Анатолій Погрібний: Письменники не підуть у влади на повідку

      Київська організація Спілки письменників України  — явище доволі похмуре і непривабливе. Найперше тим, що там завжди відбуваються якісь суперечки, навіть колишній голова був обраний... нелегітимно, меншою кількістю голосів. І ось нещодавно в цьому «сонному царстві» сталися зміни. На зборах КО СПУ головою Спілки обрали громадсько-культурного діяча, критика і публіциста Анатолія Погрібного, а його заступником — поета, драматурга, заслуженого діяча мистецтв України Василя Фольварочного. Звісно, скільки людей — стільки й думок. Є такі, що очікують у середовищі Спілки радикальних змін. Деякі скептики вважають, коли порівнювати Череватенка, колишнього голову київської організації Спілки, та Погрібного, теперішнього, то на зборах письменники просто поміняли шило на мило. Але чого чекати від нового керівництва — напевне не знає ніхто. Кореспондент «УМ» Аліна Стрижак зустрілася з Анатолієм Погрібним і поставила йому кілька запитань щодо основних напрямів діяльності.

      — Анатолію Григоровичу, посада голови Київської організації СПУ була для вас несподіванкою?

      — Так, це несподівано. Розмова про те, що мене  хочуть обрати головою, була. Але згоди я не давав. І тільки тоді, коли почалися збори і я зрозумів, що зі Спілкою письменників може статися те ж саме, що і з Рухом, — розкол, коли я зрозумів, що є така загроза, то сам собі дав згоду. Бо тут 638 письменників. Це маленький загін. І коли я погоджувався, то вірив, що з цих письменників більшість має державницький світогляд, що ми не дамо зруйнувати Спілку, як би того комусь не хотілось. Якщо навіть не київські письменники, то, я думаю, діаспора, яка до нас теж прикріплена, мені допоможе. Протягом свого керівництва, я пообіцяв собі, докладатиму всіх зусиль, щоб відновлювати і зміцнювати Спілку.

      — Пане Анатолію, а що ви плануєте як новий керівник зробити найближчим часом?

      — Вважаю, що треба налагодити стосунки з Київською державною міськадміністрацією. Це важливо, бо якщо ми, письменники, — Київська обласна організація, то, значить, і певний підрозділ КМДА. Абсолютно автономний, зі своїм баченням. Але, безперечно, ми повинні співпрацювати з місцевою владою. Шкода, що цього не було раніше. Бо КМДА — великий потенціал, який до цього часу використовувався дуже слабко. А Омельченко — нормальна людина, здатна зрозуміти нас і допомогти. Вважаю, що треба стукати, говорити, що держава, яка плює на своїх письменників, нічого не варта. От зараз письменники самі продають свої книжки, самі шукають собі спонсорів. Зрештою, кожен знає, в якому стані перебуває сьогодні літератор. Але вже зараз я роблю реальні кроки, спілкувався з чиновниками, були проведені розмови на певному рівні. І знаєте — послухали. Не хочу забігати наперед, але скажу, що ті письменники, які перебувають на межі бідності, будуть забезпечені. І ті, що живуть на одну пенсію, яку не отримують, теж житимуть нормально. Бо якщо заслужений автор спочатку переймається тим, кому б здати дачу в оренду, а вже потім своїми творами, то як же це називається? Крім того, це одиниці, які заробляють гроші на оренді. Більшості нема чого здавати. Тому я добиватимуся того, щоб таких письменників прирівняти хоча б до рівня наукових працівників. Це небагато, всього 200 чоловік, не тільки в Київській організації, а й по всій Україні. Я зроблю все для того, щоб у нас автор відчував свою потрібність країні.

      — Якою буде співпраця з «молодняком»?

