З 15 липня у Запоріжжі почалася чергова серія фестивалю «Перлини сезону». Визначення переможців цього року відбувається у двох номінаціях — поп- та рок-музика, а за перемогу змагатимуться 22 виконавці та колективи з усіх регіонів України. Голосування відбуватиметься в три заходи: свої бали виставлятиме журі (голова — Сашко Положинський, який, схоже, поставив собі за мету відвідати всі літні фестивалі, причому не тільки в Україні), СМС-ками голосуватимуть глядачі, своє слово скажуть і самі виконавці. А на лауреатів чекатимуть студія «Музична майстерня», де ті зможуть записати три пісні, та Moon Records, можливо, компанія запропонує комусь із переможців контракт. У рамках фестивалю також пройде парад робіт українських модельєрів.
Але зовсім інший фестиваль відбуватиметься у селищі Поповка (за Євпаторією) — «КаZантип» — ціла «Країна (зовсім інших) мрій», якої немає на карті, але в якої є все для повноцінного існування: президент, Конституція, народонаселення та державні кордони. Щорічний і відомий не лише в Україні фестиваль розпочинає сезон саме сьогодні — каремати вже можна розстеляти на пляжі, місцеві жителі відкрили двері своїх хатин для мешканців «Республіки Z», а свої гаманці — для традиційних 10 у.о. за «койкомєсто». Офіційне відкриття відбудеться через тиждень, 23 липня, а триватиме тусовка місяць — до 20-го серпня. Цьогоріч кожен день фестивалю матиме окрему назву: «День абсолютної незалежності», «Новий рік нашої ери», «День всезагального щастя», «День перемоги добра над розумом», «День водяного Нептуна та водяної людини» тощо. Без змін залишаються податки «Республіки Z» та правила перетину її кордонів: для усіх громадян із Жовтими Чемоданами (їхні розміри і форма повинні відповідати державним стандартам, наприклад, на внутрішній стороні чемодана має бути наклеєна фотографія його власника) перебування на території Країни безкоштовне, а для інших (за винятком родини та близького оточення Президента) легальний спосіб отримати віZу коштуватиме приблизно 50 доларів (так було минулого року).
А вся інформація в геніально простому та дотепному викладі мiститься на сайті фестивалю, адреса теж весела: www.kazantipa.net. На запитання майбутніх мешканців своєї країни відповідає президент Микита Маршунок. Йому належить ідея проведення «КаZантипу» —якось у 1993 році разом із 4 сотнями друзів та знайомих він прибув у селище Щолкіно на мисі Казантип. Тут, на узбережжі Азовського моря, було проведено перший «Кубок RFA» з віндсерфінгу, а вже через кілька років «КаZантип» переріс у потужний рейв, який почав збирати тисячі прихильників електронної музики і екстремальних видів спорту. В 2000 році каZантипщики перекочовують на Чорне море (в селище Веселе, поблизу Судака), а вже потім — у Поповку, де все відбуватиметься і цього року. А в 2003 році Микита Маршунок проголошує себе тоталітарним ПреZидентом Микитою, який щорічно переобирає сам себе (нікого не нагадує?) і нав'язує мешканцям своєї країни державну доктрину тотального Щастя. Виконавчу владу в Республіці втілює Кабінет Міністрів, в обов'язки якого входить: ходіння з пихатим виглядом і надування щік, засідання в Помаранчевому будинку та вигадування законопроектів. А мешканці «країни зет» — веселі і Zасмаглі нероби, яким усе «помаранчево» та по КаZантипу.
P.S. Тих, хто приїде пофестивалити із записами на зразок Альони Апіної, чекає велике розчарування — згідно із законодавством Республіки, їх негайно вилучать та переплавлять на потрібні в хазяйстві стаканчики. Тому будьте обережні!
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
