Жовто-зеленіє «Парус» одинокий

Вирішували в ЦК — розсьорбувати нам       

      У далекому 1974 році у Дніпропетровську заклали готель. Його назва з'явилася  сама по собі — «Парус». Точніше й справді не скажеш. Адже готель заклали на намитому грунті, який потіснив водну територію Дніпра. Амбіційні ініціатори ідеї цим, кажуть, хотіли здивувати світ. Ще б пак — дніпровські хвилі хлюпають під вікнами готелю!  

      Сам проект тоді отримав найвищі оцінки фахівців. Його будівля органічно вписувалася в ландшафт як кульмінаційна точка архітектурного ансамблю.

      «Коробку» новобудови звели досить жваво. Але потім щось загальмувалося. Доки, зрештою, у 1987 році об'єкт не заморозили остаточно. Розмови з цього приводу були різні. Зокрема, й про те, що будівля потихеньку сповзає до Дніпра. Проте фахівці нині заперечують будь-які претензії до проектувальників.  За іншою версією, сумну долю довгобуду зумовила смерть Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва у 1982 році. Для дніпропетровців він все ж був своїм. А рішення щодо фінансування тоді приймалися на рівні союзної Ради Міністрів та профільного відділу ЦК. Отож, як завжди, не вистачило грошей...

      Відтоді готель безуспішно продавався бажаючим вкласти у нього близько 30 мільйонів доларів, необхідних для введення в експлуатацію. Приїздили і китайці, і американці... Інколи ледь не вдаряли по руках, але буквально в останню мить щось там не складалося. Причин, які відлякували потенційних інвесторів, називається чимало. Одна з найповажніших — у нас не було прописане законодавство щодо власності на землю. Хто ризикне вкладати у добудову готелю мільйони за такого статус-кво?

      Хоча й у недобудованому стані об'єкт використовувався, так би мовити, за своїм призначенням. Певний час тут справді розкошували невідомо скільки осіб без певного місця проживання. Аж доки будову не взяли під серйознішу охорону.

      Досить оригінально прикрасили невеселу долю «Паруса» керівники «Приватбанку». З їхньої ініціативи довгобуд пофарбували у жовто-зелені кольори. А на верхотурі великими літерами вивели назву банку. Реклама виявилася зовсім не поганою... У долі ж недобудованого готелю це, вважай, була остання позитивна зміна.

      Загалом щодо майбутнього довгобуду №1 у Дніпропетровську існує три позиції з приблизно однаковою кількістю прихильників кожної. Перша — об'єкт просто подарувати бажаючому довести його до пуття. Друга — продати подорожче. І третя — банально зруйнувати. Своє право на життя поки що не довела жодна. Навіть зруйнувати довгобуд так, щоб від нього не залишилося й сліду, виявилося вельми непросто. За найскромнішими підрахунками, для цього потрібно декілька мільйонів гривень. Але де їх взяти? Міського бюджету для цього не вистачить. Та й хто може собі дозволити таку розкіш — пускати на вітер немалі кошти?  Отож знову вирішили вдатися до шляху діаметрально протилежного — спробувати поповнити бюджет за рахунок продажу «Паруса».

Хай живе аукціон?

      Зрештою, батьки Дніпропетровська прийняли рішення, яке вмить запретендувало на лаври доленосного. Продати довгобуд на аукціоні — ідея й справді здавалася непоганою, зважаючи на нинішні позитивні зрушення у суспільстві. По-перше, у Дніпропетровську помітно поліпшився інвестиційний клімат, що засвідчує справжній будівельний бум. А віддати об'єкт задарма може виявитися собі дорожче. Коли ж хтось викладе на аукціоні власні гроші за довгобуд, то це стане для нього стимулом для якомога швидшого завершення будівництва.

      По-друге, подібні кроки сприймаються в унісон лінії нової влади в Україні, чіткій позиції Президента приватизувати, продавати земельні ділянки та недобудовані об'єкти відкрито і прозоро.