      — Знаєте, я вважаю, що література не твориться у Спілці письменників. Це просто  митці, незалежно від того, до якого літературного угруповання вони належать. Може, вони взагалі самі по собі. Безумовно, ми співпрацюватимемо з молодими письменниками, всіляко заохочуватимемо їхню участь у Спілці. Я ніколи не протиставляв, мовляв, оце наш, спілчанський, літератор, а оце — не наш. І кажу молоді: «Може, виникають проблеми з приміщенням, нема де проводити вечорів... Приходьте до нас, у Спілку, робіть вечори, але робіть добре». Якщо я дізнаюся, що хтось хоче провести у Спілці вечір, а йому не дозволяють, то обов'язково втручатимусь. Але, сподіваюся, цього ніколи не буде. І взагалі, я знайомий із творчістю молодих. Читаю їхні нові твори, критичні виступи в пресі. Крім того, в Спілці існує Творча рада, яка фактично керує нею. До Ради можуть входити й письменники з інших творчих об'єднань. Зараз Рада  вже сформована, і молодих там більше, ніж, скажімо, минулого року.  Я ще працюю в КНУ ім. Тараса Шевченка. Спілкуюся з багатьма творчими особистостями з кола студентів. І можу сказати, що коли обиратимуть наступного разу членів Ради, то  двадцятирічні туди потраплять обов'язково. І я сам слідкуватиму за тим, щоб реальні кроки на омолодження були зроблені. Просто ще існує інша проблема — зараз молодь сама не приходить у  Спілку. Я не знаю, може, треба її весь час закликати? То закликаю: «Приходьте, використовуйте приміщення, будемо співпрацювати, ми завжди відкриємо двері».

      — Анатолію Григоровичу, трішки зміню тему... Якої ви думки про газету «Літературна Україна»?

      — Розумію (сумно усміхається і хитає головою), ви натякаєте на те, що я входжу до редакційної ради, а газета така ніяка.

      — Чи будете ви щось робити для того, щоб «Літературка» змінилася?

      — Знаєте, я не хотів би перекреслювати цю газету. От ми зараз тут будемо критикувати її, а вона тим часом зараз перебуває в складнющих фінансових умовах і не виходить узагалі. Так, «Літературка» слабка. Так, вона не відображає спілчанське життя. Але її рівень залежить не від мене, навіть не від Плюща, для якого «Літературна Україна» стала справою життя. А від рівня фінансування її державою. Бо хоч газету вже й перереєстрували і вона стала «газетою письменників України», а не «газетою НСПУ»,  на десять гривень ніхто туди не піде. Я робитиму все можливе, щоб покращити становище «Літературної України», але навряд чи те покращення настане скоро. Не треба забувати й про те, що в цій газеті можна зустріти і багато цікавих речей. Зокрема і твори молодих письменників. От, скажімо, ваш колега, журналіст Володимир Германов. Найлегше сказати: нецікава газета. Але, по-моєму, в кожному номері є бодай щось, варте уваги.

      — Анатолію Григоровичу, як ви ставитеся до чуток, що Володимир Яворівський, мовляв, неякісно виконує обов'язки голови НСПУ, а ви були б кращим головою?

      — Я, знову ж таки, розцінюю це як безглузде намагання скинути Володимира Яворівського з посади голови, а також пересварити письменників між собою. У мене однозначна позитивна оцінка того, що робить Яворівський. Те, що кажуть, мовляв, треба сидіти у Спілці, а не бігати по верховних радах, — неправда. Я сам бігаю по верховних радах, по університетах. І студентів своїх ніколи не залишу. Спілка в усі часи була опозиційною. І в усі часи вона впливала на політичні процеси. Комусь не сподобалася політична позиція Яворівського. Не подобається, що він із «Нашої України», що має вплив на письменників і письменники на виборах -2004 підтримають його позицію. Хтось боїться, що Спілка таки стане вся на захист одного кандидата. Тепер усе частіше залунали пропозиції розпустити СПУ. Уявляєте, знаходяться люди, які їдуть по областях, платять письменникам, щоб вони приїхали в Спілку і проголосували за позачерговий письменницький з'їзд, який, відповідно, розпустить Спілку. Але знаєте, письменники не можуть іти у влади на повідку. І ніколи не підуть. Принаймні так буде доти, доки я є головою Київської організації Спілки письменників.