Олег Михайлюта, вiн же Фагот.
— Новина номер один: запис нового альбому.
— Два тижні тому почали студійну роботу над новим альбомом. Матеріал у головах уже є, але найголовніше тепер — його вдало записати. Завжди так було, що «ТНМК» постійно ставить собі якісь цілі, і цьогорічний запис нічим не відрізняється — ми хотіли б, щоб альбомне звучання «танка» максимально наблизилося до концертного. От у минулому альбомі «Пожежі міста Вавилон» нам це майже вдалося, а тому програма-мінімум цього разу чітка і зрозуміла. Ми також експериментуємо з діджеєм, новими музикантами, будемо позичати деяких сесійних. Словом, не буду розкривати всіх таємниць, але мені здається, що цей альбом буде якісно на голову вищий за попередній. І навіть якщо такі заяви голосно звучать, думаю, це теж заслужено.
— Чи відомо вже, як альбом буде називатися і коли вийде?
— Робоча назва платівки — «Сила», записуємося на київській студії «Лемма». Дату релізу ще важко передбачити, тому що уже кілька разів зарікалися забігати наперед: коли зробимо всю роботу, тоді і буде, ну, думаю, десь восени.
— Новина номер два: зйомки конголезців Фагота, Фоззі і Tonique в кiно.
— Це художня стрічка російського режисера і продюсера Руслана Бальтцера, який знімав «Даже не думай-1, 2». Він нас запросив, причому ми навіть не були перед тим знайомі, він тільки чув нашу музику. У стрічці ми граємо у маленькому епізоді, це парафраз на самих себе, такий собі стьоб: як люди уявляють собі відомих музикантів.
— А ви не пропонували режисеру внести в російськомовний фільм екзотику і зіграти цей епізод українською?
— Це було б, звісно, цікаво, але справа в тім, що жодної прив'язки до місцевості чи країни у фільмі немає, відтак українську, яка б взялася з бухти-барахти, добре би було якось сюжетно пояснити... А так, маленький епізод. Ми його знімали в Ялті, сама ж стрічка вийде десь восени.
— Новина номер три: поїздка Фагота до США.
— Звичайно, я не можу сказати, що от «вау, Америка!». Єдине «вау» — це та кількість концертів, які були у пропозиції і яку я частково зміг відвідати. За тиждень побував у багатьох клубах: на латінос-паті, на концерті Елтона Джона, послухав, як грають блюз афроамериканські дідусі, років так за 60. Також дуже цікаво було відчути, як змінилися українські емігранти після переїзду за океан. Як там не крути, скільки би грошей вони не заробляли, все одно вони такі, мені здалося, наче засмучені, чи що; і їм хочеться хоча б ненадовго, але повернутися назад додому, навіть якщо в розмові вони говорять інше... А то ще була цікава ситуація: перше місце, куди я потрапив у Чикаго, був будинок українських емігрантів, а дружина господаря, який мене запросив в гості, виявилася харків'янкою, ми навіть жили в будинках отак поруч. Уяви! А ще дуже красиво виглядає з літака Гренландiя. А взагалі я б із задоволенням повернувся у США, щоб побачити Великий Каньйон: багато людей мені розповідали, і знаєш, у них у цей момент очі просто змінювались!
— Значить, наступної відпустки тебе можна буде зустріти відомо де. Мабуть, вона буде аж наступного літа, бо цьогоріч ти вже відпочивав, так?
— Так, був у Туреччині. Щоправда, так на всі сто і не вийшло вiдпочити, бо довелося летіти на фестиваль у Сопоті, просто ми путівки заздалегідь купували, тоді ми ще поїздку до Польщі не планували.
— Сам відпочивав?
— Ні, не сам. З коханою людиною.
— Опа! Так ти, значить, закоханий... А тільки півроку тому, на день Валентина, всі фанатки раділи інтерв'ю у журналі «Vіvа», де ти розказував, що не закоханий і не одружений...
