11-метровий доказ зверхності

      Традиційний для більшості європейських країн трофей, який розігрують чемпіон і володар національного Кубка, у нас з'явився лише минулого року. Зрозуміло, що через і так обмежений антракт між сезонами великого ентузіазму в наших грандів Суперкубок України не викликає. Але нехай такі поєдинки за змістовністю приречені лише на статус «спарингу з призовими» — головне, щоб уболівальники були задоволені. Та все ж матч-«пролог» наступного сезону дає чимало інформації до роздумів не лише фанам, а й фахівцям, а також статистам. Останні, думаю, могли з невеликою часткою ризику робити в букмекерській конторі максимальну ставку на нічию і наступну серію пенальті. Принаймні саме за таким сценарієм «Динамо» і «Шахтар» змагалися в Суперкубку України не лише минулого року, а й двічі — у його союзному аналозi, Кубку сезону (1981 і 1986). Повний комплект футбольного дійства включно з лотереєю одержали глядачі і цього разу. При цьому в багатьох з'явилося відчуття, що нічия в основний час була передбачена десь там «нагорі». Але по пенальті на четвертий раз виграв нарешті «Шахтар».

      І знову Одеса. «Проти» поразки Леоніда Буряка у першому матчі на посаді головного тренера «Динамо» «грали» такі аргументи, як рідне місто та день народження наступного дня. На трибунах було більше помаранчевих кольорів, аніж біло-синіх (пан Ахметов знову перевершив опонентів за кількістю привезеної «торсиди»). Але й «донецьким» мало б бути цікаво не лише підтримувати своїх, а й робити попередні висновки, який саме футбол прищеплюватиме віце-чемпіонам новий наставник. І деякі контури нового стилю керманича «Динамо» ми таки побачили.

      Шість українців у стартовому складі — це випадковість, яку слід пов'язувати з дискваліфікацією і відстороненням за «прогули» бразильців, чи початок тенденції на «українізацію» Києва? Багато хто обирає відповідь за другим варіантом. Тим більше що «винуватці» найгучніших трансферів цього міжсезоння — нові динамівці Ротань і Ребров, обидва наші співвітчизники, — зіграли якщо не блискуче, то дуже переконливо. У дебюті матчу Руслан ледь не відкрив лік своїм голам за «Динамо», пробивши зі штрафного в поперечину; удари Сергія також становили значну загрозу воротам Лаштувки (власне, інші партнери в ціль майже не били). Не зіпсував командної гри і молодий Алієв: за нетривалий час перебування на полі півзахисник української «молодіжки» запам'ятався чудовим навісом із кутового на Юссуфа (якому ніхто не заважав пробити більш влучно), а також класично виконав післяматчеве пенальті. Немає претензій і до виходу на поле гравця збірної Литви Чеснаускіса, якого оновлений штаб киян бачить форвардом. Виходить, що без Рiнкона і Черната, Клебера і Верпаковскіса «Динамо» таки здатне показувати переконливу гру. Звичайно, з точки зору єврокубків — це невисокий рівень, але звертає на себе увагу той факт, що віце-чемпіони фрагментами показали вміння грати «першим номером». Дехто відразу ж зробив позитивні висновки стосовно зменшення навантажень на тренувальному зборі у Ялті, але остаточну оцінку такому підходу варто робити лише у грудні, коли буде зіграно 19 турів чемпіонату.

      Те ж саме можна сказати й про гірників, які змінили свій підхід до навантажень у бік збільшення. Однак цей матч показав вагомішу проблему Мірчі Луческу, аніж методика функціональної підготовки. Схоже, ліміт на легіонерів найбільше вдарить саме по «Шахтареві». Донеччани у «старті» вимушені були випустити всіх перевірених українців — Тимощука, Беліка і Воробея. Обмеженість у впливі на перебіг подій показав другий тайм. Коли Луческу захотів замінити одного з українських форвардів, то змушений був спочатку випустити на поле Шевчука замість Елано. Така тактична заміна не покращила атакуючий потенціал чемпіонів — Шевчук у ролі лівого півзахисника не знайшов розуміння з Рацом. Крім того, ми побачили, що без Матузалема його співвітчизник Жадсон не зміг у повному обсязі вирішити питання конструювання атак.

      Загалом матч проходив під знаком надто великої кількості помилок як для команд із європейськими амбіціями. «Антигероєм» у «Динамо», на думку багатьох, слід вважати Саблича, який уже на 5-й хвилині після навісу скинув м'яч точно на Елано, хоча Шовковський упевнено йшов на вихід. Відтак володарям Кубка довелося відігруватися. Щодо незабитого хорватом пенальті, то не варто його удар називати безхитрісним — коли воротар «летить» у кут, дуже часто забивають по центру. А ось голкіпер гірників Лаштувка справді допустив досить серйозну, навіть подвійну помилку. Чех не тільки виявився не готовим до удару Белькевича із флангового штрафного у ближній кут, а й «проколовся» у виставлянні стінки — лише з одного гравця.

