— Юрію Олексійовичу, у вашого міністерства, навіть судячи з його назви, — доволі широке поле діяльності. Яку частку свого часу ви приділяєте власне спорту?
— Для мене кожен із трьох напрямків роботи є рівнозначним, тому намагаюся розподіляти свій час між ними більш-менш рівномірно. Хоча так склалося, що в розпорядку мого робочого дня спорт є пріоритетним у четвер — з точки зору розв'язання проблем, зустрічей з людьми. Але не можна сказати, що в інші дні тижня я уникаю спортивних питань, адже чимало заходів просто неможливо спланувати. Те ж саме можу сказати й про своїх заступників, директорів департаментів — усі вони для мене є однаково важливими. Хіба що у спортсменів є невеличкий пріоритет, який полягає в тому, що міністерство розташоване у тій же будівлі, що й більшість спортивних федерацій.
— До приходу на посаду міністра ви закінчили історичний факультет Київського держуніверситету ім. Шевченка й більше займалися політичними та економічними справами. Наскільки важко було входити до нової для себе сфери?
— Справді, раніше спортивними проблемами я професійно не займався. Але все-таки наше міністерство — це служба, за допомогою якої впроваджується системна державна політика. Я не думаю, що з цієї точки зору ми дуже відрізняємося від будь-якого іншого міністерства. Зрозуміло, що на кожній ділянці є своя специфіка, яку необхідно знати, аби розмовляти з людьми їхньою мовою. Певна складність була в тому, як швидко ознайомитися з термінами, розмаїттям федерацій, зрозуміти стосунки спортсменів і тренерів із федераціями, специфіку спортивної науки... З іншого боку, фактично кожна людина має достатньо джерел для отримання інформації про спорт із засобів масової інформації. Але на деякі речі мені довелося подивитися по-іншому, ніж це висвітлюється у пресі й по телебаченню, так би мовити, зсередини. Довелося зіткнутися з великою кількістю проблем, які існують в українському спорті. Починаючи з неефективної моделі управління масовим спортом, негараздів у дитячих школах, школах олімпійського резерву і закінчуючи проблемами національних команд, тобто спортом вищих досягнень.
— І як ви — людина зі сторони — оцінили стан справ у вітчизняному спортивному господарстві?
— Моїм першим враженням було те, що майже все функціонує неефективно. Українці здобувають перемоги на міжнародній арені не завдяки тому, що все організовано правильно, а якраз навпаки. У нас є унікальні спортсмени, які здобувають визнання у світі всупереч обставинам. Це водночас свідчить про великий потенціал нашого спорту. Найбільшою ж проблемою на сьогодні я бачу відсутність інфраструктури — від спортивних майданчиків у дворах до великих палаців. Тому першочерговими завданнями для нас є будівництво й розвиток спортивних об'єктів та втілення в життя ефективної моделі державного управління.
— З якою метою було ліквідовано Держкомспорт як окрему структуру й передано його під крило міністерства? У цієї ідеї було чимало супротивників, чимало спортивних людей висловлювали сумнів у доцільності такого кроку, побоювалися втрати уваги держави до спорту взагалі...
— На мою думку, незадоволення йшло від того, що люди звикли жити у старій системі, яку окремі чиновники збудували під себе, задля задоволення власних потреб, а не інтересів українського спорту. Не можна говорити, що Держкомспорт як структура працював із максимальною користю, хоча питання зовсім не у зміні вивіски, а в ефективності функціонування спортивного департаменту. Будь-яка реорганізація передбачає зміни, тому був певний протест, надумана проблема «шкоди» державним інтересам. Нинішні зміни передбачають позитив, адже питання спорту піднялися вище — на рівень Кабінету Міністрів.
— Чому своїм заступником зі спорту ви призначили саме «біатлоніста» Бринзака?
— У міністерстві точилася довга дискусія з приводу «спортивного» заступника. Я особисто провів більше п'ятнадцяти бесід із різними претендентами на цю посаду. За Володимира Бринзака — президента Федерації біатлону — ніхто не просив, він сам не прагнув посісти посаду мого заступника. Одного дня він прийшов до мене зі своїми проблемами, і я вирішив доручити йому самому їх розв'язати, написавши на папері: «Бринзаку до виконання». Володимира Михайловича характеризували як людину самодостатню і незалежну, для якої спорт став великою частиною життя, попри інші види діяльності, зокрема у бізнесі. У Бринзака були певні особисті обставини, котрі не дозволяли приділяти надто багато часу спорту. Але після кількаденного обмірковування він погодився відкласти інші справи і як мінімум рік попрацювати на український спорт із відповідними повноваженнями.
— Відомо, що один у полі — не воїн, і досягти певних результатів можна лише з колективом однодумців...