— Так, не пройшло і місяця після цього інтерв'ю, як ми познайомилися. Закохуватися знову — насправді дуже приємно. Це... коли ти розумієш, що не володієш собою, але все одно це дуже приємно. Хочеться забувати про себе...
— Брюнетка чи блондинка?
— Блондинка. З голубими очима. І дуже ніжною шкірою. А більше не розкажу, тому що хочеться трошки зберегти і для себе...
— Ну ясно, видно тоді, коли ти говорив, що закохатися — це подібно до самогубства, у тебе був якийсь зимовий ступор. А взагалі часто бувають сезонні депресії?
— Коли перепрацюю. Або коли навалюється якась ностальгія по тому, чого не було чи що не відбудеться. Знайоме тобі таке відчуття?
— Коли ця ностальгія, так би мовити, стосується того, чого ти, може, нiколи i не дiзнаєшся? Та знайоме.
— От мене це накриває досить сильно, навіть до зміни світогляду. Хоча, може, це і не депресія...
— Зате у вас тисячна армія фанів, які завжди можуть і на форумі вашого сайту підтримати, і подарунок цікавий зробити. От який останній подарунок ви отримали від Конго-клубу?
— На наш день народження (14 червня 2005 року «ТНМК» святкували свою 16-ту річницю — Авт.) ми пішли з Конго-клубом на дніпровський пікнік. Кожному з учасників групи вони подарували паспорти з несправжніми адресами, зате зі справжніми містами Республіки Конго, які ФК знайшли десь на карті. Так, наприклад, в моєму паспорті стоїть місце народження — Лубумбаші. А ще був гарний iменинний торт, і коли ми фотографувалися, я його тримав і впустив... Тоді Конго-клуб почав вимагати від мене сатисфакції — вони десь прочули, що я колись умiв пекти торти, особливо медовики, тому на 30 липня, день народження Конго-клубу, я повинен проявити свої кулінарні здібності. Між іншим, ми святкуватимемо цей день народження концертом на Європейській площі, буде ще «Моторолла» і «Бумбокс».
...У цей момент офіціант приносить Олегові страву, яку той замовив на початку: український стейк. Ми жартуємо, що його виготовляють за старовинними українськими рецептами, які шеф-кухар сам збирав на далеких карпатських полонинах. До м'яса подають, звичайно, овочі: «тільки щоб без болгарського перцю», — просить Фагот. «А соус у нас теж із перцем...», — говорить офіціант. «А можна без? Ну, щоб він навіть поруч не лежав... Я його на дух не переношу», — пояснює він мені.
— Ну як, смакує?
— Картоплю я взагалі рідко їм. Хіба на вилазках, на природі, коли її спечемо (робить долоні човником, демонструючи, як зазвичай, тримають гарячу печену картоплю. — Авт.), ну оце зараз. А м'ясо я їм часто, люблю телятину, а от свинину дуже рідко, коли уже нічого іншого немає... Всі питають, чи це не пов'язано з моїми релігійними переконаннями. Ні, не пов'язано.
— Ти вже вдруге згадуєш пікніки. Часто вони бувають? І взагалі, з якою частотою трапляється вільний день?
— Ти розумієш, в чому тут справа: коли ти працюєш на когось, то стовідсотково майже завжди маєш такі-то дні робочі, а такі-то вільні. А працюючи сам на себе, маєш абсолютно ненормований робочий день: з одного боку, це краще — сам собі хазяїн, а з іншого, як уже запряжешся, то вперед.
— Остання ваша відеоробота — це дует на пісню з ВІА Грою. Не змучились слухати гнівні відгуки фанатів хіп-хопу на таку дивну співпрацю...
— Ти знаєш, девізом «Танка» завжди був експеримент. Дуже просто взяти одну ноту і довго-довго її тягнути. Або якісь фірмові акорди десь спер... і готово... Тому, коли Костянтин Меладзе, продюсер ВІА Гри, нам запропонував зробити такий тандем, «ТНМК» навіть не роздумували. Ми погодились уже тому, що жодна людина не могла собі навіть уявити такого дуету! Причому все вже було готове: музика, аранжування, тільки наші слова написав Фоззі.
