За швейний бізнес «шиють» справу

      Днями Луганськ сколихнула сенсація: посадили колишнього першого заступника голови облдержадміністрації (він же екс-голова обласної судової адміністрації) Володимира Іванова. Для людей обізнаних несподіванка полягала в тому, що з усієї попередньої команди керманичів Луганщини Володимир Михайлович вважався найрозумнішим, а головне — найобережнішим. Наприклад, саме він керував де-факто обласним штабом Януковича, однак де-юре в такій якості ніде не світився. Єдиний його «прокол» — на сесії облради 24 листопада минулого року він виступив доповідачем у сумнозвісному рішенні, яким, зокрема, заборонялася трансляція на території області телеканалів «5-го» та «Ери», а також присутність на деяких «біло-блакитних» мітингах. Однак цього явно замало, аби отак  відразу — і в СІЗО.

      Пізніше стало відомо, що агентства, які розповсюдили повідомлення, помилилися. Вони вибачилися і, посилаючись на Центр громадських зв'язків обласної міліції, уточнили: за гратами опинився дійсно Іванов, але не Володимир, а Юрій. Президент державного підприємства «Луганськлегінвест». Формально це фігура меншого калібру, ніж його однофамілець, однак  як факт затримання Юрія Васильовича може бути не менш знаковим. Оскільки він є фігурою, дуже наближеною до голови обласної ради Віктора Тихонова, якому сьогодні інкримінують заклики до сепаратизму.

      Свого часу, після заборони Компартії, перший секретар міськкому КПУ Тихонов шукав прихисток і знайшов його на Луганській швейній фабриці, яку очолював саме Юрій Іванов. Іванову вдалося перетворити свою фабрику на доволі сучасне підприємство; вона навіть змінила назву і форму власності, однак усе це відбулося завдяки так званій давальницькій схемі, і фірма «Стиль» назовні Луганщину мало прославила. Та й пересічні швачки своїми зарплатами не вельми хизуються. Але коли особистий друг Леоніда Кучми Тихонов знову злетів на номенклатурні висоти, він свого благодійника не забув. Коли в області почали створювати корпорацію «Луганськлегінвест», її відразу очолив Юрій Іванов.

      Загалом, це дуже дивне утворення. Коли почалося масове закриття шахт, держава виділила такі-сякі копійки на створення нових робочих місць для гірників. На Луганщині ці «копійки» потрапили до турботливих рук Віктора Миколайовича, але він знайшов їм застосування чомусь у легкій промисловості: у багатьох шахтарських містах почали або створюватися, або реанімуватися занепалі швейні фабрики. Схема бізнесу, очевидно, використовувалася та сама, звична й випробувана практикою — давальницька. Принаймнi магазини області не завалені дешевою і якісною продукцією з лейблом «Луганськлегінвест». Зрозуміло, що шахтарю на швальні робити нема чого, хіба що якомусь електрослюсарю-регреснику. Але хто буде ставити незручні запитання другові Кучми... або другові його друга?

      Той, хто захоче побачити в затриманні Юрія Іванова політичні репресії, мусить спочатку з'ясувати деталі в попередньої влади. Галасу тоді не піднімали, однак кілька справ проти обласного бомонду було відкрито ще задовго до помаранчевої революції. У тому числі й по «Луганськлегінвесту». Можливо, Кучма в такий спосіб волів тримати свою номенклатуру на короткому повідку і не збирався давати справам ходу, однак про них опозиція знала вже тоді; колись навіть Верховна Рада приймала спеціальне рішення щодо Луганської області, і не в тому плані, аби захистити від переслідування її керівників, як це робить сьогодні Володимир Литвин.

      Отже, сенсація сенсацією, однак борода в неї таки чималенька, і росте вона ще з попередньої епохи. Звідти ще багато подібних сенсацій виросте...