Де сходить сонце України

      Японці — дуже стримані люди. Бурхливо виявляти емоції тут не прийнято — по-перше (й насамперед), такими є особливості культури, а по-друге, мешканці Країни Схiдного Сонця дуже багато й напружено працюють, тому бережуть енергію, яку з огляду на все ті ж особливості світосприйняття дуже цінують, для продуктивнішої роботи. Ні директори великих корпорацій, ні президенти банків, ні тим паче прем'єр-міністр не є винятками з цього правила, швидше навпаки, їхня енергія і час є ще дорожчим товаром. Тому жодні угоди, спільні протоколи й меморандуми, підписані під час перебування Президента України в Японії, не можуть продемонструвати той надзвичайний успіх, яким відзначився цей офіційний візит, яскравіше, ніж сприйняття Віктора Ющенка японськими високопосадовцями. Адже саме воно свідчить про те, що ті наміри й плани, які закладені в цих документах, не лише будуть здійснені, а й потягнуть за собою нові й нові інвестиції в українську економіку.

Ющенко й Україна розтопили серця незворушних самураїв

      А приймали нашого Президента справді «на ура», якщо, звісно, такий емоційний вислів можна застосувати до виваженої японської нації. «Те, що ми спостерігали під час візиту Віктора Андрійовича, просто не вкладається у звичайні стереотипи японського національного характеру. Такий теплий, такий сердечний прийом... Я була присутня на обіді, який давав на честь Президента України прем'єр-міністр Японії Дзунітіро Коїдзумі. Вони з Віктором Андрійовичем увесь вечір розмовляли, не припиняючи спілкування буквально ні на мить. Я Коїдзумі ще ніколи таким не бачила!» — запевнила кореспондента «УМ» Людмила Скирда, дружина посла України в Японії Юрія Костенка. Кому-кому, а пані Людмилі в цьому питанні можна довіряти, адже вона не тільки вже понад три роки зацікавлено вивчає японську культуру і традиції, а й не раз була присутня на різних офіційних заходах за участю місцевих можновладців, тому чудово знає, як вони поводяться в таких випадках.

      Щирість і професіоналізм патріотичного українського Президента вкупі із неочікуваними для них можливостями України справили на японців велике враження. Окрім того, Японія дуже вдячна нашій державі за підтримку в питанні змін у складі Ради безпеки ООН — Україна як член Організації Об'єднаних Націй підтримує Країну Схiдного Сонця щодо набуття нею статусу члена Ради. Отже не дивно, що з країни високих технологій, духмяної сакури і смачнющих суші Віктор Ющенко повернувся не з порожніми руками. Пухкий портфель із, хай навіть потенційними, зате дуже реальними кредитами на суму понад 1 мільярд доларів, запевнення у поглибленні двосторонньої співпраці, а головне — взаємне відкриття одне одного — такими є здобутки першого за останні десять років офіційного візиту українського Президента до Японії, яка в міжнародній політиці попередньої влади була несправедливо забута.

      Окрім уже згаданих у попередніх матеріалах «УМ» досягнень цього візиту, Україна і Японія домовилися про спільний проект зі створення українського супутника зв'язку за участю японських технологій на базі компанії «Сумітома». Це, до речі, єдина угода, по якій, за словами першого віце-прем'єра України Анатолія Кінаха, японська сторона попросила гарантій українського уряду — всі інші недовірливі нащадки самураїв (як розповідають місцеві колеги-журналісти, зазвичай японським бізнесменам, аби підписати певний договір з іноземними колегами, потрібно не менше року (!) — щоб детально вивчити всі умови контракту й переконатися у надійності партнера) прийняли «на віру». Японські компанії зацікавилися інвестиціями у проекти зі сфери авіабудування, зокрема щодо українських літаків АН-148. Як пояснив Кінах, йдеться про можливе кредитування японською стороною довгострокового лізингу на суму 100-150 мільйонів доларів.