      Загалом основний час логічно завершився нічиєю завдяки «сейвам» Шовковського (після ударів Беліка і Жадсона) та Лаштувки. Однак післяматчевих 11-метрових могло б і не бути, якби хоч один пенальті встигли пробити до фінального свистка. Як і в кількох попередніх поєдинках цих суперників, арбітр (цього разу Подушкін) не розібрався з падіннями гравців у штрафному майданчику. Проте якщо Маріка вимагав «точку» після зіткнення «плече в плече», то підніжка Срни проти Юссуфа була настільки очевидною, що цього навіть не варто обговорювати. Цим непризначеним пенальті харківський рефері нашкодив не лише «Динамо», а й... Даріо Срні, який потім, на міжнародній арені, звикши до м'якого арбітражу, підставлятиме «Шахтар» червоними картками.

      При цьому не хотілося б вступати у полеміку стосовно того, відсудив Подушкін краще чи гірше, ніж норвежець Хауге — недавній кубковий фінал. Адже просто не існує об'єктивних критеріїв для відповіді на таке запитання. А ми в суботу побачили українську «якість» суддівства, коли арбітр «врівноважує» свої помилки. Скажімо, в Одесі служитель Феміди вже після контакту Срни і Юссуфа не помітив борцівського прийому Саблича проти Бєліка. Та й фінальний свисток дав на 10 секунд раніше, коли гравець «Шахтаря» одержав м'яч у штрафному майданчику і виходив сам на сам із Шовковським. При цьому більшість оглядачів сходяться на думці, що до другого тайму слід було б додати більше часу, аніж 2—3 хвилини, адже команди провели п'ять замін, а ще ж досить довго надавали допомогу Федорову. Сергій, на жаль, знову отримав важку травму (розрив сумки ключиці) під час зіткнення з Марікою. До речі, захисник, на відміну від Буряка, не вважає, що у травмі винен румунський форвард. А ще не дограв матч через пошкодження Сергій Ребров.

      Одинадцятиметрові пробивали досить влучно. Воротар зробив «сейв» лише одного разу — це Шовковський виявився холоднокровнішим за Срну. «Крапку» ж у серії пенальті поставив Максим Шацьких, який намагався, мабуть, зламати поперечину. Таким чином, у «лотерею» виграв «Шахтар». І в цій перемозі у «грі нервів» є своя логіка, адже Леонід Буряк на той час замінив відразу трьох штатних пенальтистів — Белькевича, Реброва і Ротаня.

      Так чи інакше, а тепер «Динамо» і «Шахтар» мають у своєму активі по одному Суперкубку України, виграному в роки здобуття чемпіонства.

ТАБЛО

Суперкубок України-2005

«Динамо» (Київ) — «Шахтар» (Донецьк) — 1:1 (пен. — 3:4)

      Одеса. Стадіон «Чорноморець». 34 362 глядачі

      Арбітр — Подушкін (Харків)

      «Динамо»: Шовковський, Федоров, Гавранчич, Саблич, Несмачний, Юссуф, Гусєв, Ротань (Пеєв, 77), Белькевич (Алієв, 69), Шацьких, Ребров (Чеснаускіс, 39)

      «Шахтар»: Лаштувка, Левандовський, Гюбшман, Рац, Тимощук, Дуляй (Стойкан, 79), Срна, Елано (Шевчук, 59), Жадсон, Воробей (Маріка, 69), Белік

      Голи: Белькевич, 32 — Елано, 5

      Післяматчеві 11-метрові реалізували: Алієв, Гавранчич, Гусєв — Жадсон, Рац, Тимощук, Стойкан; не реалізували: Саблич, Шацьких — Срна

ПІСЛЯМОВА

Леонід Буряк, головний тренер «Динамо»:

      — Ми подякували нашим хлопцям за віддачу і продемонстровану гру. «Шахтар» завжди для нас є значним подразником, але ми не мали сьогодні на меті вигравати за будь-яку ціну. Так, ми хотіли вдруге привезти Суперкубок у Київ, але фортуна була на боці гірників.

Мірча Луческу, головний тренер «Шахтаря»:

— На жаль, коли ми відкрили рахунок, то відійшли на свою половину поля, дозволивши киянам контролювати гру. Але, зрештою, «Шахтар» здобув дуже важливий трофей, і такі ігри примножують клубні традиції. Повний стадіон підтверджує важливість цієї гри.