— Насамперед я виходив з концепції омолодження органів влади, тому більшість мого оточення — люди віком до 35 років. Мої заступники є самодостатніми, впевненими у собі, не бояться висловлювати свою точку зору, причому в різних формах, приймати рішення і нести за них відповідальність. Ці люди не приходять на роботу, аби відсидіти у кріслі з восьмої до п'ятої, їх переповнює бажання самореалізуватися саме в нашому міністерстві й довести, що вони здатні успішно працювати навіть у новій для себе сфері. Те ж саме можна сказати й про керівників департаментів. Вони досягли успіху у громадській діяльності, але ніколи не займалися цими питаннями на державному рівні. Раніше вони конкурували з владою і критикували її, тепер самі нею стали й отримали можливість реалізувати свої задуми. І якщо колишні директори департаментів лише виконували вказівки згори, то нині статус цих посад значно підвищився: вони самі роблять певні кроки і відповідають за них. Моє завдання — правильно організувати роботу й визначити стратегію і напрямки діяльності міністерства в цілому.
— У чому полягає нова державна політика у сфері спорту?
— Спершу ми проаналізували ситуацію у напрямах, за які відповідаємо, і визначили коло проблем. Спорт — важливий елемент здоров'я нації. Ми зібрали всіх провідних фахівців у сфері спорту й фізичної культури і поставили питання, як державну політику зробити максимально ефективною, — у цьому, власне, й полягає роль міністерства. Ми не збиралися все ламати, а прагнули створити певну модель розвитку спорту. Адже не можна просто закреслити все старе й нічого не запропонувати замість нього. До роботи над новою програмою намагалися залучити всіх: представників федерацій, НОК, спортивної медицини, самих спортсменів і тренерів. Таким чином, нова концепція не буде документом, який придумає міністр і спустить згори до виконання. Вона створюється у тому середовищі, де її втілюватимуть у життя. Не буду завчасно розголошувати тактичні чи технологічні деталі нової концепції — незабаром ми проведемо її презентацію.
Так збіглося, що саме в останні місяці деякі наші спортсмени досягли видатних успіхів, які не підкорювалися їм протягом багатьох років. Ми не записуємо ці перемоги на свій рахунок, але нам приємно, що українські атлети високими результатами підтримували нас у наших діях. Наприклад, збірна з вільної боротьби, яка виграла чемпіонат Європи, і, звичайно, національна футбольна команда — лідер відбіркового турніру першості світу. Ми відчуваємо віру спортсменів у свою країну і довіру до влади, але розуміємо, що цей кредит довіри не є безмежним. Тому намагаємося якомога швидше впровадити в життя ефективну програму функціонування спорту.
Частину функцій і повноважень міністерства ми плануємо передати федераціям. На жаль, у чималій кількості з них точиться внутрішня війна, що не дає можливості співпрацювати з ними повноцінно — багато часу витрачається на непродуктивні дискусії на тему «хто є кращим». Ми запропонували всім сторонам конфліктів варіант «круглого столу»: хай люди говорять не міністрові у кабінеті, а в очі один одному. Все це робиться для того, щоб разом рухатися далі. Ми постаралися спрямувати кожну з груп не на боротьбу із супротивником, а на позитивні результати спортсменів. Думаю, деякі конфлікти нам вдалося пригасити, можливо, з цим також пов'язані наші успіхи.
У мені є відчуття, що подібну ворожнечу певною мірою підтримувала колишня влада, коли кожна група мала свого покровителя. У мене ж немає будь-яких особистих преференцій. Хто зі сторін доведе свою конкурентоспроможність, здатність забезпечити результати світового рівня, — той і перебере частку функцій міністерства на себе.
— Заміна Януковича на посаді президента Національного олімпійського комітету Бубкою стала для вас очікуваною? Чи це лобізм Мінмолодьспорту та Кабміну?
— На мою думку, це було правильне й мужнє рішення виконкому і генеральної асамблеї НОК. Особисто я вважаю, що цю організацію має очолювати не чиновник, як це було протягом усіх років незалежності, а людина спорту, сильна особистість, за плечами якої вже є й досвід роботи в олімпійському русі по завершенні кар'єри спортсмена. Сергій Бубка володіє всіма необхідними якостями для цієї посади. Янукович же був тут неефективним, використавши олімпійський пост лише як частину передвиборчої президентської кампанії. Зараз він обрав для себе кар'єру опозиційного політика, а це важко суміщати з роботою в НОК.
Цей орган не може бути інструментом внутрішньополітичної боротьби, він покликаний захищати інтереси України у світі і просувати олімпійські принципи всередині країни. Дотепер НОК перетворювався на організацію з передачі заявок на участь в Олімпіадах, тобто займатися «вершками», усунувшись від системної роботи у «низах», що мало б бути його основною функцією. НОК став своєрідною туристичною агенцією з безкоштовної відправки чиновників на Олімпійські ігри.
Наше міністерство жодним чином не втручалося у роботу НОК і не тисло на нього з приводу зміни президента, хоча нас намагалися в цьому й звинуватити. Водночас, скажу відверто, останнім часом навіть перебування на посту президента НОК «олімпійця» Януковича не заважало нам співпрацювати з комітетом на рівні апаратів і заступників.
— На генеральній асамблеї НОК ви заявили про поганий стан дитячого спорту й спортивної інфраструктури в країні у цілому. Як гадаєте, коли нова влада здатна покращити ситуацію в цій царині?
