Олександр Шапіро обіцяє недепресивний листопад

      У вівторок зранку в суші-барі «Яппі» український режисер Олександр Шапіро знімав останні кадри своєї нової картини «Хепі піпл». Фактично зйомочний період уже закінчився, але в останній момент групі привалив хороший продакт плейсмент (розміщення бренду, торгової марки, продукту у фільмах). Із  розмов з рекламниками вдалося дізнатися, що нібито в картині згодилися засвітитися (заплативши хороші гроші, звичайно) і автомобілі «Мазаретті», і розважальний центр «Баттерфляй-Ультрамарин», і ось суші-бар «Яппі». Олександр Шапіро вважає, що урбаністичне кіно  взагалі чудово надається для продакт плейсменту, але головне в кіно — не що, а як.

      На десяту годину, оголошений початок зйомок, прийшли тільки освітлювачі з пошарпаними валізами з оббитими металом кутиками. Вони дістали свою 2-літрову «Кока-Колу», стовпчик одноразових склянок  і засіли за прозорий плексигласовий стіл. Звичайне  в кіно очікування і звичайна нудьга. Оскільки присутність тут знімальної групи оговорена,  а наша з фотокореспондентом — ні, довелося прикинутися мажорами і поснідати темпурою з кальмарами. Як з'ясувалося пізніше, рішення  було правильним, тому що режисер Шапіро з'явився на горизонті близько 11-ї, ранок  після «вчорашнього» — прес-конференції і гулянки в «Арені» з приводу закінчення зйомок — добрим не буває. А «п'янка» вдалася — безліч світської публіки, ведуча вечора — телезірка «Інтера» Катя Виноградова, вона ж зіграла єдину жіночу роль у картині, концерт музикантів, які беруть участь у записі саундтреку до фільму — An.gel, Esthetic Education, El-Кравчук, «Таршис», Мирослав Кувалдін, безліч «говорящих голов» телеканалу «Інтер», навіть Дмитро Корчинський і Геннадій Балашов, борці за красиву Україну, прийшли потусоватися (хоча, можливо,  вони також   продакт плейсмент собі зробили) і цвях прес-конференції  — росiйський актор, режисер і продюсер Федір Бондарчук. Він як мажор не в кіно, а в житті, знявся в епізоді, але на прес-конференції розводився як свіжий призер «Оскара» за кращу чоловічу роль. Розповідав, як йому запропонували знятися в «Хепі піпл», як його зацікавив сценарій, як він прочитав у «Кіно Дайджесті» інтерв'ю з Шапіро, нічого не зрозумів і вирішив, що це круто. Безумовно модному, безумовно авангардовому, безумовно просунутому режисеру Шапіро («Цикута», «Путівник») ставили безумовно світські, безумовно модні, але на диво безтолкові запитання, але й на них він не міг відповісти, тому що нетверезий Бондарчук все поривався висловити своє «вау»: як у вас тут круто. Крім Федора Бондарчука, мажорне тло для історії про двох багатих друзів, яких накрила криза розваг, створюють Олексій Горбунов, Максим Коновалов, Олександр Баширов, El-Кравчук. Словом, із головою, повною вчорашніх віншувань і прикритою банданою, в потертих джинсах і сандалях,  у футболці з номером «8» на грудях демократичний Шапіро з'явився в  «Яппі». Плюс-мінус п'ять хвилин у різнокольоровій шапочці і з юною подругою з'являється оператор картини, взагалі всі молоді люди — модно, але розхристано одягнені, з «фєньками», намистами, шапочками, банданами, татуюваннями, які проходили першим поверхом торговельного центру, це «до нас». На відміну від «світляків», Шапіро з товаришем замовили собі для початку по набору суші, а потім поступово почали налагоджувати знімальний процес: протягли кабелі, на рампи одягли прозорі кольорові папірці, схожі на ті, які продають у магазинах декору, прилаштували камеру, яка за віком тягне на мою бабусю, заправили в неї кіноплівку Кodak. На сусідньому столику гример, обвішаний фартухом з  інструментами, як слюсар, розіклав крем-пудри, тіні, рум'яна «Шанель» і «Крістіан Діор». Скляний столик, за яким мав сидіти головний герой, підсвітили знизу лампами денного світла,  від баночки iз соєвим соусом на столі довелося відмовитися через блики, які дає червона кришечка, а чорна карафка із саке у видошукачі камери виглядала чудово.

