«Дура» в прокаті

      Кілька місяців тому по найбільших містах Росії роз'їжджали авто з пробитими дахами. У дірках застрягли букви «Д», «У», «Р», «А». Іномарки були страшенно дорогі, а букви — неймовірно великі. Потім Москвою почали гуляти дівулі з написами на білих курточках «Дура». Дівчата на зупинках обклеювали папірцями з написом «Дура» найдорожчі машини. А одного ранку москвичі прокинулися і біля кожного під'їзду, клумби та пивної ятки побачили безліч білих повітряних кульок із написом «Дура». Народні кмітливці вирішили: якийсь олігарх мститься коханці. Але після презентації в кінотеатрі «Пушкінський» трагікомедії «Дура» все стало зрозуміло. Крім одного — скільки ж грошей на розкрутку фільму пішло в режисера і продюсера Макса Коростишевського?

      У Києві «Дуру» прем'єрили в кінотеатрі «Батерфляй Ультрамарин». Як говорить Макс Коростишевський, ідею самотності й любові виношували кілька років, а для створення фільму заснували навіть кінокомпанію «Д'Макс». На прем'єру з Москви приїхали Максим, його дружина Оксана (виконавиця головної ролі), Дмитро Шевченко та співпродюсер фільму Лариса Ісаєва. На прес-конференції всі нервово курили. Крім Оксани — та працювала на камеру.

      Максим Коростишевський українській публіці відомий як продюсер «Гри в модерн». «Дура» — його перша режисерська робота. Оксану Коростишевську ми знаємо по чотирьох фільмах: «Тихі омути», «Гра в модерн», «Вхід через вікно» і «Пелена». Корінна білоруска, чадо балерини Білоруського оперного театру, Оксана приїхала в Москву займатися модельним бізнесом. Але познайомилась із Максимом і вирішила бути актрисою.

      «Якщо чоловік не любить жінку, це небезпечно. Врешті-решт він розмужчинюється...» — каже, шморгаючи носом, героїня Оксани Коростишевської Уля Туліна в «Дурі». Певно, багато фраз із фільму стануть крилатими. Наприклад: «Кажуть, від кохання можна померти, а чому не можна жити від кохання?» «Дура» вже була показана в рамках кінофоруму «Амурська осінь» і отримала призи в номінаціях «За кращу режисуру», «За кращу жіночу роль», а також спеціальний приз журі — Оксані. Покази «Дури» відбулись у рамках XXVII ММКФ та Ієрусалимського кінофестивалю. Ніхто не буде заперечувати, що весь сценарій зроблений саме під Коростишевську. Очевидно, сценарист Наталя Назарова вставила в текст не одну купюру і додала чимало реплік. Хоча режисер запевняє пресу, що «на головну роль пробувалася Вікторія Толстоганова. До останної миті не могли вирішити, хто ж гратиме Уляну Туліну».

      Дурепа Уляна народилася разом із сестрою-близнючкою Лізою, але при пологах щипцями за голову тягнули Уляну. Тому Уляна, як говорить про неї сестра, — «імбіцилка», в тридцятирічному тілі живе десятирічна дівчинка. Після смерті батьків сестри лишаються самі. І коли до них у гості потрапляє — нарешті! — чоловік, 33-річна Уля безапеляційно йому заявляє: «А в Лізи на жопі прищики, і вона їх мастить цинковою маззю!» На роль Лізи Туліної передивилися багато актрис, думали зупинитися на Інгеборзі Дапкунайте. Але врешті знялася Регіна Мяннік. Перед зйомками фільму Оксана й Максим Коростишевські, Регіна Мяннік та Євген Редько (зіграв фатального чоловіка, але бездарного письменника Олександра Мушкіна) поїхали в Підмосков'я — «заглиблюватись у текст». Результати з 22 липня можемо спостерігати і ми — фільм уже вийшов у прокат. Причому не тільки в Україні. Російськомовну версію дистриб'ютори вже сьогодні везуть до Німеччини, Ізраїлю, Канади та США, англомовну — в країни Євросоюзу, Азіатський регіон, Північну і Південну Америку, Великобританію. До того ж майже два роки російськомовні канали багатьох країн СНД «крутитимуть» «Дуру». Роль Уляни Туліної Оксана Коростишевська зіграла блискуче. Причому не просто зіграла, а ще й дозволила зіпсувати свою вроду та ідеальні форми дірявими колготами, дурнуватою шапочкою з помпонами, безформеним кожухом і черевиками приблизно сорок другого розміру. Востаннє в кіно це зробила, мабуть, красуня Шерліз Терон у «Монстрі». Але їй принаймні не доводилося 95 хвилин витріщати очі так, що вони майже вилазять з орбіт, заїкатись і кривлятися — цим героїня трохи схожа на героїню Чулпан Хаматової в «Країні глухих». Світ у кіно зображений так, як його сприймає Уляна — аплікаційними вставками, які психічно хвора жінка вирізає з журналів. Навколо Улі живуть зі своїми творчими муками сестра, бездарна актриса, яка в себе в театрі найчастіше грає «БЗМ» (берізка-зайчик-морквинка), письменник Мушкін, який пише зі слів Уляни любовний роман. Наприкінці фільму Мушкін розуміє, що Уляну не треба було жаліти. В неї слід було вчитися. Власне, це і є головний стрижень «Дури». Слід віддати належне режисерові, який, маючи досить попсовий сюжет, не скотився в попсу, а змусив глядача сміятись і плакати водночас.

      Цукерку з другорядної ролі зробила «кінодіва, кіномама, кіноолігарх» Ольга Волкова. Вона зіграла актрису Тетяну Переверзєву, яка працює з Лізою Туліною (Регіна Мяннік) в одному театрі. І все життя грає хлопчиків. «Так що тепер, — каже одного разу Уляна Олександру Мишкіну (Євгену Редько), — Переверзєва схожа на хлопчика... Трішки старенького». Цей хлопчик, постійно п'яний, приходить у гримерку перед виставою, дивиться в люстерко і зітхає: «Лице — шо жопа. Бідні діти, вони ж прийдуть дивитись ка-а-азку...».

      Проанонсована участь у фільмі Дмитра Шевченка виявилася копійчаною. Склалося таке враження, що акторові або не дали розкритись, або, як він зізнався на прес-конференції, «сам не догнав». До речі, роль артиста Дьоміна, якого зіграв Діма, спочатку готували Абдулову, а потім — Ільїну. Те ж можна сказати про Олександра Балуєва, який грав режисера театру, в якому працює Ліза Туліна. Через те, що тло у фільмі постійно було розмитим, глядач зосереджувався тільки на головних героях, їхніх словах і вчинках. Ненав'язлива музика, яку написав для фільму колишній учасник «Весёлых ребят» Сергій Шустицький, цьому тільки сприяла. Протягом перегляду фільму не залишало враження, що дивишся театральну постановку, комедію дель-арте. Зрештою, трагікомедія — жанр усе-таки більш театральний. А у фільмі про мистецтво він був більш ніж доречним.

      Молодий російський кінематограф, який безперестанку штампує жуйстики і пускає їх у маси, нарешті почав робити щось їстівне. Безперечно, фільм Максима Коростишевського «Дура» — яскравий приклад того, як фільм із не-поп-корновими акторами і не-дубовим сюжетом запускається в маси. І, як стверджують представники компанії «Д'Макс», збирає повні зали. Що в наш час із жорсткою конкуренцією за прокатний простір є більш ніж добре.