Як поміняли двох дівчаток на двох хлопчиків

       XIV Міжнародний фестиваль мистецтв «Слов'янський базар у Вітебську» стартує 15 серпня. Виконавцям, які потраплять цього року до Білорусі, неймовірно пощастило. Тому що вперше за сорок років існування Міжнародної федерації фестивальних організацій (FIDOF), до якої вже сім років входить «Слов'янський базар», її асамблея пройде у Вітебську (зазвичай проводиться в Канні), і продюсери та імпресаріо з 19 країн світу закинуть свої сіті серед фестивальної публіки. Українською прикрасою фесту стане Володимир Гришко, почесне місце — в журі. День України відбудеться 18 липня в «ямі», так на сленгу вітебчани називають престижний Літній амфітеатр. У гала-концерті майстрів мистецтв України «Повернення в майбутнє» виступлять Ніна Матвієнко, «Океан Ельзи», «Скрябін», хор ім. Верьовки, «Друга ріка», «Немо», Катя Чілі, Гайтана і сама міністр культури Оксана Білозір. Зрештою, все це фасад, блискучі лаштунки, за якими — хто б сумнівався — у нас знову скандал. Бочка дьогтю в ложці меду. А саме — заміна конкурсантів. Просто перед фінішем. Без конкурсного відбору і запізно поданими заявками. Одне слово, як завжди.

      «УМ» має докази, що на місті Михайла Оленюка і Вадима Панкратова, безперечно талановитих хлопчиків, про що говорять їхні перемоги, у дитячому конкурсі мають бути інші талановиті діти — Ганна Стрижак (тезка, але не родичка кореспондента «УМ»!) і Діана Мірошниченко. Вони пройшли конкурсний відбір, їхні прізвища були затверджені міністерською печаткою і заявлені у вітебській програмі. Історія того, як відбулася підміна конкурсантів, нагадує справжній детектив.

Відбирали як краще...

      Кадри на міжнародні заходи кують заздалегідь. Свого часу такою «кузнею», Всеукраїнським державним центром фестивалів і концертних програм, відав Борис Шарварко. Після смерті Бориса Георгійовича установа-гегемон, під якою були всі театралізовані постановки та концертні програми державного рівня, дні України в країнах СНД, «Слов'янський базар», розпалася на «Україну мистецьку», «Укрдержконцерт» та «Україну-арт». «Слов'янським базаром» минулого року почало займатися державне підприємство «Україна мистецька». Цьогоріч вона скооперувалася з Київським державним коледжем естрадного та циркового мистецтва — потрібне було облаштоване приміщення для відбору конкурсантів.

      На початку листопада (4.11. 2004) директор коледжу Олександр Чуніхін та директор «України мистецької» Василь Стасюк надіслали запит у Міністерство культури: «Чи можна проводити відбірковий конкурс?» Через місяць (14.12. 2004) Мінкульт дав згоду. У документi № 8-1/245, підписаному начальником управління з питань мистецтв Анатолієм Галиновським, зазначалося, що «...міністерство вважає пропозицію слушною...» Те, що Мінкульт віддав наказ «Україні мистецькій» відбирати конкурсантів, стверджує і Олександр Музиченко, на той час заступник міністра культури.

      Керівник проектів та програм «України мистецької» Тетяна Піроженко говорить «УМ»: «Відбірковий конкурс мав два тури. Спочатку по країні розіслали оголошення, і виконавці почали надсилати свої роботи на CD. Журі (режисер Василь Вовкун, співачки Надія Шестак і Жанна Боднарук, композитор Олександр Єгоров, директор естрадно-циркового коледжу Олександр Чуніхін, керівник ансамблю Man Sound Рубен Толмачов, Тетяна Піроженко) відібрали з того, що прийшло поштою, найкраще. І розіслали виконавцям запрошення. Прослуховування було в березні цього року. Щонеділі о 12.00».

      Жанна Боднарук пригадує: «Перші відбіркові дні ішов сильний сніг. Виходиш на вулицю, а на тебе сипле, як з відра...» Проте співочу братію така негода не злякала. Майже з кожної області приїхав претендент, а відібрати потрібно було з дорослих і дітей тільки двох, максимум — трьох.