      О 12-й з'явився виконавець  ролі Саші Бамбізо — Віталій Лінецький, зразу дисципліновано впав на стілець гримера і покірно зносив фотоспалахи. Всі учасники дійства заворушилися трохи швидше, і поки Юрій Гусєв, співробітник креативного агентства «Ядро», не пішов на другий план кадру, де мав зображати молодого япі, я запитала в нього, як часто в українських картинах використовується технологія продакт плейсмент. «Поки що не так часто, як хотілося б, але якісь зрушення є, — сказав Юрій. — Найохочіше на це йдуть алкогольні королі, бо, коли заговорили про заборону реклами горілки на телебаченні і на біл-бордах,  почали шукати нові шляхи просування продукту. Причому наші бренди, ви часто могли бачити «Nemiroff», наприклад, охоче  виходять на російське кіно. В Росії найбільше продакт плейсменту було в картині «Ночной дозор» — там і кава Nescafe, і, здається, «Кока-Кола», і Перший канал. А уявіть собі, скільки заплатила Nokia за те, щоб у «Матриці» кожного разу показували телефон із їхнім значком». До речі, фільм про Джеймса Бонда «Завтра не вмре ніколи» при затратах на виробництво 200 млн. доларів на продакт плейсменті заробив 240 мільйонів.

      Зрозуміло, що для наших виробників, бізнесменів це ризик, адже українське кіновиробництво і український кінопрокат — це дві великі різниці. Які гарантії рекламодавцям? «Юридично гарантій немає ніяких, — пояснює Юрій. — Але ми говорили з продюсерами, які  займаються українським, російським і, можливо, європейським прокатом фільму, і вони сказали, що прокат буде, а отже, й ефект». До речі, теле- і кінопрокат кінокомпанії «Паноптікум» і «Лазаретті» обіцяють уже в листопаді цього року. А французький партнер фільму готуватиме «Щасливих людей»(так перекладається «Хепі піпл». — Авт.) на один із фестивалів класу «А» — або в Роттердам, або в Берлін, або в Канн.

      ...У видошукач камери подивилися вже всі, кожний зробив своє зауваження, поправили набір суші на столі, пасмо волосся Лінецькому, порепетирували з дебелим хлопцем у куртці збірної України — він грає якогось борця сумо, котрий виконує свої ритуальні рухи за спиною у незворушного Бамбізо, котрий їсть суші й випиває дві по 50 саке. Кухарям, барменам і касирам дали вказівку не звертати увагу на мажорного Лінецького і дивного сумоїста, вони мають опустити очі долу і готувати свої суші.  Ніяких тобі хлопушок, ніяких пафосних вигуків «Мотор» — «Я готовий», — сказав оператор і включив камеру. Дуже хороший актор Театру на Лівому березі, який знімався у Шапіро в картині «Путівник», Віталій Лінецький спокійно випиває саке, вправно підхоплює паличками суші, а за його спиною рухається дивний сумоїст. Сцену зняли з двох дублів. Другий і останній епізод зняли з одного дубля — герой Лінецького коротко відповів по мобільному «Я — в «Яппі». На годиннику 13.00. Всі полегшено зітхають, тиснуть один одному руки і обнімаються, ніби закінчили місяць оранки. Хоча це таки повний фінал, і найближче оточення Шапіро збирається відсвяткувати цю подію ще раз, у японських традиціях.

      Поки режисер ще не впав у остаточну ейфорію, ми відходимо «на пару слів». «Що означав сумоїст у цій сцені?» — запитую в Олександра. — «Герой Лінецького Саша Бамбізо — містичний персонаж, він такий міський шаман. Тому все навколо нього — події, явища, люди, звичайні предмети — стає трохи субреальним, це може бути японець, і суші, і все, що завгодно».

      — Продакт плейсмент у вашому кіно — це те, про що ви говорили на прес-конференції: комерційне і художнє ви примирили  в собі?

      — Насправді це не має ніякого значення — головне не що, а як. І між масовим фільмом, який ми збираємося показувати в кінотеатрах, і фестивальним я не бачу ніякого протиріччя. Чому глядацьке кіно обов'язково має бути низькопробним?

      — Хепі-енд — нетрадиційна розв'язка для ваших фільмів.

      — Я всі сценарії до своїх фільмів пишу сам, і хепі-енд мені ніхто не придумував. Говорять, що мій перший фільм був депресивний, другий менш депресивний, а цей не депресивний взагалі, це світла картина.

      — Відступ депресії якось пов'язаний із вашим визнанням у кіно?

      — І з цим, звичайно, також. Це один із елементів, і плюс життєві різні перипетії, смуги, періоди.

      — Ви співвідносите своє кіно з кіноситуацією в Україні?

      — Ні. Але я не співвідношу його не тільки з українським кіно, а й зі світовим також. Ті тенденції, які закладались раніше, вичерпались. Ви бачите щось нове, що б ставило сьогоднішні питання і шукало на них відповіді. Я — ні. Але я не думаю про це, коли знімаю фільми. Просто кіно — це найдемократичніший спосіб поставити для масового глядача найскладніші питання.

      Титри. Фільм про двох мажорних друзів — бізнесмена Германа і пофігіста Сашу Бамбізо, які для підняття тонусу домовилися по середах ставити собі нерозв'язні завдання і їх розв'язувати, і що з цього вийшло, обіцяють показати через три місяці.  А «що таке щастя (фільм же називається «Щасливі люди». — Авт.) — приналежність чи трансформація» (питання від донецького журналіста на прес-конференції), Шапіро пояснює так: це неділима субстанція, яка є причиною самої себе. Може, разом розберемося...