Вона любила фрезії...

      Їхня симпатія зародилася давно. Вона була сестрою його друга. І були молоді люди свідками на весіллі. А потім і самі побралися у 1994 році. Згодом народилася у Тетяни і Ярослава донечка. І назвали її Марія-Тереза.

      Але захмарилося щастя молодої сім'ї. Трапилося те, про що ніхто не знає, —  чому й навіщо? Тетяні поставили діагноз — рак. Згоріла дуже швидко. Визначили й день операції, але вже було запізно. У три рочки Марія лишилася без мами, а Ярослав Шибанов утратив дружину.

      І батько, і донька мужньо сприйняли те, що сталося: Ярослав Миколайович зумів сконцентрувати свої сили для виховання доньки, яка так нагадувала кохану дружину, Марійка — наскільки можливо у три роки — запам'ятала маму, а ще фотографії живлять ті далекі спогади.

      «Не намагалися знайти маму для Марійки?» — ніяково питаю у співрозмовника. «Це складне питання... — відповідає Ярослав. — Слід виважено підходити до вибору, адже у першу чергу це стосується дочки. Чи зможе замінити нова дружина матір? У вихованні дитини повинні брати участь і батько, і матір. Коли ж складається така ситуація, треба навчитися замінювати обох. Спочатку було важко, допомагала моя мама. І тепер, коли донечка виростає й з'являються «жіночі» питання, вона звертається до бабусі». 

      Якось прийнято вважати, що мало самотніх татусів, які виховують дітей. Усе більше жінки говорять про турботи і негаразди. Ярослав Миколайович переконаний, що чоловіки більш схильні тягнути цей віз самі, не виносячи на загал. І хоч має приятелів, знайомих, але про свої життєві обставини розповідає неохоче, трохи буденно, мовляв, що тут особливого? Чимало неповних сімей, і дитина виростає без батька або ж матері. Комусь бракує бабусі.

      До дитячого садка готував Марію-Терезу по-філософськи, аби нерідко недоречні питання маленьких дітей не травмували доньку. «Яке незвичне ім'я в дочки. Мабуть, за настроєм по-різному звертаєтесь до неї?». Ярослав Миколайович усміхнувся, щось пригадуючи. «Коли нашкодить, звертаюся офіційним подвійним ім'ям. А так вона для мене Марійка, — каже пан Ярослав. — Цікаво, коли донька з кимось знайомиться, вона обов'язково називається повним ім'ям. А також і тоді, коли прагне мені довести, що вона вже доросла».

      Вона потроху господарює у домі. Обов'язково витирає пил, прибирає на поличках, порядкує на письмовому столі. Але ця «доросла» дівчинка обожнює гратися. Її улюблені м'які іграшки й лялька-дитина поки що з нею. Хоча і нерідко шокує звичайними дитячими питаннями на «дорослі» теми, на які тато змушений серйозно відповідати, або ж попросити час до вихідних, щоб і самому знайти правильну відповідь.

      «Був нелегкий період, коли Марійці виповнилося сім років — якраз прагнула самоствердження, привертала увагу несподіваними вчинками. Але до всього є підхід, — продовжує Ярослав Миколайович. — Необхідно задовольняти «дитячий інтерес». Не обов'язково читати лекцію, як для студентів. Якщо мене вона захоплювала зненацька, ми відкладали розмову на вихідні, а потім, прогулюючись парком або Хрещатиком, говорили про те, що Терезу цікавило. Нерідко я шукав відповіді у книжках, спеціальній літературі».

      Марійка-Тереза навчається у Київській школі № 130, перейшла у третій клас із похвальною грамотою. Завжди розповідає про свої оцінки, перш ніж батько зазирне у щоденник. Дуже відповідально ставиться до навчання, а сама полюбляє англійську, італійську, математику і співи. Відвідує хореографічний гурток.

      Дівчинка товариська, обожнює гуляти з татком, бувати на Майдані, а ще поблизу їхнього будинку є Голосіївський парк....

      ...Дружина Тетяна дуже любила фрезії. На Восьме березня завжди отримувала їх у подарунок від Ярослава... Існує одна легенда. Коли юна Весна, зігнавши з полів сірий сніг і розсіявши на луках і в лісах перші квіти, заснула серед зеленого руна трав, Холодний Вітер, Лютий Мороз і Біла Хурделиця вирішили захопити її й ув'язнити в крижаному палаці. Вони мріяли повернути Зимі її королівство. Здавалося, уже ніщо не розбудить Весну й на землі вічно пануватиме Зима, як раптом вдарили на сполох дзвоники-квіти фрези. Вони задзвеніли спочатку ледь чутно, потім усе голосніше й голосніше, і невдовзі їхній дзвін розбудив утомлену Весну. Вона пробудилася від сну, випустила з правого рукава вітерець — і він зігнав з полів сніг; випустила з лівого рукава весняне тепло — і воно розтопило кригу. А фрезію вона наділила чарівним ароматом і веселковим різнобарв'ям кольорів. Відтоді люди вирощують фрезію ранньою весною, щоб швидше прогнати зиму та впустити у свої оселі та серця весну.

      В оселі сім'ї Шибанових весняно. Чи не тому, що десь там високо продовжує їх любити Тетяна і, мов ті фрезії, розганяє смуток і негаразди?..