Бойові розборки в кабінетах

      Одним із головних своїх завдань «спортивний» міністр Юрій Павленко назвав необхідність погасити конфлікти, які існують у багатьох федераціях. Якщо раніше учасники боротьби за пальму першості воліли з'ясовувати стосунки всередині свого виду спорту самотужки, що, однак, не призводило до позитивних результатів, то останнім часом з'явилася мода розбиратися в судах. Уболівальники вже були свідками чвар поміж боксерами, гімнастами, тенісистами й футболістами, а тепер потреба наводити «в хаті лад» судовими методами виникла і в майстрів тхеквондо.

      Причиною конфлікту є боротьба за визнання Міністерством у справах молоді, сім'ї і спорту, тобто за державну підтримку і водночас — фінанси, необхідні досить популярному в Україні бойовому мистецтву, представленому, до того ж, у програмі Олімпійських ігор. На часі — визнання міжнародне; йдеться про можливість проведення в Україні чемпіонату Європи 2007 року. Та чи стане це можливим до кінцевого з'ясування стосунків?

Один рік успіхів проти семи — застою?

      Київська обласна Федерація олімпійського тхеквондо (КОФОТ), наймолодша з обласних федерацій України, за неповні півтора року свого існування значно випередила свого старшого на шість років конкурента — Федерацію тхеквондо ВТФ Київської області (ФТКО). В її активі — відкриття семи клубів, підготовка 250 спортсменів різних вікових груп і двох «збірників» України. Колеги-позивачі з КОФОТ можуть похвалитися значно меншою кількістю клубів та слабшою роботою на рівні регіону.

      На початку липня в Господарському суді столиці КОФОТ та ФТКО вкотре зустрічалися, щоб «взяти й поділити». Розборки цих двох федерацій — окремий випадок із теми давнього протистояння між Українською федерацією тхеквондо (УФТ) та Асоціацією тхеквондо України (АТУ) за право мати національний статус. Конфлікт точиться на всіх фронтах, і кожна зі сторін протистояння має надію, що справа в Господарському суді стане для неї переможним рубіконом. У травні ФТКО, регіональна представниця АТУ, подала позов до суду з проханням визнання недійсним договір Держкомспорту з КОФОТ. Позов справді назрів, адже на даний момент «цілком законні» договори із Держкомспортом мають... обидві федерації. До кінцевого розв'язання усіх проблем ще далеченько, а в судових баталіях упевнено виграють «спортсмени» з КОФОТ. Рішенням Господарського суду Києва в задоволенні позову Федерації тхеквондо ВТФ Київської області відмовлено.

Статус вирішує все

      Національний статус, на який претендують патрони обласних федерацій, має для обох життєво важливе значення. Без визнання з боку профільного міністерства змагання лишаються нелегітимними, а значить, здобуті на них перемоги не перетворюються у регалії та нові можливості. Це при тому, що в семи проведених УФТ останнім часом змаганнях взяли участь більше 500 спортсменів, і першим в історії українським спортсменом-тхеквондистом, що виборов ліцензію на участь в Олімпійських іграх в Афінах, став представник УФТ — Олександр Шапошник.

      Поки що представники Української федерації тхеквондо противляться бажанню Мінмолодьспорту, який начебто має плани об'єднати двох ворогів у єдине ціле. Для УФТ такий намір, без перебільшення, шок: «Уявіть, що до вашої домівки, де ви робили ремонт, купували меблі тощо, влада підселює ворожу тобі людину». Перший віце-президент КОФОТ Борис Пронякін висловився таким чином: «Ми існуємо в незрозумілому статусі. Щойно проводяться змагання під егідою УФТ — кубок або чемпіонат України, Асоціація тхеквондо негайно ставить під сумнів їхній результат. Мовляв, спортсмени УФТ не мали права брати в них участь тощо. Перемоги наших спортсменів і тренерів не матеріалізуються в почесні звання».

Підтримка спорту — подвиг меценатів

      Конфлікт між федераціями на обласному та національному рівні має негативні наслідки для розвитку «квону» в Україні. Тому багато повсякденних питань спортсмени змушені вирішувати самотужки без участі держави. Тхеквондо, яке називають «польотом, народженим думкою», приходять на допомогу меценати, котрі самі активно пробують себе в олімпійському бойовому мистецтві, але бодай якоїсь допомоги від держави не бачать. Одним з таких людей в Україні є Євген Гавриленко.

      — Моєю першою мотивацією, аби допомогти, було захоплення тхеквондо моєю донькою. На одному із змагань, у якому вона брала участь, я й сам пройнявся спортивним духом. Прикро вразила безвихідь, в якій я застав цей прекрасний спорт — елементарні питання екіпірування, транспорту, харчування спортсмени вирішували за свій рахунок. Як людина небайдужа до ганебного стану, в якому опинилися українські «нефутбольні» види спорту, я зацікавлений у тому, щоб забезпечити повноцінний розвиток «квону». Необхідно створити адекватні умови для розвитку — гарантувати технічне забезпечення змагань, прозорість суддівства. Роботи — непочатий край. Що вже й казати, якщо триразовий чемпіон України Андрій Страховський на кожних змаганнях змушений відволікатися на проблеми забезпечення харчування й купівлю квитків...

* * *

      Вирішення долі двох федерацій — прерогатива профільного міністерства, й обидві сторони сподіваються, що при ухваленні важливого рішення чиновники керуватимуться саме ефективністю діяльності, благом, яке кожна з організацій може принести українському спорту. Але, як каже класик, віз і нині там.

Олексій ІЛЬНИЦЬКИЙ,

Вадим АВДАСЬОВ.