Шляхом «останнього лицаря»

      Коли Президент України Віктор Ющенко нещодавно представляв у Дніпропетровську нового голову обласної державної адміністрації Юрія Єханурова, то у своєму виступі не обійшов і тему славетної Петриківки — селища, відомого на весь світ своїми неповторними ремеслами. Лідер держави не лише закликав відродити знамениті промисли, а й звернув увагу на постать останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського. При цьому Віктор Андрійович акцентував увагу на тому, що він народився за сім кілометрів від його рідної Хоружівки на нинішній Сумщині. На Дніпропетровщині таку увагу з боку Президента сприйняли за сигнал до дії. Насамперед через усвідомлення значення постаті Калнишевського як провісника духовного зв'язку Півночі та Півдня України, єдності та соборності всієї нашої держави.

Козакував ще з дитинства

      Роком народження Калнишевського приблизно вважається 1690-й. На світ він з'явився на Слобожанщині — щодо цього в істориків, здається, розходжень немає. Проте до лав січового товариства потрапив надзвичайно рано — ще в 10-річному віці. Невеликий загін козаків звернув увагу на кмітливого та хороброго хлопчика. Відтоді й розпочалася бойова кар'єра Калниша, як його називали побратими. Відчайдушна хоробрість та залізна воля у поєднанні з точним розрахунком — ці найкращі риси Петро Іванович втілював у собі зразково.

      Ще одна унікальна деталь — кошовим отаманом Запорізької Січі Калнишевський вперше став у 75-річному віці. І після цього в умовах жорсткої конкуренції переобирався 10 (!) разів поспіль. Опинився ж на чолі Запоріжжя він у час тяжкого й відповідального вибору козацтва — близько 1765 року. Відомий історик Дмитро Дорошенко характеризував цей період так: «Якраз у цей останній час свого існування на рідній землі запорізьке військове братство виявило нахил перетворитися в окрему державну організацію і створити тверді підстави її економічного існування. Запоріжжя дуже швидко еволюціонувало від своєрідного лицарського ордену напівкочового характеру, з екстенсивним способом експлуатації природних багатств своєї територіїі (ловецтво й рибальство) до звичайної державної організації, з осілим хліборобським господарством інтенсивного характеру. Воно ставало справді демократичною республікою, але вже носило у собі зародок класової диференціації, яка неминуче мала б наступити при подальшому нормальному розвитку його економічного життя». Отож і Петриківка виникла саме на такому характерному тлі. Роком її народження вважається 1772-й, себто незадовго до знищення Запорізької Січі. Ця місцевість була центром Протовчанської паланки. Зі старовинного козацького села Курилівки сюди переселили козаків саме з ініціативи Калнишевського. Поселення відразу стало сприйматися як символ волелюбності, бо постійного кріпацького гніту воно не знало. Це насамперед приваблювало козаків, схильних до ремесел. Мотивація тут здавалася цілком зрозумілою — витвори своїх рук можна було пропонувати навколишнім поселенням, а отже, мати стійкі заняття і статок.

      Ще в ХIХ столітті петриківчани зарекомендували себе майстрами у розмальовуванні хат. Проте надалі стали розписувати буквально все — від скринь до віялок. У часи найбільшого розквіту тут і взагалі нараховувалося до сорока видів ремесел.

      Стосовно відзначеної Дмитром Дорошенком «класової диференціації» Петро Калнишевський може слугувати вельми яскравою ілюстрацією. Зокрема, він мав 50 тисяч карбованців готівкою, декілька сотень червонців, тисячі голів великої рогатої худоби, овець, кіз... Своїм коштом збудував в Україні відразу чотири церкви.

      Хтось із дослідників намагався звинувачувати Калниша у тому, що без бою здав Запорізьку Січ. Інша думка: чи варто було намагатися чинити опір вдесятеро більшій за чисельністю, значно краще озброєній армії? Адже тоді козакам світила доля бути винищеними дощенту. Отож вони вирішили вдатися до хитрості — почали вести переговори з генералом царського війська Текелієм про здачу і цим приспали пильність ворога. Бо насправді здалися лише кількадесят стариків. Зате зберігся дотепер козацький дух... Чим хоч-не-хоч доводиться завдячувати Калнишевському.

