Погрози для Вселенського патріарха

12.07.2005

      «Головним джерелом конфліктів у світовому православ'ї є вперте намагання Московського патріархату реалізувати своє прагнення стати «Третім Римом» і посісти перше місце серед інших Православних церков, — йдеться у заяві прес-служби Київської Патріархії УПЦ КП, оприлюдненої наприкінці червня. — З цією метою керівництво РПЦ протягом останніх 60 років намагається в тій чи іншій формі досягти зміни традиційного порядку першості Константинопольського Патріархату у світовому Православ'ї».

      Ця заява стала відповіддю на закид Московського патріарха Алексія ІІ, озвученого у ході його інтерв'ю агентству «Інтерфакс», з приводу заяви офіційного представника Константинопольського Патріархату архієпископа Всеволода про невизнання приєднання в 1686 р. Київської митрополії до РПЦ. Патріарх Алексій, зокрема, зауважив, що «однобічний, без узгодження з іншими Помісними церквами, перегляд існуючих канонічних меж може призвести до дестабілізації у всьому православному світі і негативним чином позначитися не тільки на стосунках Московського і Константинопольського патріархатів, а й на всій системі міжправославних зв'язків».

      Виходячи із заяви Київського патріархату, негативний вплив на міжправославні відносини справді можливий. Але не від перегляду «канонічних територій», а, навпаки, від табуювання цієї проблеми. Тим паче, що «однобічний перегляд канонічних меж» упродовж століть постійно провадить сама Росія. Один з останніх яскравих прикладів цього — підтримка Московським патріархатом діяльності священиків-сепаратистів, які прагнуть відірвати Абхазію від Грузинської церкви. З усього видно, що МП навіть посягає на столицю Вселенського православ'я. «Посилаючись на те, що РПЦ нібито є найбільшою і найвпливовішою Православною церквою, керівництво РПЦ прагне усунути Константинопольський патріархат зі становища «першого серед рівних» і навіть присвоїти Московському патріарху титул Вселенського. Такі беззаконні домагання керівництва РПЦ не можуть не викликати обурення і спротиву з боку Константинопольського патріархату та інших Помісних церков», — мовиться у заяві православного Києва. Як пояснюють представники УПЦ КП, визнання Помісної Української православної церкви для УПЦ на сьогодні є важливішим за перегляд юрисдикції кордонів між Москвою і Константинополем. У цьому світлі ще більше помітним стає блеф Патріарха Алексія ІІ. Адже з визнанням Помісної Української Православної церкви Москва буде вимушена розпрощатися з маніакальним баченням себе як «Третього Риму». Хоча виглядає на те, що для збереження цієї ілюзії «всі методи годяться». І навіть провокація в Стамбулі, коли громадянина України, єпископа Константинопольського патріархату Іларіона (Рудника), учасника делегації Вселенського патріархату, яка перебувала в Україні в березні цього року, нещодавно затримала турецька поліція як можливого «чеченського терориста». «Те, що його було затримано як чеченського, а не курдського, палестинського чи якогось іншого терориста, наводить на думку, що за цією подією стоять російські спецслужби, — сказано у заяві Київського патріархату. — Таким чином Москва хоче показати, що у неї довгі руки, та спробувати натиснути на Константинополь, щоб він перестав активно сприяти розв'язанню проблем Православної церкви в Україні. Не можна виключати того, що незабаром можуть відбутися й інші провокації проти Константинопольського Патріархату — наприклад, напад на Патріархію або її підрив нібито «турецькими націоналістами».

  • Повернення церкви

    До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>

  • Пристрасті навколо храмів

    На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>

  • Речники кривавого «миру»

    Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>

  • Таємний фронт

    Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>

  • Скарбниця мощей

    Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>

  • Після Пасхи — до єднання

    Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>