Чому «швидка» перетворилась на перевізника для осіб з невизначеним місцем проживання? Чому це нікого не обходить? На ці питання відповіді немає. Лише ясно, що раніше такої кількості асоціальних, як їх ще називають, осіб на вулицях не було. Крім того, як ними, так і нетверезими громадянами займалась міліція. Зараз немає і цієї практики. Отож нерідко бригада лікарів, що складається з одного чоловіка і кількох тендітних дівчат, мусить мати справу з агресивною істотою у стані алкогольного сп'яніння. Їм на виконання клятви лікаря ще треба цю істоту завантажити до машини, якщо вона потребує медичної допомоги. Після того знову «сльози» — прилаштувати бомжа в якусь лікарню. Не всюди беруть... Доходить до сумного — лікарі іноді з гордістю кажуть: «У нас така лікарня, що ми ще не «завернули» жодної «швидкої» (тобто не відмовились госпіталізувати пацієнта — Авт.) . Зараз мало хто так ставиться до людей».
Добре, бомжа на вулиці не залишать, нададуть допомогу і в лікарню відвезуть. Але є інший парадокс — одна і та сама машина за добу виїжджає на кілька викликів. Згідно з ще одним нещодавнім наказом, до дітей віком до одного року викликають винятково бригади швидкої допомоги. Отже, після брудного бомжа везтимуть дитину. «Це просто абсурд, — говорить Олексій Ігнатенко. — Машину, приміром, ми можемо продезінфікувати, але хто протягом дня дезінфікує мене, мій одяг? Ми перевозимо не тільки бомжів, які можуть бути поширювачами чого завгодно, а ще й хворих на відкриту форму туберкульозу (тільки «швидка» має право їх перевозити — Авт.), з різними кишковими інфекціями. То може безпечніше батькам довезти свою дитину до лікарні власним транспортом, аніж брудною каретою?»
Міф, який панує в умах людей — що зі «швидкої» швидше госпіталізують, ніж якщо доїдеш своїм транспортом, призводить до смішних випадків. Їде, приміром «брудна» роздовбана карета швидкої допомоги, а за нею — розкішний «мерседес», в якому везуть торби з харчами і памперси...
Звертатися до швидкої медичної допомоги час від часу доводилось всім. Гірше немає, як чекати її. За правилами, карета має приїхати за п'ятнадцять хвилин. Нерідко буває, що їде довше, людина чекає і нервує, не знаючи, як і чим зняти біль, подолати слабкість чи інший тривожний стан організму. І ще питання, чи встигнуть лікарі доїхати вчасно, допомогти хворому. І дорогоцінні хвилини спливають намарно.
«Потрібно, щоб людині одразу, коли вона зателефонувала, лікар казав, що робити: промийте шлунок, якщо отруїлись, не вставайте з ліжка до приїзду бригади, якщо мучить загрудинний біль тощо. Мало хто знає, що при стенокардії, чекаючи на бригаду «швидкої», слід безперервно вживати нітрогліцерин. Він розширить судини, й інфаркту не буде. Інакше, поки ми доїдем, можем втратити людину, — говорить лікар «швидкої» з 30-річним стажем Олексій Ігнатенко. — Це прості речі, про які всі знають, як-от промивка шлунку, але людина в стані афекту забуває навіть власне ім'я, не те що правила першої допомоги...»
А в нас виходить, на жаль, так, що хворий (ще й, як правило, у стані нервового напруження) в першу чергу спілкується з диспетчером. Диспетчер порад не дає. «Ви, напевно, розумієте, що диспетчери — це тільки «вуха», — говорить Олексій Іванович. — У дівчат така робота, що їм вдумуватись ніколи. На автоматі записують те, що їм кажуть, і передають по інстанції. Дають мені якось адресу: під'їзд п'ятий, квартира № 1. Подумати — яка у п'ятому під'їзді може бути перша квартира? Нісенітниця. Але диспетчерові на ці міркування часу немає, у нього телефон розривається, а після зміни взагалі голова як чавунна ...»
Щоправда, працівники станції швидкої допомоги стверджують, що принаймні у Києві працює довідкова 083. Зателефонувавши за цим номером, можна отримати заочну медичну консультацію на кшталт, «що робити, якщо сильно болить голова». Але хто реально знає цей номер?
«На мою думку, нашу диспетчерську, якою ми так пишаємось, давно пора «розукрупнити» і передати на місцеві районні лікарні. А лікарня має знати «своїх» хворих, які проживають поруч. Тоді й допомога людині приїде швидше, і лікар знатиме, що це за людина, яка у неї історія хвороби і так далі», — каже Олексій Ігнатенко.
