Бувають матеріали, якими, працюючи в щоденній газеті, живеш місяцями: шукаєш інформацію, цікавишся думками знайомих, обдумуєш, переварюєш і пишеш у результаті всього лише кілька рядків за день. Цей матеріал такий. Розмову з Катею Chilly «УМ» вирішила надрукувати ще взимку, але співачка працювала без перерви на пресу всю весну. Ми зустрілися лише на початку літа, у червні. А 12 липня Катерина Петрівна Кондратенко святкуватиме свій 27-й день народження. Отож усе вийшло саме до дати: «УМ» вітає іменинницю та бажає їй залишатися такою ж неймовірною — нам генії потрібні!
З Катею ми розмовляли чотири години: де була, що робила, про нову владу, подорожі й книжки, про своє, жіноче, ну і про її «дитинку», як співачка любовно називає свій щойно виданий сингл «Півні» (10 треків: оригінал, шість реміксів, інструментальна версія, DVD-кліп та кавер на дуетну композицію з Сашком Положинським «Понад хмарами»). Розмовляти з Катею легко, а писати про неї важко. І я знайшла відповідь на своє запитання, чому Chilly так мало назовні — інтерв'ю в газетах, участь у телевізійних ток-шоу та інших публічних акціях не для неї. Катя Chilly, мабуть, єдина на українській сцені, всю себе заключає у власну творчість. Так воно, зрештою, в ідеалі й повинно бути, правда ж? Її мислення настільки метафоричне, що незрозумілі моменти у розповіді я уточнюю навдивовижу часто. З тієї ж причини Катя ніколи б не була, скажімо, радником Президента чи міністром культури, навіть, якщо курувати потрібно питання, які її безпосередньо стосуються, вона — творець, а не адміністратор.
— Куди ж ти зникла?
— Весь час я сфокусовано створювала нову музику, і вона буде представлена до вашої уваги наприкінці вересня цього року. Та й зараз уся моя увага зосереджена на альбомі «Я молода» і на синглі «Півні» — я ще занадто гостро відчуваю цю музику. Це трансформована я. Я — в моменті зараз. Скажу тобі чесно, коли ми відкривали першу коробку зі щойно розтиражованим синглом «Півні», у мене навіть підкосилися ноги...
— Ого! Так яка вона, твоя нова музика?
— Вона зовсім інша. Просто нецікаво повторювати себе у 1997 році, бути як у 2001-му (офіційного релізу альбому «Сон» не було, хоча, можливо, є у приватних колекціях), хоча ті два альбоми для мене теж цінні. Звичайно, довелося змиритися з тим, що мене неминуче будуть порівнювати з Катею Chilli-97 та 2001, так само як через три роки мене запитуватимуть, чим відрізняється наступний альбом від цього. Я скажу, що і там, і тут — то я, тільки, можливо, з різними гранями (але стовiдсоткова зараз).
У кожної пісні є своя історія. «Півні» написана першою, і, можливо, тому я вибрала її для синглу. І саме вона стала таким собі сигналом того, що альбом почав створюватися, точкою відліку для всіх пісень альбому «Я молода», це цілий цикл зі схожою стилістикою.
— Як на мене, твій вокал чудово поєднується з техно, але, чесно кажучи, про що ти співаєш, розібрати важко...
— Так, багато людей мені про це говорили і взагалі-то ніякого дискомфорту я не відчуваю. Я переконана, що музика — це мова емоцій та відчуттів. Якщо я їх можу вправно передавати з музикою, то місія виконана, і не важливо, якою мовою. Фольклор — це душа, втiлена у слово чи в пісню, але ж вона повинна бути живою, в контексті зараз, правда ж? Розумієш, просто вiдтворювати українську пісню — це не зовсім те, що мене цікавить. Мені потрібно її пережити, пропустити крізь себе й адаптувати до сьогоднi. Моя музика холодна і гаряча одночасно, і трохи жорстка — словом, електрофлеш. А от коли в неї вплітається прозорий вокал, то, мені здається, утворюється дивовижна гармонія.
Катя змінилася. Каже, що це органічний стан кожної людини, тому нічого дивного немає. Але сформульований колись Сашком Євтушенком у антології української рок-музики «Легенди Химерного Краю» її план-максимум залишився такий же: його вона вбачає у розкодуванні сучасної людини, яка є гвинтиком техногенної цивілізації, у її закритих чакрах, які об'єднують людину з незбагненним всесвітом, аби вона відчула себе його частиною і могла б жити, а не існувати.
— Твої рухи на сцені такі органічні, сама придумала, чи чиясь постановка?
— На сцені я відпускаю своє тіло, я дозволяю йому робити те, що воно хоче, воно просто взаємодіє із простором, і я не думаю, як треба рухатися. Мій розум, моя уява, моя фантазія, мій голос, як звуковий меч, моє тіло, як інструмент, взаємодіють із підлогою, на якій я стою, iз повітрям — і це все перетворюється у моїй уяві на живий організм.
На сцені я вільна, а коли ти вільний — ти щасливий: тоді не існує жодних меж чи кордонів, а лише лінії, які розрізняють речі та поняття, якими ти можеш гратися, їх перетинати...
