Я високо ціную роль українських журналістів у перемозі демократичних сил під час помаранчевої революції і шаную позицію, яку займають українські ЗМІ в процесах демократизації країни. Для мене свобода слова і вільний журналіст є аксіомою, ми поважаємо одну з головних функцій медіа — бути контролером дій влади.
Кожен мій ранок починається з газет та моніторингу інтернет-видань. Серед них — і «Українська правда», яка доклала багато зусиль для становлення вільної журналістики в Україні. Шаную репортерів цього видання, які здобули собі славу всюдисущих журналістів. Я знаю, що Сергій Лещенко завжди ставить незручні й гострі запитання, але цим він і цікавий як журналіст. Я ціную його «зубатість», але сподіваюся, що почуття такту не має зраджувати не тільки політикам, а й журналістам.
Мені здається, що історія з публікацією в «Українській правді» стала для нас спільним іспитом — на готовність влади і преси жити в нових умовах, на готовність поважати право журналіста на інформацію і поважати право громадянина на приватне життя.
Після публікації в «Українській правді» я мав чоловічу розмову iз сином. Я також офіційно звернувся до міліції: вимагати дотримання Правил дорожнього руху від усіх, незважаючи на марки та номери авто. Правила мають поважати всі: і політики, i їхні діти, це очевидно.
З іншого боку, нам усім буває важко стримати емоції, коли йдеться про родину, про дітей. Деякі життєві ситуації можуть викликати у нас зрозумілу реакцію. Моя родина і, зокрема, син пережили чимало іспитів.
Це добре, що ми вже живемо в країні, де немає табуйованих тем і персон. Це правильно, що президентська родина живе під лупою преси. Але це не привід позбавляти моїх рідних права на особисте життя. Я ніколи не уникаю відповідей на найгостріші запитання. Відповідь може здаватися вичерпною чи ні, але я відвертий iз журналістами.
При цьому сподіваюся на взаємне розуміння і щирість.
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
