Скільки футів під кілем в українського яхтингу?

      Вітрильний спорт входить до когорти тих видів, які на кожних Олімпійських іграх приносять Україні медалі. Як це вдається і чим нині дихає синьо-жовтий яхтинг, «УМ» розповів головний тренер збірної країни Віктор Майоров.

Від колгоспу до столиці

      — На кожній із трьох літніх Олімпіад, у яких Україна брала участь як незалежна держава, вітрильники забезпечували нас нагородами. Але, певно, без традицій такого успіху досягти було б важко?

      — У колишньому СРСР Україна була традиційно сильною «вітрильною» республікою, що обумовлювалося наявністю великих річок і виходу до моря — саме на півдні найбільше функціонувало спортивних шкіл. Перші представництва вітрильництва у нас з'явилися 30 років тому. Добре запрацювала система масового й професійного спорту, а державна політика дала поштовх розвитку сотень шкіл по всій Україні. В таких містах, як Київ або Миколаїв, їх налічувалося по 5-6, працювали вони по всьому руслу Дніпра, навіть у якомусь колгоспі...

      — Як вітрильники пережили нелегкі для всього українського суспільства роки — початок 1990-х?

      — Тоді справді було дуже скрутно. У 1992 році ми почали втрачати фахівців, відомі тренери поїхали шукати щастя за кордоном, інші змінили поле діяльності, опікуючись своїми родинами. Держава не могла запропонувати спортивним людям гідної оплати їхньої праці, зокрема, я як тренер отримував 20 доларів, дехто мав ще менше. Тоді майже у сто разів зменшилася кількість тих, хто займався вітрильництвом.

      Докорінним чином змінюватися ситуація почала лише три роки тому. Хочеться сподіватися, що найважчі для нас часи вже у минулому. Нині стан справ у вітрильному спорті України потроху покращується, тренери повертаються до праці. Ті школи, що вижили, зараз мають непогані можливості для розвитку у нових умовах. Люди навчилися працювати зі спонсорами, знаходити додаткові джерела фінансування.

      — У такому випадку дві медалі Олімпійських ігор 1996 року можна назвати нелогічними?

      — В Атланті наш вид спорту приніс Україні золоту й бронзову нагороди. Екіпажі Руслани Таран й Олени Пахольчик, а також Євгена Браславця та Ігоря Матвієнка — продукти ще радянської системи. Але їхній вдалий виступ надав нового поштовху розвитку нашого виду спорту, залучивши до своїх лав нових людей.

      Напередодні тієї Олімпіади я вже як головний тренер стояв перед вибором, як розподілити невеличку суму грошей. Ми ризикнули й зробили ставку на два екіпажі класу «470», купивши їм човни по 15 тисяч доларів у Німеччині і забезпечивши підготовку. Багато хто тоді залишився цим незадоволений, мене особисто нищівно критикували. Однак ставка спрацювала, вітрильників підвищили у категорії у Держкомспорті, що призвело до покращення нашого фінансового становища.

      До Олімпіади в Австралії готуватися нам було вже значно легше. З'явилося чимало нових спортсменів, які виросли вже у незалежній Україні, — «срібний» екіпаж Афін-2004 Родіона Луки й Георгія Леончука, Максим Оберемко (клас «Містраль» — вітрильна дошка) — призер чемпіонатів Європи і світу, перший номер світового рейтингу. Однак всупереч всьому чоловіки в 2000-му нагород не здобули. Справжня детективна історія сталася навколо екіпажа Браславця...

Сумний детектив

      Наші хлопці мали посідати одне з призових місць, але їм не дозволили це зробити суперники й судді. Три дискваліфікації відкинули Браславця й Матвієнка на шосте місце. Одна була за фальстарт, іншу, надуману, цілеспрямовано підготували конкуренти. Вони подали протест, начебто українці під час повороту завадили американцям, хоча самі «янкі» претензій до нас не мали. Але російський суддя був налаштований упереджено, додавши, що Браславець ще й зачіпив знак на воді, хоча нічого подібного там не було.

      Здавалося, щастя було на нашому боці, бо я знімав ситуацію на відеокамеру, де чітко видно, що українці правил не порушували. Але коли я дістав камеру із захисної коробки для показу судді, повз нас проплив катер і залив водою. Запис зіпсувався, втратили ми й відеокамеру і вже нічого не змогли довести. Відео мали ще кілька команд, але ніхто не захотів допомагати претендентам на медалі з України. Уже після Олімпіади рефері зізнався, що «не міг вчинити інакше, бо на батьківщині його б не зрозуміли», адже слідом за українцями у таблиці йшов російський екіпаж. Сумнівною була й третя дискваліфікація при розходженні на «вільній» воді iз суперниками. Якби хоча б один протест відхилили, олімпійська медаль у нас була б гарантована, адже перевага над четвертим місцем була величезною...