Хай «отаманом» буде Лісний

      Худорлявий, стрункий, підтягнутий — у Петрові Лісному військова виправка відчувається дотепер. Підполковник авіації у відставці, він тривалий час служив у Росії. Коли ж настав час іти на заслужений відпочинок, повернувся до рідної Петриківки. Про спочинок на лаврах навіть не задумувався — відразу став господарювати на землі, швидко завоювавши репутацію одного з найвдатніших фермерів району. Такою «жилкою» насамперед завдячує генам — дідусь Петра Гнатовича, як і Калнишевський, був людиною досить заможною.

      Коли ж на президентських виборах переміг Віктор Ющенко, кандидатура Лісного на посаду голови Петриківської районної державної адміністрації відразу виглядала найприйнятнішою. Зрештою, лідер держави підписав очікуване розпорядження про його призначення.

      За справу Петро Гнатович взявся рішуче. І, з усього судячи, налаштований змінити ситуацію у районі докорінно. Зокрема, на Петриківщині відроджено структуру козацтва. На ній базуватиметься і нова система самоврядування у районі.

      — Петриківка має стати зразковою моделлю відродження України, — заявляє Лісний.

      Стосовно відродження славетного краю було запропоновано декілька концепцій. Зрештою, перемогла одна. Отож моя «однокашниця» по університету Лідія Євтушенко тепер гордо представляється керівником проекту Національного природного історико-культурного парку «Петриківка», який має втілюватися в життя.

      — Наш Президент як справжній патріот хоче відродити історичне коріння від Калнишевського, — Лідія Григорівна, здалося, може годинами розповідати про всі деталі грандіозного задуму. — Насамперед в усьому ми маємо йти від природного ресурсу. Адже на території Петриківського району нараховується лише 30 відсотків орних земель. А решта — природний фон, який необхідно зберегти. Навіть існує ідея запороження деяких річок для підняття рівня грунтових вод. Залишаються нерозкопаними більше трьохсот давніх могил — експедиція під керівництвом Василя Тимофійовича Скуратівського тут має немало унікальних знахідок. Надалі залучатимемо якомога ширше коло вчених для розробки генеральної концепції та проекту відродження краю. У наших планах і створення низки об'єктів — музеї, культурні, історичні, природничі маршрути тощо.

Угода на побратимство та добрі справи

      На свято Петра і Павла до Петриківки прибула представницька делегація з батьківщини Віктора Ющенка та Петра Калнишевського на чолі iз заступником голови Недригайлівської райдержадміністрації Геннадієм Антоненком. Гостинні господарі підготували для гостей насичену програму. Зокрема, організували велику виставку витворів неперевершеної народної творчості, яка немовби засвідчила, що є у петриківських майстрів ще порох у порохівницях, незважаючи на всі незгоди останнього часу.

      А в приміщенні місцевого професійно-технічного училища присутні могли подивитися експонати міжнародної виставки дитячого малюнка, вперше організованої у Приоріллі. Як повідомила член правління Петриківського регіонального фонду імені Петра Калнишевського Валентина Міленко, четверо авторів найкращих робіт поїдуть до Канади. Відрадно — серед них виявилися відразу двоє юних петриківців. Директор Хоружівської середньої школи Валентина Ющенко, яка зауважила, що з Президентом вони тільки однофамільці, тут же загорілася ідеєю привезти до Петриківки своїх вихованців. Бо тут справді є чому повчитися.

      — Я бувала у багатьох місцях, а тепер щаслива, що відкрила для себе ще й Петриківку, — зізналася розчулена Валентина Григорівна.

      Вінцем же стало підписання угоди на побратимство та добрі справи між історично пов'язаними пам'яттю великого батька — останнього кошового отамана славного війська Запорізького Петра Калнишевського — Петриківською громадою Січеславського краю та Хоружівською громадою Сумської землі. Тепер її має засвідчити Президент України Віктор Ющенко. Як символ започаткованої дружби господарі також подарували гостям козацьку ікону Калнишевського, намальовану юним митцем Юрієм Декою.

      Отож перший камінь до святої справи відродження петриківського краю закладено. І варто сподіватися, що він стане пророчим...

Сергій ДОВГАЛЬ.