Прощавай, «чорний список», здрастуй, справедливість?

      Щоліта, коли приходить абітурієнтська пора, згадується анекдот ще радянських часів:

      «Зустрілися двоє друзів.

      — Ти куди кабанчика везеш?

      — Донька в медінститут поступати буде.

      — То, може, і я з тобою?

      — Давай.

      Поїхали, завезли кабанчиків, через деякий час донька одного стала студенткою, а друга — ні.

      — Ти мені скажи, ти возив кабана і я возив. Чому моя дитина не поступила, а твоя поступила?

      — Ти коли возити почав? Отож-бо. Моя ще не народилася, а я вже возив».

      Радянські вступні реалії на тлі сучасних українських видаються безневинним дитям. Хоч і тоді були блатники і свої «білі» та «чорні» списки, але шанси на здобуття вищої освіти мали практично рівні як діти міністрів і престижно успішних лікарів-стоматологів, так і простих робітників і селян. За останні чотирнадцять років ера відносної рівності спочила у Бозі, і ми навіть змирилися з тим, що за диплом треба платити. Не за освіту, а саме за диплом, бо нині мода пішла на дипломи. А тепер ще й за працевлаштування після закінчення вузу. Дипломований спеціаліст на біржі праці — і це стало явищем буденним. Розумні батьки вкладають нині гроші вже не в освіту дитини, а в купівлю... майбутнього робочого місця. А Україна за кількістю ВНЗ уже перегнала всі країни Західної Європи.

      Цьогорічна вступна кампанія має певною мірою повернути втрачену віру в справедливість та рівність можливостей молодих людей на здобуття освіти. Саме молодь стала рушійною силою помаранчевої революції, саме вона прагне найшвидших і найвідчутніших змін суспільного життя. І саме її віру та сподівання держава не має права обманути. Тому цьогорічна вступна кампанія проходить під гаслом: «Вуз — територія, вільна від хабарництва та корупції». Чи не вперше до її проведення будуть залучені представники органів місцевого самоврядування та виконавчої влади. Як на Волині забезпечуватимуть прозорість на вступних іспитах і що зробила влада, аби максимально не допустити зловживань? Прокоментувати ситуацію я попросила заступника голови облдержадміністрації Володимира Карпука:

      — Певні упереджувальні заходи були проведені ще до того, як Міністерство освіти надіслало в області лист про проведення цьогорічної вступної кампанії під справді актуальним гаслом. Ви знаєте, один із ВНЗ області — Волинський держуніверситет — у травні очолив новий ректор, бо в попереднього — Івана Олексеюка — закінчився термін контракту. Міністр освіти призначив в. о. ректора Ігоря Коцана. Це викликало неоднозначну реакцію вченої ради ВНЗ. Днями вже мають відбутися вибори нового ректора. Всі ці зміни, звичайно, дещо поламали відпрацьовані схеми вступу, що й стало причиною невдоволення декого із викладацького складу. Тимчасова адміністрація вжила низку організаційних заходів, аби запобігти хабарництву: видано спеціальний наказ, а для постійного прямого зв'язку з ректоратом встановлено «гарячий телефон», за яким абітурієнти та їхні батьки можуть повідомляти про факти зловживань. Виконавча влада та обласна рада теж не усунуться від цих процесів. Ми вже розлядали питання про введення до складу приймальної комісії депутатів обласної ради та представників облдержадміністрації. Вчителі шкіл Луцька працюватимуть у складі апеляційних комісій. Сподіваємося, що й сама молодь не буде байдужа до цих проблем, молодіжні громадські організації, неформальні молодіжні об'єднання теж контролюватимуть ці питання. Вони активно відстоювали ідеали помаранчевої революції, а тепер налаштовані активно відстоювати їх втілення у життя.

      — Але чи вдасться поламати у такий спосіб те, що утверджувалося роками, бо, як казав голова облдержадміністрації Володимир Бондар, митники як брали хабарі, так і беруть, тільки ще більші, бо беруть «за ризик». У ВНЗ «такса» теж може зрости у зв'язку із ризиком...

      — Певної прозорості досягти, звичайно, вдасться. Але гарантувати стовідсотково ніхто у світі не зможе, що таке зло, як корупція, буде знищено під корінь за один рік. Цього року ми особливо взяли під контроль вступ соціально незахищених дітей — це сироти, інваліди, діти, батьки яких загинули під час виконання військового обов'язку. Для них суттєво знижено середній прохідний бал поза конкурсом. Бо саме ці діти потребують найбільшої підтримки з боку держави. У минулі роки були випадки, коли справді розумні, ерудовані випускники цієї пільгової категорії не змогли вступити до державних ВНЗ, а стали студентами недержавних навчальних закладів. І навчаються там на «відмінно». Добре, що адміністрація тих ВНЗ пішла їм назустріч, і вони не платять за навчання або за них роблять це якісь благодійні фонди. Але такі діти в першу чергу повинні навчатися в державних ВНЗ і за державний кошт. Ми зустрічалися з такими абітурієнтами і запрошували на цю зустріч голів приймальних комісій. Думаю, цього року справді талановиті й підготовлені випускники не залишаться поза увагою. Що стосується сільських випускників, то вони, можливо, мають дещо нижчий рівень підготовки, але не їхня в тому вина. Зрештою, 80 відсотків нинішньої української еліти — це вихідці з села. І це теж треба пам'ятати.

      — Ситуація у волинських (і не тільки) ВНЗ справді революційна. Зміни ректорів, дехто «висить на волосині», викладачі налякані, батьки — ще більше, бо не знають, що i як буде. Кажуть, в одному з наших престижних ВНЗ міліція у кабінетах викладачів встановила навіть «жучки» для прослуховування...

      — Не знаю, про таке не чув. А боятися, власне, немає чого. Бо випускники чи не вперше мають реальний шанс випробувати рівень своїх знань і стати студентами без будь-яких «заплічних» домовленостей чи за дзвінком. Хоча розчарування будуть. Як завжди, хтось вступить, а хтось «провалиться». Як на мене, то вступні тести є, звичайно, показником знань і певною базою цих знань. Але людина повинна не просто мати певний набір знань, а повинна навчитися вчитися. І робити це треба впродовж усього життя, а не п'яти студентських років. Хотілося б побажати абітурієнтам саме цього вміння. І удачі, звичайно.

      Р. S. Наприкінці червня у Волинському держуніверситеті відбулася конференція трудового колективу, на якій було обрано нового ректора. Найбільшу кількість голосів (55 відсотків тих, хто брав участь у голосуванні) набрав в. о. ректора, доктор біологічних наук Ігор Коцан. Той самий, проти якого в травні ополчилася частина вченої ради. Ігор Ярославович Коцан — один із наймолодших кандидатів на ректорське крісло. Після маленької локальної «революції» дехто засумнівався, що він висуватиме свою кандидатуру на ректора. Але результати голосування перевершили сподівання багатьох. Відрив від головного конкурента склав 256 голосів.