Задекларований у часи незалежності шлях до відродження української культури, на превеликий жаль, досі не визначений як магістральний у нашому національному форматі. Силове поле, що формувалося упродовж багатьох століть під знаком старшобратньої нівеляції української самобутності, хоч і не так відверто, як за тоталітарної системи, але дуже результативно продовжувало коригувати цей напрям, стримуючи його в межах одностороннього руху. В умовах демократизації суспільства таке спрямування почало трансформуватися в рух без правил, що не могло не призвести до загрози деструктивної ситуації.