      Кандидатуру в дорослому конкурсі визначили вiдразу. Кримчанка Настя Тiмофєєва за свої 22 роки побувала солісткою кількох не дуже відомих, але амбіційних поп-груп та музичних шоу в Сеулі й Києві, співала у вар'єте і брала участь у «Народному артисті-2». Дівчина здобула приз глядацьких симпатій на фестивалі Muf+Voban у Сербії та Чорногорії. І на час прослуховування записувала перший сольник (у кінцевому результаті Настя таки потрапить на конкурс разом із фіналісткою «Шансу» Наталею Валевською. Останню вiдправила на «Слов'янський базар» «Україна», оскiльки з’явилася можливiсть поїхати на цей фестиваль ще одному конкурсанту. Без будь-якого конкурсу чи вiдбору.

      З дітьми було важче. Частина журі виступала за Діану Мірошниченко, переможницю «Кроку до зірок», «Осіннього рандеву», конкурсів «Джерело» та «Прем'єра пісні» etc. Друга половина віддала голоси десятирічній Ані Стрижак з Івано-Франківської області, яка теж мала за плечима перемоги в «Пісенних Медоборах», «Азовських вітрилах», на ворзельському фестивалі «Канікули осені» etc. Нарешті вирішили: обидві дівчинки — самородки, треба відправляти обох.

      Василь Стасюк і Василь Вовкун надіслали у Міністерство культури звіт про результати (25 березня цього року). А через п'ять днів документ під №105, заявка на участь Анастасії Тiмофєєвої у дорослому конкурсі й Ганни Стрижак та Діани Мірошниченко в дитячому конкурсі «Слов'янського базару», з печаткою та підписом Оксани Білозір, був надісланий у Вітебськ.

Чия правда правдивiша?

      Конкурсанти від'їхали готувати костюми та мінусівки. (До речі, музику до пісні «Школярик», яку Аня Стрижак мала виконувати на вітебському конкурсі, написав Олександр Злотник. Цілком вірогідно, що особа «біло-блакитного» Злотника і відлюструвала подальшу Анину участь. Але не в значенні «люстро», а в значенні «люстрація».) Тим часом події в Києві стали розвиватися майже за Ільфом і Петровим. Міністерство культури почало «реорганізацію» «України мистецької». Подейкують, що підприємство потрапило «під роздачу» показових ляпасів, якими нова влада нагородила «не наших». Одночасно (1 квітня) створюється державне концертне агентство «Україна».

      Батько Діани Мірошниченко, режисер і композитор Анатолій Мірошниченко, ділиться з «УМ»: «Ярослав Гуськов, директор «України», сказав мені при зустрічі, що конкурси, проведені «Україною мистецькою», недійсні. І що Діана не поїде в будь-якому разi. Мовляв, керівництво «Слов'янського базару» надіслало листа, в якому просить відправити на фестиваль двох хлопчиків. У принципі, у мене зі «Слов'янським базаром» були пов'язані негативні емоції. Дружина, співачка Інеш, у 1997 році отримала на «Слов'янському базарі» премію, а її до цього часу не виплатили. Тому ми вирішили: Діана і так проб'ється, а доводити людям, що біле є біле — тільки нерви псувати. Діанку було шкода, вона два дні ходила кипіла. Казала: «Поставте поряд зі мною цих хлопчиків і нехай вони заспівають!».