      Сам Президент на зустрічі з японськими журналістами в Національному прес-клубі повідомив про ще один цікавий проект: за словами В.Ю., сторони, зокрема, досягли угоди про будівництво потягу на магнітній подушці, який курсуватиме між Києвом та Борисполем. Безперечно, це — лише початок плідної співпраці. Адже наступного року, в рамках візиту до України прем'єр-міністра Японії Коїдзумі, буде проведене перше засідання двосторонньої урядової комісії, на якому, як розповів Ющенко, планується розробити план дій з організації економічного й торговельно-фінансового співробітництва між нашими країнами на найближчі півтора року. До того часу українська влада обіцяє підготувати всі умови для інвесторів, і не лише японських: розбудовувати конкурентне ринкове середовище із прозорими і прогнозованими правилами гри (протягом 1-1,5 місяця планується скасувати понад 1 тисячу регуляторних актів, які заважали вільному розвитку ринку), отримати статус країни з ринковою економікою, вступити до СОТ. До речі, Президент України висловив сподівання, що до кінця осені Україна підпише іще один протокол про взаємний доступ на ринки товарів та послуг, без якого вступ до Світової організації торгівлі неможливий — цього разу з Китаєм. Нагадаємо, з огляду на вже підписаний протокол із Японією, крім КНР, нам треба укласти аналогічні документи ще тільки з Австралією та США.

Шаровари й вареники проти надсучасних технологій

      Як розповідали українським журналістам під час неформального спілкування учасники нашої офіційної делегації, японці, судячи з їхньої реакції, з подивом виявили, який в України високий технічний та космічний потенціал, і тепер щиро зацікавлені інвестувати значні кошти в перспективні українські проекти. Насправді ж такий висновок піддані імператора Акіхіто могли зробити й на кілька місяців раніше, адже вперше за всі 15 років своєї Незалежності Україна представила власний окремий павільйон на знаменитій виставці «Експо» — найвидатнішій події світової виставкової індустрії, яка проводиться раз на 5 років. Однак навіть за великого бажання з експозиції українського павільйону цього висновку не зробиш. Принаймні саме таке враження склалося у нас під час відвідин «маленької України» — однієї зі 121 країни-учасниці «Експо-2005».

      До міста Нагоя, розташованого на відстані 366 кілометрів на захід від Токіо, неподалік від якого розкинулась величезна територія найвідомішої виставки світу, офіційна делегація України на чолі з Президентом прибула минулої п'ятниці. На жаль, до національних японських павільйонів «НЕДО» та «Нагакуте», де Віктор і Катерина Ющенки в супроводі інших учасників делегації (до неї, зокрема, входили Анатолій Кінах, Борис Тарасюк, Олександр Третьяков, перший заступник держсекретаря Олександр Моцик, мер Одеси Едуард Гурвіц, президент Укрексімбанку Віктор Капустін) переглядали тривимірний фільм про нанотехнології, спускалися в прозорому ліфті з-під віртуальних хмар до океанських глибин і прогулювалися бамбуковим лісом, пресу не пустили. Замість сидіти півтори години в прохолодному автобусі, ми вирішили ризикнути й пройтися кілька кілометрів нагойською «парилкою» (при вологості понад 80 відсотків у поєднанні з пекучим сонцем і 38 градусами вище нуля за Цельсієм), аби бодай побіжно — зовні й за допомогою рекламних буклетів — оглянути кілька павільйонів. (Окрему розповідь про цю екскурсію та «Експо-2005» загалом читайте в одному з найближчих номерів «УМ».) Та навіть і без цієї ознайомчої «пробіжки» наше враження від української експозиції навряд чи було б інакшим. Хоча принагідно хочеться висловити працівникам українського павільйону велику вдячність за теплий, тобто, що в даному випадку набагато актуальніше, «прохолодний» прийом — замученим японським кліматом українським журналістам тут не лише надали можливість скористатися інтернетом, а й напоїли холодним зеленим чаєм та забезпечили вологими серветками.