      Щоправда, виникла ще одна проблема. У номерах майбутнього готелю низька стеля. Починали його будувати все ж у часи, коли будівельно-архітектурні норми суворо регламентували партійнi інструкції. ЦК КПРС навіть видав сумновідому постанову про надмірності в архітектурі. Звісно, можна було поборотися й за дозвіл на триметрову стелю. Однак у дніпропетровському обкомі компартії вирішили піти шляхом найменшого опору — погодилися на проект, заснований на тодішніх догмах. Тепер же, мовляв, з нього, щонайбільше, можна «вичавити» готель дво- , тризірковий. Але це нікого не влаштовує, бо такий статус-кво, мовляв, не дозволить ефективно повертати інвестиції.

      З іншого боку, директор Державного проектного інституту «Дніпроцивільпроект» В'ячеслав Товстик, який свого часу теж брав безпосередню участь у проектуванні «Паруса», налаштований не настільки песимістично. За його твердженням, навіть з низькою стелею готель співвідносний iз сучасними світовими правилами та тенденціями. Отож він цілком може функціонувати як комфортабельний.

      Проте саме на готелі нині ніхто й не зациклюється. Вже навіть існують відповідні розрахунки: якщо добудовувати об'єкт, приміром, під офісний центр, то капіталовкладень знадобиться значно менше. Тому, згідно з умовами аукціону, новим господарям не забороняється змінювати профіль «Паруса».

      Міський голова Дніпропетровська Іван Куліченко і взагалі поділився своєю рожевою мрією: на базі «Паруса» відкрити міжнародну бізнес-школу для молоді. Хоча у будь-якому варіанті для міста це буде вигідно: адже з'являться і нові робочі місця, і ще один великий платник податків...

      Інше питання: що, власне, продається? Купа понівечених металоконструкцій та зруйнованих залізобетонних блоків чи все ж щось варте уваги та грошей? З цією метою було проведено експертизу. Вона засвідчила, що за земляними роботами, несучими збірно-монолітним каркасом, керамзитобетонними стінами готовність об'єкта складає 95 відсотків. Ще один важливий показник — коефіцієнт придатності основних споруд. Він теж перевищує 60 відсотків. Виходячи з цього, й вивели стартову ціну, з якою «Парус» виставили на аукціон — 17,5 мiльйона гривень. Його організатори висловлюють тверду переконаність, що такі гроші є за що платити. По-перше, довгобуд розташований на унікальній прибережній території, яку за нинішніх умов отримати під будівництво практично неможливо. По-друге, до складу комплексу входять конференц-зали, приміщення під ресторани, кафе, бари, власний причал, що можна буде вигідно використати для отримання прибутку. Окрім того, особливості будівлі дозволяють безболісно її переплановувати всередині. 

        Щоправда, існує й цілий ряд обмежень. Будівництво має бути завершене протягом п'яти років, і до здачі об'єкта під ключ забороняється перепродаж земельного та майнового комплексів. Не можна розгортати і будь-яке виробництво.

      Як би там не було, 4 липня справа до аукціону дійшла. Спершу про своє бажання взяти у ньому участь заявили п'ять комерційних структур. Згодом коло претендентів звузилося до двох. Телеоператорам знімати обличчя їхніх представників було категорично заборонено. Ото тільки й відомо, що одна фірма — з Дніпропетровська, а інша — з Донецька і займається саме готельним бізнесом. Проте стартова ціна об'єкта — 17, 5 мільйона гривень — не спокусила нікого. Обидва претенденти викладати такі гроші не забажали. Ото тільки й заплатили внесок за участь в аукціоні у сумі ... 17 гривень кожен. Вiдтак ціну мають знизити на 30 відсотків. Чи клюне на неї хтось тепер, передбачити важко. Адже й найгірший варіант для влади — віддати багатостраждальний «Парус», вважай, за безцінь — ніхто не виключає. Бо багато хто вважає довгобуд № 1 у Дніпропетровську зачаклованим. Без будь-яких жартів...