За ярмо на шию

      У той час, коли мешканці Луганщини обмацують напівтеплі або й зовсім холодні батареї і жваво обговорюють сьогодні вже цілком реальну перспективу підвищення тарифів на комунальні послуги, номенклатурна «еліта» краю раптом захопилася обговоренням договору про так званий «Єдиний економічний простір». Власне, «захопилася» — не зовсім точне слово. Ситуацію цілком можна назвати пропагандистською істерією, оскільки місцева «ручна» преса просто ні про що не може говорити, як тільки переказувати і просто цитувати все, що заявили на животрепетну тему перші особи регіону.

      За великим рахунком, обласних керманичів можна було б зрозуміти: реалізація задуманого в Москві проекту боляче вдарить по розхристаній економіці Луганської області. Область і сьогодні не знає, що робити зі збитковою вугільною промисловістю та з напівмертвими шахтарськими містечками. А коли на ринку енергетичного вугілля з'явиться «чорне золото» з відкритих кар'єрів Кузбасу та Екібастуза, на копальнях Донбасу відразу можна буде поставити жирний хрест, тому що поява на українському ринку російського та казахського вугілля зробить наше паливо неконкурентоздатним.

      Новопсковська газоперекачувальна станція — найбільша на теренах СНД, а, скоріш за все, і в Європі. Вона процвітала навіть у часи пікового провалу нашої економіки. Що буде з нею, та й з усією трубопровідною системою Луганщини? Адже територією області  проходить багато гілок як зі сходу на захід, так і з півдня на північ. Уявімо, що станеться,  коли Москва продиктує нам свої тарифи. Можна було б згадати й про кволу банківську систему, яка миттю опиниться під контролем агресивного російського капіталу (а обласний голова Олександр Єфремов так тішиться, що в нього є свій, суто луганський банк, який він особисто колись очолював). І таке інше.

      Однак луганська «еліта» не згадує ні про банки, ні про шахти. Навпаки, ці хлопці вимагають... якнайшвидшої ратифікації ялтинської угоди. На її підтримку кинуто всі наявні «багнети» доволі потужної пропагандистської машини області (на пропаганді вчорашні комсомольські функціонери знаються набагато краще, ніж на питаннях соціально-економічних). А щоб надати справі характеру більш-менш легітимного — ну не личить чиновникам обласного масштабу втручатися у справи міжнародні — терміново провели сесію обласної ради. Причому на кілька тижнів раніше, ніж  планували, і не в четвер, як завжди, а в середу. Хоч на день, а раніше.

      Будь-яку дискусію можна вітати, якщо це справді дискусія. На сесії ж вийшло дещо протилежне. Виступив зі вступним словом голова облради Віктор Тихонов, ЄЕП схвалив, опозицію полаяв, Президента в його євразійських інтеграційних прагненнях підтримав і надав слово доповідачу. Доповідач (заступник Тихонова) теж саме подав у більш розгорнутому вигляді. В «обговоренні», тобто пережовуванні одних і тих самих тез, узяли участь аж... три оратори. Головним з яких був голова облдержадміністрації Олександр Єфремов. Виступ цього державного діяча від попередніх відрізнявся хіба що підвищеною емоційністю. Жодних аргументів на користь ЄЕП не навів ніхто.

      Є така підозра, що в цій державі люди по-різному тлумачать ті ж самі поняття, звідси й виникають запеклі сутички між ними. Зокрема — між владою й опозицією. Що б воліла почути від захисників ЄЕПу нормальна логічно мисляча людина? Систему доказів. Ось беремо статтю таку-то договору. Її виконання дає змогу в цій галузі зекономити стільки-то, в тій втратити стільки, баланс — на нашу користь. Або не на нашу. Переходимо до іншої статті... Ну, і так далі, пункт за пунктом, бажано з використанням наукових методик, а головне — на достовірному фактичному матеріалі. У Луганську ж — жодного натяку на подібний підхід. Ні, цифри в сесійному залі лунали. Наприклад, ошелешені депутати довідалися, що внаслідок розриву братніх зв'язків Луганщина за 12 років незалежності втратила 70 мільярдів гривень. Ефектний хід, хоча в карбованцях 1995 року втрати виглядали б більш вражаючими. Десь у сто тисяч разів. Але тут виникають два запитання.

      Перше. Прем'єрами в нас були, за винятком Марчука, самі «східняки» (включно із майбутнім Президентом Кучмою), у Верховній Раді спершу заправляли так звані «червоні директори», потім просто «червоні» — а «бар'єри» все зростали, товарообіг із Росією весь час падав. І тільки коли цих русофілів вдалося потіснити, а до уряду на короткий час прийшов твердий «європеєць» Ющенко, експорт до «ворожої» країни стрімко почав зростати. То чи не час — на порозі новітнього економічного «Переяславу» — достеменно з'ясувати, хто й як ті зв'язки розривав. Відповідь обіцяє бути дуже цікавою. Друге питання: яким чином ЄЕП ті 70 мільярдів гривень допоможе відшкодувати?

      Луганські керманичі не можуть заперечувати, що експорт підприємств області до країн Європи набагато більший, ніж до Росії. Однак, стверджують вони, на Захід ми веземо сировину, а на схід — наукоємну продукцію. От тільки з прикладами в них якось сутужно. Два куплених Лужковим трамваї, звичайно, можна з натяжкою назвати зразком «високих технологій», але про те, що в Москві цей вид транспорту будуть скорочувати, говорять навіть герої нинішніх телесеріалів, тільки в Луганську чомусь про це ніхто не чув. До речі, з трьох учасників «обговорення» на сесії виступили двоє директорiв підприємств. Звичайно, що вони не були проти ЄЕПу (крий Боже! — у присутності всього обласного бомонду), от тільки ейфорії в їхніх словах явно бракувало.

