Іван Хреститель. Українська ікона.
7 липня за новим стилем (24 червня за старим) православна церква вшановує різдво чесного славного пророка, Предтечі та Хрестителя Господнього Івана. Історію про благовіщення архангелом Гавриїлом священику Захарію обітниці Божої щодо народження від нього і його неплідної дружини Єлизавети сина; також оповідь про покарання Захарія німотою за невірство його, та про відвідини Єлизавети родичкою її — Марією, майбутньою Матір'ю Господа нашого Ісуса Христа; і про саму подію народження Івана Хрестителя й найменування його в день обрізання — докладно описує Святе Письмо (перший розділ Євангелія від Луки). Я ж розкрию духовну символіку означеної, буквально — історичної події.
Кого символізує, кого являє собою Іван Хреститель? Писання свідчить про нього, як про Предтечу Господнього. Про того, хто передує приходу в світ (а духовно — і в наші серця!) Христа-Спасителя. Про того, хто готує цей славний прихід: «Бо він той, що про нього сказав був Ісайя пророк, промовляючи: «Голос того, хто кличе: в пустелі готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому!» Які ж «стежки» покликаний був рівняти Хреститель Спасів Іван? І в якій «пустелі»? Певна річ, iдеться тут про речі духовні. Адже пустеля, в якій проповідував Іван Предтеча, то насамперед «пустеля юдейська» — пустеля бездуховності тогочасного народу. І місце розташування її не на південному сході Юдеї, біля Мертвого моря, але в серцях народу Божого! І «стежки» ці — то не буквальні стежки. Вони — перекручене розуміння Слова Божого, викривлене виконання волі Його, лицемірне й лукаве життя віруючих, проте не вірних...
Чим же рівняв ці життєві дороги Предтеча Господній? Який «заступ» вклав у руки його Той, Хто шукає серця, що горять, обирає смиренних і вірних пророків Собі; Хто кличе на просторах землі: «Кого Я пошлю і хто піде для Нас?» Інструмент цей — духовний меч викривальної проповіді, очищення «купіллю водною Слова», хрещення покаяння. Іван Хреститель був «наповнений Духом Святим ще з утроби своєї матері». Так, кожне служіння дається не інакше, як тільки силою Божою, благодаттю Всесвятого Духа. Втім благодать служіння Іванового була ще не новозавітною «благодаттю на благодать», але старозавітною благодаттю підзаконного служіння покори та страху. Тому він і Предтеча, бо був лише передвісником Нового Завіту — завіту смирення й любові; лише провідником до Христа. Служіння Іванове, так само й хрещення його, мало підзаконний характер. Він хрестив (духовно занурював) підзаконних, які стали насправді уже беззаконними, в очищаючу купель Слова — на покаяння. Тому що як фізична вода змиває з людини увесь бруд тілесний, так і сльози покаяння сповна обмивають душі наші від бруду гріховного. Іван Хреститель очищав віру, повертав беззаконних до початку мудрості — страху Божого. Він воскрешав віру підзаконну, відновлював Старий Завіт, готуючи народ віри до Завіту Нового. І недарма Сам Христос свідчив про нього: «Поправді кажу вам: між народженими від жінок не було більшого над Івана Хрестителя (він — найбільший серед підзаконних)! Та найменший у Царстві Небеснім — той більший від нього!»
Усі події священної історії Старого й Нового Завітів несуть у собі духовну інформацію, мають пророчий зміст як для усієї Церкви, усього людства, так і для кожної людини зокрема. Біблія — це Книга для нас і про нас. І всі персонажі Святого Письма мають своє відображення в серцях наших, у нашому житті. «Таємниця, захована від віків і поколінь, а тепер виявлена Його святим... — Христос у вас, надія слави!» Так, Христос — мир — у нас! У нас і Богородиця (духовний образ самозречення, символ цнотливого, чистого, праведного життя), і святі апостоли (Петро, Яків, Іван — це віра, надія й любов). На жаль, у кожному з нас є і негативні постаті Книги книг. Це і зрадливий Юда, і пильний дослідник крамоли Кайяфа, і Ірод — плотський наш розум, і Іродіада — гріховне, пристрасне життя. Та в нас і Іван Хреститель, Предтеча Господній — емблема каяття, голос сумління, посольство Боже в серці людському!
Різдво Івана Хрестителя в духовному плані — це не що інше, як пробудження совісті, голос «волаючого в пустелi» наших сердець пророка Господнього. Неможливо спастися без покаяння. Неможливо прийти до хрещення Христового без хрещення Іванового. Неможливо піднятись на вершину, не зробивши перший крок. Покаяння — це і є перший крок до Христа, ключ до дверей Божого Царства. Це перша сходинка до віри смиренної, що чинна любов'ю. Покаяння — це «альфа», початок спасіння нашого. Вершина ж його — то «омега», досконала любов Божа. Іван Хреститель — це заклик Господній до кожного з нас: зупинитись на шляхах своїх, зректися себе й зробити перший крок назустріч спасінню. Заклик покаятись. Заклик смиритись... Недарма й Сам Господь наш Ісус Христос починає служіння з тих самих слів, що їх уперше проказав Предтеча Спасів Іван: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!»
Тропар (основна пісня) свята звучить так: «Пророче і Предтече пришестя Христового, достойно прославляти тебе не в силі ми, що любов'ю тебе шануємо. Бо неплідність матері і батьківська безгласність розрішилися славним і чесним твоїм різдвом — і втілення Сина Божого світові проповідується».
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
