«Медом і кров'ю — так пахла війна в Україні, Бессарабії й Молдавії». Перш ніж написати ці вражаючі слова, італійському письменнику і журналісту Курціо Малапарте довелось подолати не одну тисячу кілометрів фронтових шляхів, і то не тільки теренами колишнього Радянського Союзу і не тільки в сорокові роки. Ще шістнадцятилітнім юнаком Курціо втік iз дому, щоб узяти участь у Першій світовій в чині простого солдата — з неї повернувся з медалями на грудях і з отруєними після газової атаки легенями. В 1920 році дороги війни перший раз приводять його в Україну: як аташе італійського посольства у Польщі він супроводжував війська Пілсудського в поході на Київ, пізніше був свідком розгрому частин Тухачевського під Варшавою.
Два наступні десятиріччя у долі Малапарте позначені різкими, часто суперечливими поворотами. Він вступає у фашистську партію, обирає фахом журналістику, зустрічається з вищими фашистськими ієрархами, до 1930 року редагує відому газету «Стампа». Затим від'їжджає до Парижа, там пише і видає бестселер «Техніка державного перевороту», який приносить йому міжнародне визнання. Це була перша книга, яка різко засудила Гітлера, і Малапарте відразу поплатився: його кидають до в'язниці, потім висилають на пустельний острів Ліпарі. Проте після заступництва впливових діячів письменника достроково звільняють, і наприкінці тридцятих він влаштовується працювати в міланську газету «Корр'єре делла сера». Саме в ролі її військового кореспондента Малапарте отримує дозвіл разом з передовими підрозділами вермахту 22 червня перейти радянський кордон.