Співають сільські діти

16.07.2005
Співають сільські діти

Анатолій Мокренко.

      Найчерствіше серце не могло б не здригнутися від  вияву тієї дитячої радості, що буквально вибухнула, коли після конкурсного прослуховування хорових колективів сільських шкіл Сумщини голова журі повідомив про перемогу Недригайлівської загальноосвітньої школи та про нагороду юним співакам — поїздку до моря. Таки збулося, хоча, може, хтось і сумнівався! Ще рік тому, на минулому конкурсі, на запитання мецената творчого заходу для сільських дітей Сергія Осипового, якого б заохочення хотіли майбутні переможці, більш як трисотенна громада учасників дружно та емоційно заскандувала: «До мо-ря!!» Бо їздили вже минулі рази і до обласного центру, і до столиці. А для простих сільських дітей трохи побачити світу — не така вже й доступна справа.

      Конкурс та фестиваль «Співаймо разом» не подібний до інших. Оригінальним є і те, що зорієнтований він на активізацію творчої роботи винятково у сільських школах,  і те, що, маючи статус обласного, проходить не в обласному центрі, і навіть не в районному, а у простому селі Терни на Недригайлівщині. Оскільки саме я був ініціатором його запровадження, то і наполіг, щоб проходив він у моєму рідному селі — великому і славному колись своєю культурою та співучістю. Бо хіба ж випадково протягом минулих десятиліть вийшли з нього аж троє відомих співаків, а саме, окрім автора цих рядків, ще два заслужених артисти України — соліст Національної капели бандуристів Віктор Мокренко та колишній соліст Львівської опери Олександр Чепурний?

      Конкурс проходить щорічно вже утретє — спочатку як районний — при підтримці Недригайлівського земляцтва в Києві та районної держадміністрації, а згодом — за рішенням обласної адміністрації — як обласний. Усім відомий нині кризовий стан села, що потребує активних втручань з боку і влади, і суспільства. Звичайно ж, нас турбує особливо духовний занепад села і його подолання. Хоровий спів — найлегша форма залучення до творчості, особливо наших дітей, яким, попри всім відомі фактори сучасного розтління, так важливо, як казав колись Тарас Бульба, «просвітити перше розум і добром налити серце». Бо вони — майбутнє України, бо вони виростають, не чекаючи сприятливіших часів.

      Згадуваний уже меценат конкурсу Сергій Осиповий, вихідець із Тернів, а нині — київський бізнесмен, може, тому і відгукнувся так гаряче підтримати дитячу творчість, що і сам школяриком був прилучений до радості хорового співу та й досі несе ту пристрасть у житті. Краса породжує добро, добро породжує красу.

      Сотні напоєних пісенним трунком, чутливих до природного самовиявлення, сповнених святковості сільських дітей з їхнiми наставниками з'їхалися у погожу травневу днину до мого старовинного та прекрасного слобожанського села, обтяженого різними житейськими проблемами, з якими доводиться боротися сільському голові Ігореві Борисовському, батько котрого полишив по собі світлу пам'ять видатного сільського діяча культури та й синові прищепив нахил до художньої творчості. Ожив Будинок культури, задзвенів юними голосами, спалахнув молодим та чистим пориванням до краси на крилах пісні. Справжнє натхнення сотень дівчаток і хлопчиків не може не розчулити серця дорослих, чий природний обов'язок — дати дітям радість життя. Це стало і привілеєм журі, і присутніх на конкурсі моїх односельців, представників обласного та районного керівництва, журналістів.

      Отже, перше місце було присуджене хору Недригайлівської середньої школи (керівник Д. І. Семоненко). Хор і раніше займав призові місця, але не найвищого гатунку. Нинішній ривок — заслуга його нового керівника, відзначеного особливим дипломом. Друге місце виборов цікавий хор хлопчиків, справжніх козачків із с. Баси Сумського району (кер. Л. П. Котова). Цікавий цей хор ще й тим, що вмить зруйнував стереотип минулих змагань, що начебто хлопчики взагалі відбилися від хорового співу у школах, оскільки їх було всього троє-четверо у хорах на кілька десятків дівчаток. Хоча проблема участі хлопчиків у змішаних хорах таки існує. Третього місця домігся хор Тернівської середньої школи (кер. Л. В. Терещенко), де колись традиційно були сильні хорові колективи під орудою світлої пам'яті. Л. І. Шовкопляс, яка віддала школі кілька десятиліть любові до дитячого співу та свiй непересічний хист. Особливим призом був нагороджений соліст цього хору Женя Вікторов. Як уже згадувалося, хор Недригайлівської школи поїде до моря, хор хлопчиків із Басів — до столиці України, а хор Тернівської школи отримав речове заохочення — музичний центр.

      Кількість конкурсантів збільшується (за три роки — удвічі), але все ж їх не так багато. Причин, здається, дві: брак справжнього розуміння та уваги до дитячої творчості на селі та невміння цінувати кадри організаторів дитячого співу. А віддавати дитячі душі на поталу телевізорові — значить потурати бездуховності.

       Варто зазначити, що цього разу це вже був не лише конкурс, а й фестиваль, бо, окрім виступів — змагань шкільних хорів, можна було познайомитися з цікавою експозицією дитячих малюнків з обласного центру, а після хорової частини відбувся концерт юних піаністів Недригайлівської музичної школи. Не забуваймо, що все це відбувалося у звичайному українському селі, що хоче твердо стати на ноги і де живе одвічна українська душа.

Анатолій МОКРЕНКО,
голова журі,
народний артист України й СРСР,
професор Національної музичної академії,
лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка,
лауреат Державної премії Грузії.
  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>