      З Анею Стрижак взагалі не церемонилися. Михайло Стефанюк, викладач франківського Інституту мистецтв, Ганнусин вчитель музики, каже «УМ»: «Були шоковані. Ми так до кінця і не зрозуміли, що сталося. Ніхто до пуття нічого не пояснив.... Правда, Ганнусю запросили взяти участь у гала-концерті представляти Україну, але ж це не сам конкурс!» Дідусь Ані Богдан Стрижак розповідає: «Сама Ганнуся і досі не зрозуміла, що сталося, — дитя». А як їй сказати правду, не знає. Вона двічі на тиждень долає від свого села Перегiнське до Івано-Франківська 70 км. Щоб прийти в музичну школу і готуватись до конкурсу. «Коли дізналися, що Ганнуся перемогла, збирали копійку до копійки на костюм. Щоб наша дівчинка не гірша була. Черевички їй замовили зі страусиної шкіри. Костюм гарний пошили. Записали дві пісні. Всього — 12,5 тисячi гривень. Із них спонсорських було тільки чотири тисячі...»

      Як повідомила «УМ» прес-секретар «Слов'янського базару» в Україні Світлана Божко, «...батьки Діани Мірошниченко зважили сили доньки, її вокальні здібності і зрозуміли, що треба почекати кілька років. Вони самі відмовилися від участі в конкурсі. Ганна Стрижак сама захотіла брати участь у концерті, а не в конкурсі. Вона мотивувала це тим, що конкурс не транслюють по телебаченню, тільки фінал, а до фіналу вона навряд чи потрапить».

А чи був лист?

      «УМ» зацікавилась, що ж це за лист зі «Слов'янського базару»? Ми домовилися про зустріч із Ярославом Гуськовим. Зустріч двічі зривалася, не з вини «УМ». Ми зателефонували в дирекцію «Слов'янського базару» у Вітебську. «Чи слали ви в агентство «Україна» листа з проханням відправити на дитячий конкурс двох хлопчиків?» — звернулася «УМ» до завідувачки відділу міжнародних зв'язків «Слов'янського базару» Антоніни Сальникової. Відповідь на тому кінці білоруського дроту була: «Ніхто з дирекції такого листа не надсилав. У світі не існує жодного вокального конкурсу, де б щось говорилося про стать виконавців. Повторюю, ми не писали такого листа. Та навіть якби він і був — ми не можемо наказувати, тільки висловлювати побажання, але і в цьому разi вирішує українська сторона... Набрид увесь ваш бруд. Ви в себе на Україні розберіться і не чіпайте білорусів. Бо вони завжди у вас винні. Але це ви мали величезні проблеми з організаціями, які готують конкурсантів. Ви подали заявки, коли пройшли всі строки. Причому спочатку надсилали на «Слов'янський базар» дівчаток, а потім поміняли і сказали, що хлопчики виступатимуть. Та ми взагалі могли українців не включити в програму з такою неорганізованістю!»

      Як виявилося, на конкурс їдуть-таки двоє хлопчиків: Михайло Оленюк і Вадим Панкратов. Яким чином їх відбирали, «УМ» з'ясувати не вдалося. Ярослав Гуськов у телефонній розмові з «УМ» стверджує, що «конкурсу як такого не було», але «радилися з Володимиром Гришком». Золотий голос України і радник Президента має з цього приводу свою думку, але через те, що пан Володимир зараз перебуває за кордоном і не може завізувати своїх слів, він заборонив «УМ» друкувати свій коментар. Нарешті менеджер «України» завірив «УМ», що виконавців на конкурс відбирав Дмитро Ципердюк, навіть дав його контактний телефон і порадив, де його краще шукати. Для Дмитра, звичайно, це було одкровенням. Адже досі він думав, що тільки режисує День України на «Слов'янському базарі» 18 липня.

      До речі, Михайло Оленюк — земляк Ганнусі Стрижак. Він живе в Івано-Франківську. Більше того, діти вчаться в одного вчителя — у Михайла Стефанюка. Михайло Павлович говорить «УМ»: «Я їх обох люблю, але Михайло на два роки молодший від Аннички, в нього ще не той рівень, щоб виступати на «Слов'янському базарі». Михайлові батьки казали мені, ніби він відмовився від участі в «Слов'янському базарі» на користь Ганнички...» Та як було насправді, ніхто не знає.