      Незабаром, відвідавши, окрім двох японських, ще й польський павільйон, «родзинкою» якого є справжня соляна шахта (сіль поляки навмисне привезли зі справжньої такої копальні у місті Велічка), Віктор Ющенко із супутниками приїхав на клаптик «батьківщини». Прибуття українського Президента, чий портрет разом із іншими обличчями з революційно-помаранчевого Майдану можна побачити біля входу до павільйону, вже нетерпляче очікували близько сотні японців (дехто — озброєний оранжевими прапорцями). Хтозна, які емоції переживав В.Ю., оглядаючи експозицію. Без приємних, вочевидь, не обійшлося, адже ні для кого не секрет, як захоплюється наш Президент українською культурою, предметами старовини тощо. Цього добра у павільйоні справді не бракує: перед входом відвідувачів зустрічають три колоритні скіфські баби, оточені чомусь трипільськими горщиками, стіни підперті дерев'яними лопатами-вилами і завішені хустками, вишиваними й тканими рушниками, плакатними фото ланів та краєвидів, старовинними іконами й картинами чудової народної художниці-примітивістки Марії Приймаченко. На «вхідній» стіні — знову величезні фотографії з Майдану. Поруч, один під одним, знімки літака і ракети. Ідея — відтворити «шлях становлення та розвитку українського суспільства з часів сивої давнини до сучасності в контексті духовності, традицій». Із темою й завданням «Експо-2005 — «Мудрість Природи» і «створення суспільства Вселенської Гармонії через пізнання культури, традицій народів із різними віросповіданнями, політичним та економічним устроєм» — справді в'яжеться, хоча еклектика, відверто кажучи, видалася «шароварницькою» в найгіршому значенні цього слова. А з метою проведення цієї грандіозної мега-експозиції — представити найновіші, найкращі досягнення людства в різних галузях, від енергетики й екології до інформаційних технологій і робототехніки — не дуже. Звісно, ця думка не може не бути суб'єктивною, однак наш журналістський суб'єктивізм, як з'ясувалося згодом, поділяє принаймні кілька офіційних осіб із делегації, які зізнавалися, що давно вже не відчували такого сорому, як пiд час огляду української експозиції.

      Втім Президент якщо й відчув щось подібне, природно, відзначив тільки позитиви: «враження самодостатності», яке охоплює від того, що Україна вперше представлена на «Експо» власним павільйоном, той факт, що наша експозиція, представляючи «українську гармонію», імпонує загальній концепції виставки й розповідає «про давню українську історію, яка виникла ще до єгипетських пірамід і античної Греції» (доказ — трипільська кераміка). А потім був фуршет із котлетами по-київськи, горілкою з перцем, а за бажання — й борщем та варениками в українському кафе, яке нарівні з виступами фольклорного ансамблю «Козаченьки» користується у відвідувачів павільйону, яких щотижня тут буває 70—80 тисяч, найбільшою популярністю (що й не дивно).

      Ющенко поїхав, а павільйон залишився — виставка триватиме до 25 вересня. І, здається, після її закриття комусь не завадить зробити певні висновки — дуже не хотілося б, аби через п'ять із гаком років організатори української експозиції на «Експо-2010» знову так підставили свого Президента.

Два таких різних атоми. Дві такі схожі трагедії...

      «Історія поєднала наші нації у двох трагедіях: Україна пережила Чорнобиль, Японія — жах Хіросіми й Нагасакі. І моя мета — вклонитися від імені української нації всім жертвам цієї трагедії, водночас пам'ятаючи про трагедію мирного атому». Так, іще перебуваючи в Токіо, Віктор Ющенко відповів на запитання японських журналістів про мету своєї поїздки до Хіросіми. Паралелі між аварією на ЧАЕС, з дня якої 26 квітня 2006-го минає 20 років, і знищенням Хіросіми від вибуху американської атомної бомби, 60-та річниця якого припадає на 6 серпня цього року, лідер української держави надалі проводив постійно. Японці, хоча й не акцентували на цьому уваги, реагували на таке порівняння більш ніж стримано. Як пояснила кореспондентові «УМ» жінка, котра продавала в хіросімському Музеї миру знаменитих на увесь світ паперових журавликів і футболки з надписами No War («Ні війні») та зображеннями голуба миру й Меморіалу пам'яті жертв атомного бомбардування, різниця між радянською недбалістю, яка спричинила Чорнобильську катастрофу, і цілеспрямованим винищенням цілого міста зброєю масового враження для них надто серйозна. Хоча при цьому вони не заперечують слів нашого Президента, який наголосив, що жодна нація не зрозуміє українців з їхнім Чорнобилем так, як японці, в чиїй історії є досвід Хіросіми. Недарма ж Японія, за словами Ющенка, виступає донором у програмі будівництва нового саркофага й фінансує програми, пов'язані з боротьбою з наслідками Чорнобильської катастрофи.