— Ну як, веселі дівчата?
— Під час зйомок кліпу найяскравішою була Віра Брєжнєва, вона просто вихлюпувала енергію на всі сторони. Надя та Альбіна, здавалося, трошки берегли енергiю, включалися тільки під час зйомок.
— Цікаво, з ким експериментуватимете наступного разу?
— З Софією Ротару. Тобто слухачі про це дізнаються «наступного разу», бо цей дует ми вже записали. Особисто в мене співпраця почалася рік тому. Я робив аранжування однієї з її пісень, вона була не зовсім форматна для Софії Михайлівни, хіп-хопове звучання. Щоправда, вона поки ще не вийшла в світ, думаю, це станеться найближчим часом. Так от, телекомпанія «Студія 1+1» знімала новорічний мюзикл «Метро», і Придувалов, який був режисером, запропонував «ТНМК» заспівати з Софією Ротару. Ми довго вибирали пісню, хотіли, щоб це було не «як завжди». Врешті зупинилися на «Червоній руті», хоча це один із найважчих варіантів, оскільки цю пісню переспівували сотні разiв. Як на мене, ми зробили такий варіант, який не робив ніхто — в R'n'B-обробці.
— Чекаємо Нового року, словом. Тепер усі висоти в Україні вже, мабуть, взято, будете орієнтуватися на свiтових зірок, так?
— Я з великим задоволенням заспівав би з Ленні Кравітцом. Колись, пам'ятаю, я слухав якусь музику і думав: «Оце висота!», а потім знайомився з цими людьми чи навіть дружу з ними. От якось ми співали на одній сцені з джазовою легендою Ренді Брекером, він приїздив на десятиріччя «СхідСайд».
— А яким тоді буде ваш експеримент після останнього — не менш шокуючого — джазового альбому з харківським колективом «СхідСайд»?
— Я б не називав цей альбом тільки джазовим, це такий собі синтез стилів —і джаз, і хіп-хоп. Нас називали групою для підлітків, великою мірою тому ми і зробили цей проект: щоб показати: буває хіп-хоп для дорослих. Щодо наступних планів: є стара як свiт ідея заспівати з оркестром. Багато людей говорять мені, що тільки ледащо не співав з оркестром — і «Грін Грей», і «Океан Ельзи» вже вiдзначилися. Але я стовідсотково зроблю цей проект, нехай через якийсь час; зроблю саме тому, що в мене більше прав грати з оркестром, тому що саме я закінчив консерваторію, і саме я вже грав з оркестром із 17 років.
І до цікавого експерименту я б зарахував проект, який маємо в найближчих планах: зніматимемо кліп на нову пісню «Забув», знову експериментуючи. Хай це буде поки iнтрига, але скажу, що в Українi так ще нiхто не знiмав. Експериментуватиме Віктор Придувалов. І буде це скоро...
Про що мріє Фагот: знайти гармонію в собі самому. Дуже багато зовнішніх подразників, котрі постійно намагаються тебе збити з правильного шляху. Переключають на зовсім не важливі речі, якi й не треба, можливо, робити: вони нічого не дають, але висмоктують багато енергії.
Улюблене місце: якщо в Києві, то це Китаївська гора та Десятинний провулок. А якщо в Україні, то не називатиму — це в Черкаській області. А так — Карпати, Крим дуже люблю.
Парфуми: вибирає під настрій з Boss — Edition Soul, Paco Rabanne — Extreme.
Машина: БМВ (трійка) вишневого кольору. «Щойно помив машину! А тут тобі дощ! Так завжди — я вже знаю, тільки-но я машину помию, так дощ сьогодні і йтиме!»
Що носить: комфортний одяг у стилі street wear. На руках — «усе подароване: от годинник уже такий пошарпаний, п'ять років ношу». На правій — дві феньки від друзів. На пальці — колечко з ведмедиками («уті-путі». — Авт.), подароване другом, колишнім басистом «Фактично самих».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