Спадковість поколінь

      — Але без нагород вітрильники не залишилися і в Австралії...

      — Тоді «бронзу» у популярному у нас класі «470» приніс дует Руслани Таран й Олени Пахольчик. Руслана взагалі — унікальна для України людина, кілька разів була чемпіонкою світу... Зараз мешкає в Афінах, де працює її чоловік, але продовжує виступати під синьо-жовтим прапором, часом тренується і в Україні.

      — На останніх Олімпійських іграх «вистрілив» екіпаж Луки й Леончука. Ви очікували на це?

      — Луку ми почали готувати десять років тому, тоді ще в класі «Лазер радіал». Родіон посідав призові місця на міжнародних змаганнях, але змагатися в олімпійських класах яхт йому було важко, адже він невисокого зросту. В Атланті Родіон мав шанс лише за слабких вітрів (посів третє місце в одній з гонок), а в США переважали сильні. Після 1996 року з'явився клас «49er», у якому почав працювати екіпаж Луки й Леончука. За підтримки федерації й спонсорів хлопці багато виступали за кордоном, що дозволило набратися необхідного досвіду. У Сіднеї за складних тактико-вітрових умов вони посіли лише 10-те місце. В Афінах же минулого року наш екіпаж iз самого початку був серед фаворитів і таки виправдав сподівання, завоювавши «срібло». До «золотих» іспанців не дотягнули зовсім небагато.

      — Уже зійшли зі сцени деякі ветерани, зокрема, Браславець і Матвієнко. Чому? І чи є кому замінити колишніх лідерів?

      — На минулій Олімпіаді американець виграв змагання у віці 49 років, так що виступати можна, доки вистачає сил i бажання. Хлопці просто втомилися психологічно, хоча їм лише трохи більше 30; наприклад, Руслан Таран продовжує виступи. Матвієнко вирішив працювати тренером у збірній України, а Браславець — в Австралії, куди його запросив колишній тренер Віктор Коваленко. На жаль, умови роботи на Зеленому континенті набагато ліпші, ніж у нас.

      Водночас, скажу щиро, велика кількість молоді у нашому спорті додає оптимізму. Змінилася ситуація і в країні, з'явилися багаті люди, які самі купують дітям яхти, чого держава поки не взмозі зробити.

      В окремих класах існують проблеми зміни поколінь, бо молодь, бачачи, що позиції лідерів (Браславця або Таран) похитнути неможливо, переходить в інший клас, оголюючи таким чином тили. Фінансувати на серйозному рівні кілька екіпажів у одному класі на сьогодні ми не маємо можливостей. Зараз намагаємося підправити ситуацію, аби в Пекіні-2008 наші екіпажі в класі «470» були серед шістки кращих.

Вітрильництво — не дорожче за плавання

      — Фінансова ситуація у Федерації вітрильного спорту дозволяє почуватися вільно?

      — Основним джерелом існування для нас залишається держава. Але для закупівлі запчастин користуємося допомогою спонсорів (а знайти їх непросто), бо з бюджету кошти на це отримуємо лише перед олімпіадами.

      — Кажуть, яхтинг — дорогий вид спорту. Як вам вдається розв'язувати фінансові питання?

      — Знаєте, якщо порахувати, скільки, наприклад, витрачається на патрони у стендовій стрільбі або скільки коштувала підготовка в басейнах тієї ж Клочкової, — вітрильний спорт вже на здаватиметься таким дорогим. Ми купуємо човен за 15 тисяч доларів, але користуємося ним увесь олімпійський цикл — чотири роки.

      — У якому графіку працюють наші спортсмени?

      — Більшість екіпажів готується до змагань за кордоном, восени ж, коли завершується сезон турнірів, усі переважно приїздять на нашу базу в Севастополі. У 2005 році ми свідомо не форсували підготовку й не планували видатних досягнень. Головне нині — підтягнути на гідний рівень і дати можливість проявити себе резерву збірної, виділяючи на це більшу частину коштів.

      — Членом вашої федерації є колишній президент НОК Віктор Янукович. Він справді допомагав вам розв'язувати якісь питання?