      Втім саме через те, що для Країни Східного Сонця особливо важливою є боротьба за світ без жодної атомної бомби, візит Президента України для Хіросіми був вельми знаковим. Адже Україна й досі залишається єдиною державою на планеті, яка добровільно відмовилася від третього за розмірами у світі арсеналу ядерної зброї. На жаль, як наголосив Віктор Андрійович, цей крок і досі належно не оцінений світовою спільнотою, не кажучи вже про те, що приклад нашої держави все ще залишається унікальним.

      Поклавши траурний вінок до Монумента миру, розташованого фактично в епіцентрі вибуху американської атомної бомби, яка знищила 140 тисяч людей і за 5 хвилин у буквальному сенсі перетворила Хіросіму на порох, та вшанувавши пам'ять жертв трагедії хвилиною мовчання, Ющенко разом із дружиною Катериною й учасниками української делегації пішов до музею. Оглядаючи жахливі експонати, зібрані в цьому заснованому через десять років після бомбардування комплексі, ловиш себе на думці: якби кожна людина, причетна до ядерної зброї — від креслення до права натиснути на заповітну червону кнопку, бодай раз у житті побачила ЦЕ, хіросімцям більше не потрібно було б розсилати в усі «ядерні» країни звернення із закликом відмовитися від арсеналу. Але Україна й досі залишається єдиним адресатом, до якого вже ніколи не надійде аркуш, подібний до тих, які виставлені на одному зі стендів Музею миру. Серед інших експонатів — фотографії людей, яким 6 серпня 1945-го судилося вижити: з облізлою клаптями шкірою, випаленими очима, деформованими кістками; макети симпатичного «живого» міста до й сірого згарища — після бомбардування...

      Дивитися на ці речі без болю неможливо. Впадало в око, наскільки Віктор Ющенко також був вражений побаченим. «Сьогодні я отримав нові знання про ядерне бомбардування Хіросіми і Нагасакі. Це було дуже важке відчуття, — зізнався глава держави після огляду. — Мене вразив контраст на людському вимірі. Яке життя вирувало в Хіросімі до 6 серпня 1945 року... І ці муки людей, які не мають перспективи на життя». А в Україні, знову наголосив Президент, подібне трапилося вже в мирний час: «Мені щемить, що Чорнобильська трагедія ще торкається життя сотень тисяч людей, яким треба боротися за своє здоров'я», — сказав В.Ю., відзначивши, що Україні теж варто створити музей, де були б представлені документальні свідчення наслідків аварії на ЧАЕС.

* * *

      Але, на щастя, відтепер Україну і далеку Японію об'єднує не лише спільне горе, яке стоїть на такій, за словами українського лідера, «делікатній межі між мілітарним та мирним атомом». Завдяки візиту Віктора Ющенка, країна Східного Сонця, де не тільки працівники готелів хай незграбно, але так приязно намагаються вимовити чужоземне словосполучення «помаранчева революція» (саме так, а не лише «оранж ревлюшн»), а журналісти майже без помилок наспівують «Разом нас багато» (я не жартую), відкрила для себе нову Україну — надійного і перспективного партнера на європейських теренах. Так, нам є чому повчитися в Японії, але, повірте, і в японців є серйозні підстави прагнути співпраці з Україною. Тож будемо дружити країнами.