      Прокоментувати ситуацію «Україна молода» попросила радника міністра культури і туризму Оксану Мельничук. З першої розмови «УМ» здобула такий коментар: «Ми намагаємося не афішувати в прес-релізах, що Міністерство культури і туризму займалося відбором конкурсантів на «Слов'янський базар». Цей відбір був ще за старої влади. А нам уже набридло розгрібати все за нею. Я не хотіла і не хочу в цьому орієнтуватися і не знаю цих речей. Поговорiмо про загальну програму, яка буде представлена в Білорусі. Що стосується конкурсного відбору, ні я, ні Оксана Білозір не мають до цього ніякого відношення».

      Наступного разу «УМ» зателефонувала Оксані Мельничук і попросила прокоментувати ситуацію на диктофон. Все-таки як відбиралися конкурсанти в дитячу програму «Слов'янського базару»? Чому було відмінено результати конкурсу, який проводила «Україна мистецька»? Хто відбирав Михайла Оленюка і Вадима Панкратова, а якщо такий відбір був, чого інформацію про нього тримають за сімома замками? Чи не вважає Оксана Володимирівна, що результати відбіркового конкурсу просто підмінили, як у випадку з «Гринджолами»? «УМ» порадили робити офіційний запит, «... але ви ж самі розумієте, відповідь на нього буде не раніше, ніж за тиждень...»

      Багато питань лишаються відкритими, ще більше риторичними. Яким чином концертне агентство «Україна» виграло тендер на «опіку» над конкурсантами «Слов'янського базару»? Адже є ще Український мистецький центр, який, теоретично, мав би бути правонаступником «України мистецької». Ярослав Гуськов не пам'ятає, коли був такий тендер, які підприємства брали в ньому участь. Люди, які мають це знати, теж поводять себе дивно. Начальник управління мистецтв Анатолій Галиновський на запитання про «Україну» кладе слухавку. Начальник відділу музичного та циркового мистецтва Анатолій Корисько посилається на те, що він у відпустці. Як коментує Тетяна Піроженко, «тільки в червні «Україною мистецькою» було скорочено частину співробітників», проте вже у квітні генеральний директор «України» Ярослав Гуськов повідомив, що «Україна» перебирає на себе повноваження «України мистецької».

      Чому угода, укладена «Україною мистецькою» з режисером Василем Вовкуном, який мав режисувати дні України на «Слов'янському базарі», поспіхом розривається, а на місце Вовкуна ставлять Дмитра Ципердюка? Чому Анатолія Карпенка, композитора і звукорежисера, усувають від членства в журі «Слов'янського базару»? Як Оксана Білозір, що сама цього року їде у Вітебськ, може не знати, кого вона везе на конкурс? Є два варіанти. Або в Мінкульттуризму сидять посадовці, які не відповідають своїм посадам. Або ж ці посадовці нам кажуть неправду.

      Віра народу глибока, але сліпа. Ця аксіома, виведена Бердяєвим ще в 1913-му, гарно перевіряється на українцях. Більшість із нас вірить глянцевим обличчям, обіцянкам, які політик чи шоумен сказав і забув, вчинкам, над якими працювала купа іміджмейкерів. Коли нас вкотре обдурять, тоді ми робимо найгірше — вибачаємо. Яскравий приклад — «Гринджоли». Після всіх погромних інтерв'ю та програм, вимог, аби Микола Томенко пішов у відставку, а Оксана Білозір туди, звідки її взяли, — на сцену, співати «Україночку», сталося... аж нічого. Наголошуємо на випадку з «Гринджолами», бо він був показовим для інших, дрібнішого за Томенка калібру. Адже нечесний механізм відбору був виправданий на державному рівні.

      До речі, коли цей матеріал готувався до друку, в «УМ» зателефонувала прес-секретар «Слов'янського базару» в Україні Світлана Божко. І порадила, як журналіст журналістові, не робити текст критичним. Тому що, по-перше, пан Ярослав Гуськов — чесна і порядна людина, а по-друге, «УМ» не поїде на жоден із заходів, які організовує концертна агенція «Україна». Що тут скажеш? Важко зрозуміти, чому порядна людина користуватиметься такими непорядними методами. А ще важко повірити в чесність, якщо факти говорять про її відсутність.