В ідеалі лікар повинен їхати на виклик, уже маючи на руках історію хвороби, а сам факт виклику «швидкої» має знову ж таки фіксуватися у ній. Тоді можна проаналізувати причини, приміром, частих викликів пацієнтом служби швидкої допомоги, і подбати про хворого, провести додаткові обстеження. Але в наших умовах це хіба що мрії. Виклик «швидкої» ніде на дільниці, де «приписаний» пацієнт, не фіксують, а отже, інформація про це не дійде і до дільничного. Хоча, знову ж таки в ідеалі, дільничний має працювати так, щоб «швидкої» пацієнт не потребував. Але то є важке питання реформування нашої системи охорони здоров'я. Лікарю має бути вигідно виліковувати хворого, оздоровлювати його. Поки цього, а також страхової, сімейної медицини не буде, «швидка» залишатиметься «затичкою на всі дірки».
Лікарі лікарями, але хворі і самі мусять дбати про себе. На жаль, що таке здоровий спосіб життя, населення на загал знає хіба що з американських фільмів, оскільки у навколишньому оточенні приклад знайти важко. Історій на кшталт нижченаведеної Олексій Ігнатенко може розповісти чимало.
«Нас якось викликала жінка, — розповідає він. — Я був шокований тим, що побачив, хоча мене, знаєте, вразити важко. Вона ще молода, років з 30. Скаржиться на те, що задихається. Сама важить 120 кілограмів і чесно зізнається, що дуже любить цукерки і їсть їх у великих кількостях. Я їй кажу: «Звичайно, ви будете задихатись, якщо звалили на плечі 100 кілограмів, будь-хто задихався б!» А вона мені: «А навіщо їх так багато і таких смачних роблять? Я щовечора як сідаю біля телевізора, то до кілограма цукерок з'їдаю».
Часто трапляються ті, кому дільничний лікар, педіатр не пояснив елементарних речей. «Я замолоду робив ще такі дурниці, розповідав людям, як вони самі собі, своїм дітям здоров'я псують, — усміхається Олексій Іванович. — Був випадок, ми приїхали до 3-річної дитини, яка задихалась. Ми зробили все, що від нас вимагалось. А у дитини була астма в початковій стадії. Потім я, не подумавши, молодій мамі й кажу: давайте, я вам розкажу, як ви зробили свою дитину такою».
І Олексій Іванович їй розказав, як по-писаному, як її дитя, мабуть, захворіло у шість-вісім місяців, температура була непевна 37,1—37,2 — мама збила температуру. Потім пізніше у рік, у два — так вийшло ще не раз. І от дитина у три роки — задихається. А мали б поінформувати, що так робити не можна...
Наприкінці лекції бригаді довелось колоти молодій мамі заспокійливе. «Ви хочете сказати, що я власними руками зробила свою дитину інвалідом?» — кричала вона. Їй вчасно ніхто не пояснив, що не можна малій дитині збивати температуру, якщо вона нижча 38 градусів. До цієї межі, вважається, організм повинен боротися з вірусом, в крові людини виникають антитіла, які зберігаються і захищають її в подальшому.
І ще чимало цікавого і пізнавального лікар швидкої допомоги мусить розповідати хворим. Які побічні дії препаратів, які приймають «хроніки». Чим годувати немовля, якщо у нього пронос. І таке iнше, і тому подібне. А люди слухають, як вперше в житті. Але ж завданням фахівця медицини невідкладних станів не є медична просвіта населення. Отже, не допрацьовують інші ланки охорони здоров'я. Втім користувачу медичних послуг не має діла до безладу в системі. Він хоче бути здоровим вже зараз...
Протистояння навколо можливої ліквідації Вінницького обласного протитуберкульозного диспансеру №2 відбувається у кількамісячному вимірі. Працівники диспансеру просять передати з обласної комунальної власності у міську цілісний майновий комплекс, щоб і майно, і приміщення залишились на місці, а колектив працював там і надалі. Вони згодні на реорганізацію чи оптимізацію, аби лише тубдиспансер не ліквідували. >>
До 30% антибіотиків орального застосування продаються у США за неправильно виписаними рецептами. Помилкова діагностика на невідповідний рецепт на антибіотики є головною причиною виникнення резистентної стійкості мікроорганізмів на антибіотики, випливає з дослідження, результати якого подані в «Журналі Американської медичної асоціації» (Journal of the American Medical Association). >>
Кліщі вже прокинулися, активізувалися і готові атакувати. Під прицілом їхніх укусів — не лише любителі влаштовувати пікніки в лісі, а й ті, хто звик просто прогулюватися в міському парку чи сквері. Лікарі звертаються увагу, що з кожним роком кількість людей, яких покусали кліщі в місті, зростає. >>
«Хворіти сьогодні особливо дорого, навіть не враховуючи вартості ліків, на звичайний похід у поліклініку зараз потрібно викласти мінімум 300 гривень», — такими враженнями діляться між собою українці в бесідах те-а-тет, такими повідомленнями нині завантажена чи не вся інтернет-мережа. >>
Улюблений вітчизняний спосіб заговорити тему: спростовувати неіснуюче або почати планувати давно існуюче. Триває п’ятий рік експерименту з реформи охорони здоров’я у пілотних регіонах країни: на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донецькій області (там зараз не на часі) та Києві. І що ж маємо реально? >>
