Усі — на дієту

      Першими кризу в цукровій галузі відчули споживачі. На власних гаманцях, коли на базарах та в магазинах побачили ціни — 5,10 та 5,20 гривень за кілограм, тоді як ще наприкінці травня його можна було придбати за 3,90. Тепер про солодку кризу заговорили й цукрові заводи: сподіваючись на підтримку депутатів, у вівторок вони пікетували парламент із вимогою не завозити цукор-сирець із-за кордону. Повні мішки цукру перед стінами Верховної Ради демонстрували, що солодкий продукт в Україні є.

      Наявність цукру в Держрезерві та у схованках продавців підтверджують і міністр аграрної політики, і експерти ринку. За підрахунками МінАПК, зараз у країні є не менше 750 тисяч тонн, чого має вистачити принаймні на п'ять місяців, тоді як до нового сезону — усього два.

      Тим часом цукрове питання вже давно перейшло з розряду економічних у політичні. І розкололо владу на два табори. Яблуко розбрату — імпорт. На тому, що цукор завозити потрібно, наполягає Міністерство економіки. Інших воно переконує, граючи на бажанні вступу до СОТ. Зараз мінекономівських законопроектів у Раді два, але суть єдина — відкрити кордон для 260 тисяч тонн сирцю на територію України. В іншому варіанті пропонується поступово довести цю квоту до 460 тисяч у 2011 році. Щоправда, наразі Терьохіна дещо «сплагіатував» народний депутат не менш Народної партії Ігор Насалик, пропонуючи у своїй редакції законопроекту завезти 200 тисяч тонн. Зазвичай у державному бюджеті одразу закладався обсяг імпорту цукру. В бюджеті-2005 редакції Януковича — Азарова така квота становила 125 тисяч тонн, але в змінах до цьогорічного державного кошторису її проігнорували. Тепер Кабмін хоче наздогнати втрачене. Звичайно, для стабілізації ринку цукру уряд намагається вживати й інших заходів. Наприклад, Кабмін доручив Державному резерву «викинути» на ринок 55 тисяч тонн цукру. Причому зробити все, аби продукт дійшов до споживача, а не осів у посередників. Цей обсяг дорівнює третині місячного споживання, тобто українці з'їдять його за десять днів. Звичайно, особливої погоди на ринку він не зробить.

      Іще один прибічник завезення цукру в країну — голова Ради національної безпеки і оборони Петро Порошенко. Він досить активно коментує «солодке питання», мабуть, тому, що вважає його стратегічним для держави. «Цей цукор ввозитимуть не комерційні структури, а Аграрний фонд чи Державний резерв і продаватимуть його за ціною, яка повинна бути адресною для того, аби збити ціну так само, як це було в ситуації з нафтопродуктами. Кошти від продажу будуть зафіксовані, сконцентровані в рамках державного бюджету з тим, аби у вересні, коли ціна знову обвалиться і за безцінь у всіх господарствах скуповуватимуть цукор і цукровий буряк, вийти з інтервенцією грошима і таким чином підтримати сільськогосподарського виробника», — вважає він. За цією хитрою схемою криється одне: запустити до країни закордонний цукор — означає запустити в дію цукрові заводи. Тоді вони зможуть працювати цілий рік, незалежно від сезону, бо зараз цукроварні простоюють по півроку через завантаженість винятково вітчизняним буряковим цукром. Тут є одне «але»: тростинний цукор набагато дешевший за буряковий, тому поступово витіснить український продукт із ринку, а це загрожує знищенням цілій галузі. Однак про це повинні піклуватись буряківники, а не цукровики: вони ж бо отримають у разі проходження цієї схеми тільки прибутки.

      Обізнаність у цій схемі знищення галузі демонструє аграрний міністр Олександр Баранівський. «Цей закон лобістський, направлений на знищення цукрової галузі. І хто його написав, хай візьме на себе відповідальність за всю цукрову галузь. Різниця на кожній тонні — 500 доларів. Тобто якщо ввезти 260 тисяч — це 130 мільйонів доларів прибутку. Я думаю, за такий навар можна лобіювати і пробивати це питання», — каже він. До міністра  приєднується перший віце-прем'єр Анатолій Кінах: «Я вважаю, що імпортувати цукор, чи то білий, чи сирець, наразі немає потреби, а ресурсів достатньо, аби з них сформувати інтервенційний фонд і чітко регулювати цей ринок». Таким чином, ці двоє у меншості.

      Отже, надалі події розвиватимуться за сценарієм «хто кого залобіює». Звісно, якщо завезти до України дешевий тростинний цукор і переробити його на вітчизняних заводах, з одного боку, виграють тільки цукроварні, адже півроку вони простоюють, з іншого боку — програють продавці готового продукту і селяни, адже ціни можуть впасти до мінімуму. Аби і вовки були ситі, і вівці цілі, можна регламентувати обов'язковий реекспорт переробленого цукру, проте такої норми в жодному проекті не значиться. Зараз. Не виключено, що під час першого «спілкування із космосом» вона ще була.

Володимир Литвин:

      — Як говорять люди, що спілкуються із космосом, наступна криза в нас буде цукрова.

Юлія Тимошенко:

      — Назвіть мені прізвища цих людей, якщо знаєте, хто прогнозує, може, це й є організатори. Я не думаю, що так буде. Я б хотіла, щоб ця тема взагалі не піднімалась. Із цінами в нас усе гаразд.

Володимир Литвин:

      — Я нічого не казав.

      Тоді йшлося про перші лобістські спроби підопічних Литвина по Народній партії завезти цукор і запустити свої заводи. І вже завезли, стверджує міністр Баранiвський. І є підстави вірити, адже на те, щоб завантажити кораблі, перевезти до України, розвантажити та доставити до заводів, потрібно щонайменше два місяці. Якщо цим стурбуватись лише зараз, готовий тростинний цукор вийде на ринок якраз разом зі своїм, буряковим. І на ньому багато не заробиш. «Сирець уже під боком давно стоїть, треба лише легалізувати», — впевнений міністр.

      Звикати українцям до солодкого чи худнути — буде ясно вже в цi днi, після закінчення парламентської сесії. У будь-якому разi високі ціни протримаються не довше, аніж розпочнеться новий бурякоцукровий сезон. Тоді слід запасати мішки?

Максим КАЛАШНИКОВ.