Mонастирський хрест. (Фото автора.)
Кілька років тому серед лісу в Коростишівському районі на Житомирщині владика Житомирський і Овруцький Ізяслав потрапив в аварію. «Жигулі» — вщент, водій залишився без передніх зубів. Життя йому врятував великий камінь, який лежав на роздоріжжі. Саме він не дав машині владики «позрізати» сосни. «Мабуть, Бог захотів, аби я ще трохи походив по білому світу», — пояснює отець Ізяслав. Дивовижний порятунок наштовхнув його на думку започаткувати серед лісу Святодухівський чоловічий монастир. До речі, на Житомирщині сьогодні чотири монастирі УПЦ Московського патріархату (два з них жіночі), та два недавно заснованих — Київського патріархату.
Від Житомира до монастиря їхати приблизно годину. Спочатку по Київській трасі до Коростишева. Потім, звернувши до села Новогородицьке, повз хати, затоплені гранітні та щебеневі кар'єри, дістатися густезного соснового лісу, який можна побачити лише на Поліссі. І ось з хащів, ніби в інший світ, машина несподівано виїжджає на берег великого озера.
На тому боці видно споруди з жовтого соснового кругляка. Про те, що це і є Святодухівський монастир, сповіщають церковні дзвони. Сьогодні в обителі свято — три роки як освятили храм.
— Я довго шукав для монастиря тихе місце, де сама природа промовляла б про благодать Божу. І Господь сам вказав нам на нього, — каже ігумен Антоній (Київський патріархат). — А решту завдяки вірі Божій ми збудували власноруч.
З усього видно, що чотири монахи Святодухівського монастиря тяжко працювали. Посеред двору постала невеличка церковця, обабіч — трапезна, келії та господарські приміщення. Усього близько десятка дерев'яних споруд. З каменю зведено лише великий фундамент з колонами. На ньому планують поставити величну муровану церкву. Щоденно на службу до святого місця приходять селяни. Як розповіла мені мешканка найближчого хутора, вона безмежно вдячна Богу та людям, які збудували тут храм. Адже в окрузі це єдине місце, де правлять службу. Та й у важку годину можна спитати поради в монахів. Ченців же дуже тішить, що серед вірних багато молоді та дітей. Щораз усе більше.
Миряни справді не залишають братчиків на самоті. Йдучи до церкви, обов'язково несуть у дарунок монахам борошна чи круп. Бо ж знають: їм ніде взяти попоїсти. Три гектари лісу, відведені монастирю, не родять, тому що глиця «забиває» всяку городину. Але і тут не обійшлося без Божої ласки. Найсмачніше монахи приловчилися добувати з озера! Багатокілограмові коропи та щуки, які прикрашали святковий трапезний стіл, промовисто свідчили — бути монахам рибалками! Як святий Петро.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
