліпшою вдяганкою стали куфайки і кирзяки.

      У 30-ті роки в селі репресували 37 осіб «політичних» і ще 18 «за економічні злочини», тобто «куркулів». Одного посадили за те, що він, будучи директором школи, одружився з дочкою священика.

      У ІІ Світову війну в селі майже три місяці стояв фронт, було вбито 1800 германівців. По війні історичну назву села пов'язали з фашистською Германією, а тому вирішили «знищити» — перейменували спершу в Уваровку, а потім  у Красне-2. Тільки в 1989 році силами громади село знову стало Германівкою.

      Про все це захоплено розповідає Анатолій Шафаренко, який у співавторстві опублікував 12 книг з історії рідного краю, серед яких — «Релігія і некрополі Германівки», «Містечко Германівка», «Освіта Германівки», «Мистецька Германівка», «Історія Германівської лікарні».

Церковні мир і злагода

      До революції у селі було 14 храмів. Церква часів Пилипа Орлика не збереглася, на тому місці встановлено хрест.

      Свято-Миколаївську церкву спорудили в 1819 році на кошти германівського поміщика Катана Проскури. Дзвіницю зруйнували у 1936 році, вивізши дзвони, а в 1967 році зруйнували храм. Пустка була до 1991 року.

      Церкву відбудували в 1994 році, сьогодні добудовують дзвіницю, для якої вже придбали дзвони, на зимового Миколу всіх запрошують послухати 49 програм церковного передзвону.

      При церкві відновлено могили Катана Проскури і священика Максиміліана Солухи. При цьому немає ніякого міжцерковного протистояння чи непорозумінь. «У нас Україна, то має бути і Українська православна церква — Київського патріархату. Іншого я не допускаю», — пояснює сільський голова, додаючи, що храм перебуває на балансі сільської ради, зданий у безстрокову оренду церковній громаді й «битися за нього немає чого».

Надійні інвестиції в майбутнє

      У Германівці росте 290 дітей. Для них діє 5 освітніх закладів: школа, гімназія, школа мистецтв, спортивна, церковно-парафіяльна. Коли згоріло приміщення гімназії, його негайно ж відбудували завдяки землячці Галині Бровченко, яка першою внесла кошти — 20 тисяч, та Патріарху УПЦ Філарету. «Це безпрецедентний випадок, коли церква допомогла державній установі», — каже Анатолій Шафаренко.

      Це не випадково, бо й церковно-парафіяльну школу тут відкрили з благословення Його святості. Там навчається 30 дітей, здобуваючи церковну освіту паралельно з середньою. У кімнаті, де проходять заняття, — комп'ютер і помаранчевий прапор.

      Завідуючий кафедри Київського політехнічного інституту Антон Михайлюк (його дядько Андрій Михайлюк, уродженець Германівки, репресований поет) за підтримки сільської громади створив чи не першу в сільській місцевості філію довузівської підготовки КПІ.

      Тепер кілька германівських дітей уже є студентами цього вузу. «Усі ці явища для Германівки є не епізодами, а системою, — каже пан Михайлюк. — Мені здається, що якби це стало системою для всіх сіл України, перед нами б уже не стояло питання — іти чи не йти нам у Європу, а Європа, можливо, думала б про те, чи не прийти їй в Україну».

      У Германівці три бібліотеки — центральна, що має 29 тисяч книг, бібліотека гімназії, яка за два роки назбирала 1200 книг, і в школі — на 14 тисяч. Невдовзі буде ще й церковна — приміщення під неї вже збудовано.

      У германівській гімназії навчається понад 90 талановитих дітей, які, окрім поглибленого вивчення природничих наук, пишуть чудові вірші й гарно співають. При цьому школярі, як весняні квіти, — тендітні, бліденькі. Учителям уже кілька років як довелося відмовитися від першовересневих і випускних лінійок — діти непритомніють і падають на землю: дається взнаки «четверта зона».

      Дві-три дитини щороку тут помирають від лейкемії, у третини дітлахів — хвороба щитовидної залози.

Незнання чи спроба село «зламати»?

      «Покоління, яке прийде, повинне бути святим поборником національної духовної сили. Наші нащадки мають стати великими українцями», — вважає Анатолій Шафаренко, який робить усе можливе, аби діти все ж виростали передусім здоровими і фізично, і духовно.

      Він каже, що до нього гостре усвідомлення національної приналежності прийшло з віком. Спочатку він 18 років пропрацював у Сибіру, потім, повернувшись до рідного села, завідував у колгоспі майстернею, став головним інженером. «Але з віком з'явилася тяга до того, щоб відновити святу справу нашого народу», — згадує сільський голова.

      Тепер він боїться, що одним розчерком чиновницького пера зруйнують усю, ними і громадою побудовану справу — в рамках запропонованої Києвом адміністративної реформи. «Цю реформу придумали люди, не обізнані з тим, як живе селянин», — вважає Анатолій Шафаренко. Адже, згідно із запропонованими змінами, Германівка територіально належатиме до сусіднього села — Дермизни, в якому проживає 180 мешканців і де немає ніякої інфраструктури.

      Це при тому, що нині в Германівці — 2 тисячі мешканців, кілька шкіл, музеї. Громада обурена. А голова має свою версію. Він вважає таку реалізацію реформи засобом вгомонити як завжди бунтівне село. «Вся округа вже куплена, а Германівка — ні», — каже він. Важко повірити, що на початку ХХІ сторіччя, як і в середині 30-х, хтось переслідує саме таку мету. Але запропонована схема реформування цього конкретного села справді наштовхує на невеселі роздуми.

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>