Ще півроку тому 16-річний Сашко був звичайною так званою «дитиною вулиці». У родині стосунки зовсім не складалися: постійні сварки, конфлікти, після яких Сашко просто йшов геть, на вулицю. Там для дитини і починалося справжнє життя. Час від часу хлопчик ходив до школи, ніби для «галочки». Так що про освіту годі й говорити. Нинішнього Сашка навряд чи впізнав би хтось із його колишніх друзів. Тепер він зовсім інший — жвавий, із вогником в очах. Рівно півроку тому від своїх «вуличних» знайомих хлопчик почув про столичний дитячий будинок сімейного типу «Затишок». Після наступної родинної сварки Сашко не витримав і пішов до ще зовсім не знайомих людей. І тут, у дитячому будинку, його зустрів затишок, якого хлопцеві так не вистачало. Через деякий час до закладу Сашко почав приходити зі своїм молодшим братиком-третьокласником. Працівники дитячого будинку і соціальних служб допомогли хлопцеві отримати паспорт і закінчити 9 класів. До речі, Сашко розповів, що за останніх півроку значно покращилися стосунки з вітчимом.

За оцінками спеціалістів, сьогодні поза межами країни постійно перебуває більше семи мільйонів українців. Але визначити, яка частина з них — добровільні заробітчани, а яка — примусово вивезений «живий товар», наразі є неможливим, — такий вже він, тіньовий бізнес. Проте з упевненістю можна стверджувати, що міжнародна, а останнім часом і внутрішня торгівля людьми стали для України явищами абсолютно звичними. І приносять організаторам мільярдні прибутки: лише тільки за одну людину вони тримують від 500 до 5000 доларів.