Як тільки-но трапляється рідкий віддих від дзвінків, електронограм, скарг і конфліктів, Олександр Волошкевич кличе моториста Віталія: «А нумо, хутко лаштуй човна!», натягує гумові ботфорти і, полишивши гарячий кабінет, виряджається «на воду» — поринає головою в манливий простір дунайської дельти. Досить йому, директору заповідника, вирулити човном на широчінь Очаківського гирла, як поволі відступають щоденні вимотувальні клопоти: комісії, перевірки, браконьєрські хитрощі, чиновницькі оборудки, і перед ним на весь окошир проступає люба йому стихія ріки, моря, птаства й пишного зеленого клечання.