      Зокрема генеральний директор ХК «Луганськтепловоз» Віктор Бикадоров зазначив: «Росія послідовно здійснює політику захисту власного товаровиробника. Затверджено федеральну програму, в рамках якої почато роботи зі створення свого вітчизняного вантажного тепловоза та організації власного виробництва». Хто не знає: Росія починає далеко не на порожньому місці. В неї вже є і локомотивобудівні заводи (Людиновський, Коломенський), і заводи з виробництва тепловозних дизелів. А виробництво електричок у Митищах освоїли раніше, ніж у Луганську. То ще невідомо, кому доведеться посунутися на цьому сегменті ринку — нам чи росіянам. Одне можна сказати точно: заради луганчан вони свої програми не згортатимуть.

      Мало того, що оратори на сесії аргументами свої спічі не обтяжували — депутати примудрилися двадцять (!) питань порядку денного вирішити за якісь дві години. Зокрема і питання бюджету. Тихонов із цього приводу з гордістю заявляє, що така лапідарність є наслідком продуктивної роботи в комісіях. Однак, наскільки відомо, в комісіях теж особливо довгих і пристрасних дискусій не практикують. Тим більше, що обласні депутати працють на аматорських засадах, наїздами. Їм і дискутувати практично нема коли. Тут, швидше, провідну роль відіграє специфічна робота із самими депутатами. Яка — не беруся судити, однак Віктор Миколайович припустився однієї цікавої обмовки.

      Питання ЄЕПу він задля економії часу об'єднав із питанням політичної реформи. Схрестили, так би мовити, їжака з вужем. Однак певна логіка в такому поєднанні, виявляється, є. «...Події навколо формування єдиного економічного простору зайвий раз це підтверджують. Якби політреформу провели раніше, якби результати референдуму було імплементовано, парламент, сформований урядом і такий, що поділяє всю міру відповідальності за стан справ у країні, без зайвих зволікань ратифікував би дану угоду». Інакше кажучи, голова облради за ідеальну має таку «реформу», в результаті якої безголосі депутати одностайно й оперативно проголосують за будь-яку нісенітницю, яку виконавчій владі заманеться їм підкинути. Приблизно так само, як це відбувається в Луганській обласній раді.

      Однак і тут виникла одна непередбачена неув'язка. Скоріше за все, вона мала суто технічне підгрунтя, однак певну символіку в ній можна побачити... За підсумками слухань вирішили прийняти звернення до Верховної Ради. Після недавньої реконструкції обласна рада завела собі електронну систему для голосування на кшталт тої, що працює у Верховній Раді. За командою головуючого натисли на кнопки — і раптом... Ні, проти нікого не було, зате, якщо вірити табло, двоє утрималися, а семеро взагалі не голосували. Спробували ще раз — теж саме. Занепокоєний голова кинувся перевіряти реєстр; виявилося, що не голосував дехто зі «стовпів» адміністрації. Тоді Віктор Тихонов, знехтувавши технікою, наказав голосувати вручну. Аби видно було, хто в раді дисидентствує. Сміливців не знайшлося — під пильним наглядом двох голів — облради і облдержадміністрації — депутати дружно потягли руки вгору. Чиста перемога!

      Що вона не зовсім чиста, з'ясувалося два дні потому. Наступного дня контрольоване Тихоновим Луганське кабельне телебачення оголосило опитування з трьома варіантами відповідей: «За» ЄЕП, «Проти» і «Мені байдуже». Бажаючі протягом доби могли телефонувати на студію. Весь цей час, як уже було сказано, тривала пропагандистська кампанія (вона й досі не припиняється), в якій навіть натяку на аргументи проти не могло прослизнути. І ось у випуску новин ЛКТ оприлюднили результати. Те, що більшість буде «за», можна було не сумніватися. Однак кількість тих, хто виявився проти і є байдужим, була непропорційно високою. На 977 (цифри приблизні) прихильників «інтеграції» припало 377 її противників і ще 331, кому той ЄЕП — «по барабану».

      Тобто в «червоному» російськомовному Луганську прихильників ЄЕПу всього 58 відсотків, хоча Президент запевняв, що в цілому по Україні, включно з Галичиною та Волинню, таких не менше сімдесяти. При тому, що практично ніхто з текстом договору не був ознайомлений (як, власне, і з пропозиціями щодо політреформи). Як же відреагує народ, якщо йому спокійно викласти всі аргументи як «за», так і «проти»? Ну  цього нинішній режим, звичайно, не допустить. Але в такому разі не зовсім зрозуміло, для чого луганські функціонери розгорнули саме тепер кампанію «підтримки». Можна було б зрозуміти, якби її розгорнули напередодні вересневої ялтинської зустрічі, коли дебати тривали навіть в уряді.

      У місцевих спостерігачів є, в принципі, всього дві версії з цього приводу. Перша: істерія знадобилася після того, як провалилася провокація проти недавнього Форуму демократичних сил Луганщини. Тобто формально вона вдалася, і форум довелося проводити просто неба, однак рівень популярності Віктора Ющенка і «Нашої України» після цього не знизився, а помітно підріс. Чого й слід було очікувати. Тому вирішили обіграти противника на тому полі, де перевага завжди була на боці господарів — на темі стосунків із Росією. Друга ж версія полягає в тому, що після гучних вересневих «свят» з незрозумілого приводу перед владою постала необхідність підвищувати тарифи на комунальні послуги, та й ціни на хліб навряд чи довго вдасться стримувати. Що робити? Звичайно, використовувати давно відомий спосіб, який можна сформулювати так: «Лишь бы не было войны». У луганській модифікації це гасло звучитьтрохи інакше: «...а то придут бандеровцы».