Безпритульні фотографи

      «Бомж», безпритульний, бездомний — слова, якими ми позначаємо інший світ, світ по той бік прописки та затишної квартири. Ми бачимо цих людей крізь призму наших стереотипів і рідко замислюємось над тим, яким постає наш світ у їхніх очах. Глибше у це вникнути вирішили молоді львівські митці Андрій Лінік та Володимир Різник — нещодавно вони відкрили у Львові виставку фотографій, зроблених... «бомжами».

      Одноразові фотоапарати, плівки (плюс 20 гривень за повернення плівки назад) — таким арсеналом споряджали львівських «бомжів» автори проекту «Reпрезентація: інший Львів». Загалом «фотомильнички» роздали 31 «бомжу» — та повернули плівки всього лишень 18. Бо, ясна річ, не кожному хочеться, аби в його світ втручалися якісь там митці. Втім результат таки не забарився — багато безпритульних виявилися людьми, охочими до мистецтва, і тепер у львівському Палаці мистецтв можна оглянути всі 99 фотографій.

      Чому саме фотографію обрали для заглиблення у світ «бомжів»? На думку Володимира Різника, фотограф привласнює частинку світу і ця частинка йде крізь призму його світогляду. Тому через роботи, сфотографовані бездомними, можна побачити світ очима цих людей. Фотографія, на переконання авторів «Reпрезентації», виконує роль такого собі свідка, який допомагає та переконує сприйняттю фактів, творить ілюзію близькості до сфотографованих об'єктів.

      «Ці люди нас запитували: «Що треба сфотографувати?». Ми ж їм одразу говорили фоткати все, що завгодно, все, що вважають за потрібне, — розповів Володимир Різник. — Коли відбирали роботи, то побачили, що на зроблених фотографіях є багато загальних планів. Таке враження, що ці люди фотографували приховано, на віддалі від своїх об'єктів».

      І справді, наприклад, один із міських ринків сфотографовано на віддалі десятка метрів, видно, що фотограф боявся або не хотів підходити ближче до скупчень людей. Як пояснив соціолог Олег Iваночко, в цьому нема нічого особливого, адже «бомжі» усвідомлюють свою приналежність до соціуму, проте відчувають себе на його узбіччі. Окрема група фоторобіт — зображення руїн будинків, підвалів, подвір'їв, тобто фактично місць, де безпритульні мешкають. Цікаво — серед майже сотні робіт немає портретів, немає облич. Тоді як дорога, вулиця, автомобілі демонструють на світлинах характерні особливості того середовища, в якому ці люди живуть у свій особливий спосіб. Причому зображення всього цього на фотографіях не є дуже «темним» чи негативним — адже саме вулиця годує та одягає безпритульного.

      «Досі в Україні життя безпритульних людей ніхто глибоко не вивчав: що це за явище таке — «бомжі», чим вони живуть і як вони дивляться на світ, — каже Володимир Різник. — Ми хотіли пізнати субкультуру бездомних людей, пізнати їхній світогляд, порівняти його з нашим світоглядом, вивчити і зрозуміти причини негативного ставлення до цих людей».

      Під час підготовки проекту «Reпрезентація: інший Львів» його автори паралельно проводили дослідження. Виявилось, що стереотипи щодо «бомжів» настільки вкорiнилися в нашому житті, що позбутися їх дуже складно.

      «Найчастіше слово «бомж» люди асоціюють із брудом та неприємним запахом, нетверезим станом та подертим одягом, смітниками. Досить часто трапляється думка про колишнього інтелігента, людину з вищою освітою, про небажання працювати для покращення життя, — роз'яснює Володимир Різник те, що вдалось дослідити. — При цьому збирання пляшок, картону, металобрухту за роботу чомусь не вважають. Відтак, можна припустити, що більшість «нормальних» людей, не-«бомжів» проектують на безпритульних свої власні негативні страхи та емоції, яких вони не бажають відчувати, які є для них табу і межею, до якої заборонено опускатися. Це своєрідний сором суспільства — перед самим собою. Ми ж цією фотовиставкою хочемо поставити під сумнів усі ці стереотипи».

      Власне ці ж стереотипи стали у нагоді авторам проекту при оформленні виставкової зали — окремими символами постали пляшки з-під алкоголю, пакети для сміття, дуже багато картону, коробок з-під цукерок тощо. Словом, все те, завдяки чому виживають бездомні. Картон виконує роль утеплення взимку і ліжка влітку. Пляшки — не лише тара для «зігріваючого» напою, а прямий заробіток, склотара, яку можна здати. Та на відкриття фотовиставки самі безпритульні фотографи, попри запрошення, не завітали. Мабуть, розуміли: стереотипи в «нормальному суспільстві» просто так не зникають.