Прощавай, «чорний список», здрастуй, справедливість?
Радянські вступні реалії на тлі сучасних українських видаються безневинним дитям. Хоч і тоді були блатники і свої «білі» та «чорні» списки, але шанси на здобуття вищої освіти мали практично рівні як діти міністрів і престижно успішних лікарів-стоматологів, так і простих робітників і селян. За останні чотирнадцять років ера відносної рівності спочила у Бозі, і ми навіть змирилися з тим, що за диплом треба платити. Не за освіту, а саме за диплом, бо нині мода пішла на дипломи. А тепер ще й за працевлаштування після закінчення вузу. Дипломований спеціаліст на біржі праці — і це стало явищем буденним. Розумні батьки вкладають нині гроші вже не в освіту дитини, а в купівлю... майбутнього робочого місця. А Україна за кількістю ВНЗ уже перегнала всі країни Західної Європи.