— Доволі нетипові слова для молодої людини...
— Це, може, тому, що в мене хобі думати.
— Тоді чому ти вступила не на філософію, а на філологію?
— Тому що мені цікаво вивчати українську чарівну казку. Там я черпаю для себе натхнення. У моєму реєстрі величезна база автентичних пісень, крім того, маю доступ до різних архівів. Але мені набагато цікавіше досліджувати фольклор, тобто займатися логіко-аналітичною роботою, аніж просто їздити в експедиції, збираючи матеріал.
— Досліджуєш фолькльор і до сьогодні?
— Так, я ж досі навчаюсь — в аспірантурі у нашому університеті ім. Т. Шевченка, а також у Любліні. Але менше за все мені б хотілося, щоб мої наукові ступені були якимось вихвалянням. Усе вiдносно, i це лише формальнiсть, яка є стимулом займатись тим, що цiкаво, i орiєнтиром, щоб не транжирити себе. Нехай люди краще оцінюють творчість Каті Chilli, де все синхронiзується, як сплав, мені видається, що це найцінніше, що я можу подарувати світові. Це ті унікальні можливості, які я можу генерувати крізь музику, крізь голос, крізь тіло. Моя музика — це вся я!
— Повертаючись до хобі, що ще, окрім «думати», полюбляєш робити у вільний час?
— Я люблю танцювати: танок живота, фламенко, контактна імпровізація...
— ?
— Це коли ти відчуваєш простір своїм тілом і імпровізуєш у ньому. Хотіла б ще навчитися якомусь парному танку. Також люблю читати. Скажу тобі чесно: люблю наукову публіцистику, особливо книги, пов'язані з фольклором. Наприклад, Кларіса Пінкола Естес «Та, що бігає з вовками» чи «Поэтические воззрения славян на природу» Афанасьєва. Ще одна художня книжка, яку я не перестаю піарити — так вона мене вразила, — це Ніл Доналд Уолш «Бесіди з Богом». Ну і, звичайно, дуже подобаються чарівні казки. Окремо стоять мої подорожі світом — найбільше вражають спонтанні мандрівки. Відомо ж, що пожива для мистецтва — це пережиті враження. Але у будь-якій з мандрівок є мета — це така собі гра, яку я вигадала сама і сама в неї зі світом граюся.
— І хто виграє?
— Тут інший принцип: немає переможених чи переможців, а є тільки взаємопроникнення, а відтак — взаємозбагачення.
— Ти, мабуть, захоплюєшся медитацією...
— Так. Але мені більше подобається активна медитація...
— Після цьогорічних переможців українського відбору «Євробачення» учасників наступного року розглядатимуть під збільшеним склом. І навіть якщо за цей рік у країні з'являться нові імена, чи зможуть вони нас представляти? А от ти б змогла...
— Якби я хотіла представляти Україну на «Євробаченні», то, запевняю, це б уже вiдбулося. Iз задоволенням подарувала би пiсню як гiсть, але не як конкурсант. Це цікавий конкурс, але, радше, з точки зору самодіяльності. Єдиною його перевагою є те, що він покриває всю територію Європи. Але я маю альтернативу i надію, що мені стане сил популяризувати i вiдтворювати свою творчість іншими шляхами, аніж участь у ньому.
— Катя Chilly стане форматом?
— Можна завідомо робити поп або формат і заробляти гроші, а також можна робити емоційно чесну музику і докладати зусиль, аби вона ставала мейнстрімом. Я вибираю друге. І заради своєї творчості я роблю все, бо занадто багато поставлено на карту — всю мене.
Людина, яка знає свій потенціал, завжди бачить різницю між тим, що вона робить, і тим, що вона може робити. Я весь час намагаюся зменшити цю різницю: придумую якісь вправи, ставлю досліди, маю навіть два зошити, куди їх записую. Наприклад, я можу використовувати поради Леонардо Да Вінчі, але з огляду на власну творчість. У нього є, наприклад, така фраза: «Намалюйте у своїй уяві коня».І от я собі придумала, в принципі, аналогічну вправу: «Намалюй голосом коня».
Наприкiнцi
Раніше Катю на вулицях пізнавали ну дуже часто. Зараз ми теж сидимо на вулиці: Катя потягує мінералку з льодом та лимоном, вона у синій кепці, яка затіняє її засмагле обличчя — ніколи б не впізнала, словом. Ми розглядаємо обкладинку синглу, на титулці багато дивних присвят та написів. «Знаєш, тут немає жодного випадкового прізвища, всі ці імена дуже дорогі мені. Це свого роду ексгiбіціонізм, так, як і моя творчість. Але не коли зриваєш одяг і з'являєшся голою, це набагато інтимніше, тому що ти представляєш свою голу душу...» — говорить Катя. І одразу нагадує маленьке пухнасте кошеня, яке так хочеться захистити. І не питати його ні про стосунки з Положинським, ні про можливого чоловіка-дітей, ні що воно їсть на сніданок. І навіть якщо комусь захочеться це знати, то нічого цікавішого за музику Chilly він все одно не почує... Натомість Катя знімає чорну кофтину і каже: «Хочеш — візьми, тобі ж холодно».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