      — У 2002 році до нас звернувся Національний олімпійський комітет і Янукович із пропозицією, аби глава уряду представляв вітрильний спорт у НОК. Ми його прийняли до членів федерації, і саме від неї він балотувався і став президентом НОК. Якихось пільг або додаткового фінансування це нам не принесло.

      Якщо казати в цілому, то більшість спортсменів вважає, що він допоміг українському спорту отримати сьогоднішній рівень фінансування. Стосовно ж нинішньої проблеми з можливим поверненням чемпіонами Афін державі премій за нагороди на знак підтримки Януковича... Я не вважаю, що його хтось переслідує. Це взагалі не повинно бути темою для дискусій — спортсмени не мають втручатися в чужу для них сферу юриспруденції.

Нові правила й... кабани олімпійцям не завадять

      — Міжнародна федерація запроваджує нові правила гонок. Чи на руку це нашим спортсменам?

      — Віднині у деяких класах застосовуватиметься система фіналів, коли на меншій дистанції змагається менша кількість екіпажів. Робиться це для поліпшення видовищності й залучення до змагань телебачення. Хоча це змінює тактику спортсменів, до чого їм слід буде звикати. Краще про це розповість тренер екіпажу Родіона Луки й Георгія Леончука Сергій Щербаков, який уже ознайомився з новими правилами на практиці.

Сергій Щербаков:

      — Зараз система змагань стала складнішою, з'явився своєрідний «плей-оф». Після кваліфікаційних етапів визначається шість, а потім — три екіпажі, які розігрують медалі. Але тепер враховуються бонусні очки, набрані у кваліфікації. Ці правила будуть застосовані і на чемпіонатах Європи (у серпні в Данії) та світу (в Росії). Кардинально змінюється підхід до стартів, насамперед треба проявляти більшу психологічну стійкість, надто ж у фіналі. Ми зробили висновки — для більшої впевненості у вирішальних гонках треба забезпечити фору в кваліфікації.

      — Як почуваються Родіон і Георгій у ранзі призерів Олімпійських ігор?

      — Після завоювання срібних медалей на Олімпіаді в Греції ніякої ейфорії у хлопців не було. У січні вони почали звичайну підготовку до стартів. Планувалося, що головним змаганням року стане травневий чемпіонат світу в Москві. Але, оскільки російська столиця була кандидатом на проведення Олімпійських ігор-2012, МОК заборонив їй до дня визначення столиці Ігор проводити у себе цей старт — світову першість перенесли на серпень-вересень. Довелося змінити свої плани.

      — Хлопці перебувають переважно за межами України?

      — Своя база у нас є і на Київському морі. Але всі міжнародні змагання проводяться за кордоном, тому більшу частину року ми перебуваємо там. На першій престижній регаті цього року Лука й Леончук посіли в Маямі друге місце, пристойно виступили серед найсильніших гонщиків на кількох етапах Кубка світу. Цікаво, що Родіону двічі довелося змагатися без свого партнера (у Георгія народилася дитина). Одного разу з австрійцем він посів п'яте місце, а іншого разу — з більш досвідченим данцем — виграв турнір. У липні ми проведемо два тренувальних збори у Москві на акваторії майбутнього чемпіонату світу, що нам має надати певну перевагу над суперниками й впевненість у собі.

      Зараз хлопці справді у складі збірної України націлюються на Пекін-2008, уже навіть почали вивчати погодні китайські умови на місці змагань. Причому іноді проявляють на тренуваннях справжню мужність. Леончук у березні зламав ребро, але, недолікувавшись як слід, вийшов у море працювати.

      — При всій серйозності професійного спорту, мабуть, трапляються й цікаві історії?

      — По європейських змаганнях ми мандруємо на власному автомобілі, самі возимо за собою яхту. Одного разу у Польщі вночі машина несподівано відчула сильний поштовх. Виявилося, дорогу перебігало стадо диких вепрів, й один з них з усього розбігу врізався в машину, розбивши фари й зламавши бампер. Обійшлося без жертв (вепр утік), хіба що нам довелося викласти чималеньку суму за ремонт авто...

ПРИВАТНЕ

Підробити «шкіпером» у «крутелика»? Чому б і ні...

      Вітрильний спорт стає у світі дедалі популярнішим. З'явилося багато яхт неолімпійського крейсерського типу. Багатіям потрібні досвідчені яхтсмени, і призери Олімпійських ігор із задоволенням ідуть до них на добре оплачувану роботу, беруть участь уже у приватних гонках. Причому знаходиться робота й нашим гонщикам — українські бізнесмени живуть не гірше від закордонних...