— У цьому питанні важко говорити про точні терміни, адже існує багато суб'єктивних факторів, які не залежать від міністерства. Так, це наше завдання, і я впевнений, що моя команда у міністерстві і нові люди в НОК, федераціях, із новим способом мислення, здатні якісно працювати не на власню кишеню, а на національні інтереси. Можливо, результат прийде не за рік-два, а за десять років, — коли виростуть люди, які зараз починають займатися професійним спортом одночасно з тим, як ми почали реформу.
— Чи достатньо виділятиметься коштів з держбюджету для реалізації ваших задумів?
— Після призначення Бубки президентом НОК ми зустрічалися з Президентом Ющенком і обговорювали це питання. Глава держави висловився за максимально можливу у нинішніх умовах підтримку спорту й, зокрема, основних пунктів стратегії, яку ми зараз розробляємо. Хоча в деяких дискусійних питаннях Президент переконав нас, що від частки запланованого поки що треба відмовитися. Але є підтримка спортивних баз безпосередньо з бюджету, є підтримка наших ідей, яким чином залучати інвестиції, зокрема створення небюджетних джерел фінансування спорту.
Не будуть обділені увагою спортсмени, які досягають високих результатів на світовому рівні, і ті, хто завершує кар'єру атлета й переходить до цивільного життя. Вони не повинні замислюватися над тим, що робити далі у той момент, коли все у спорті вже позаду, вони мають знати, що не залишаться сам на сам зі своїми проблемами. Хоча, я розумію, що в нас буде непроста дискусія з Міністерством фінансів і з Бюджетним комітетом парламенту стосовно виділення державних асигнувань на спорт. Поки що ми працюємо на мінімально допустимому рівні.
— Віце-президент з гуманітарних питань Микола Томенко заявив, що наступний рік має стати роком розбудови спортивної інфраструктури. Що заплановано побудувати чи реконструювати у 2006-му?
— Сьогодні не можна виривати з контексту нашої програми ту чи іншу складову, бо всі вони тісно пов'язані між собою. Одним із пунктів системи функціонування фізкультури й спорту є залучення інвестицій у розвиток інфраструктури. Спортивні об'єкти мають відповідати інтересам держави, а саме — щоб ними могли безкоштовно або за якусь мінімальну плату користуватися діти, вихованці ДЮСШ.
Зі свого боку держава має зацікавити спонсорів у вкладанні коштів у ці об'єкти. Раніше часто-густо потенційні інвестори існували, але їм просто не дозволяли приносити гроші в спорт. Найпоказовішим є приклад баскетбольного клубу «Київ». Його президент Олександр Волков знайшов людей, готових побудувати у столиці палац для ігрових видів спорту, але протягом трьох років йому ніяк не можуть виділити нормальну земельну ділянку. І такі факти не поодинокі.
— Ви допомагатимете подібним проектам?
— Не просто допомагатимемо — це має стати одним із пунктів державної політики. І кожен чиновник мусить розуміти, що невиконання таких заходів є негативним показником його роботи. Не інвестори мають бігати за чиновником, а представник влади повинен їх шукати і приводити у спорт.
— Томенко заявляв також, що домагатиметься, аби столичний Палац спорту після «Євробачення» служив лише спортивним інтересам. Поки що цього не сталося, бо навіть фінал баскетбольної суперліги відбувався у тісному «Меридіані», де вміщаються 800 глядачів. Чому?
— Історія стосункiв спортивного відомства держави з Палацом спорту дуже довга. Якщо її простежити, то побачимо, як поступово відбувалася автономізація головної критої арени країни, її відокремлення від державної структури. Насправді існує чинна угода, де прописано, що пріоритет має віддаватися спортивним заходам. Питання лише в тому, що міністерство, федерації або клуби заздалегідь мають надавати київському Палацу спорту перелік запланованих заходів. А у «вільні» дати керівництво арени має право розпоряджатися нею на власний розсуд.
Кожен рік контракт із Палацом підписується знову. Ми намагаємося більш детально розібратися в ситуації, але це непросто, бо чимало документів з початку 1990-х загубилося. Коли матимемо повну картину цієї проблеми, не виключаю, що переглянемо наші стосунки.
Але, підкреслю, питання не в Палаці спорту, а в тому, що він один. Якби в Києві було п'ять подібних споруд, то вже їхні б керівники бігали за спортсменами, а не навпаки.
— Ще одна близька за своїм місцерозташуванням проблема — будівельний котлован поблизу НСК «Оліміпійський» і спроектований тут торговельно-офісний центр, який не дозволяє пускати на центральний стадіон максимальну кількість глядачів...
— Згоден, що будівництво торгового центру компанією «Юджен» заважає нормальному функціонуванню найбільшого стадіону України. Проблема в тому, що дозвіл на новобудову надала київська мерія, і її представники продовжують захищати «честь мундиру». Бізнесмени також не бажають втрачати вкладені кошти, сума яких за різними даними становить від 20 до 60 мільйонів доларів.
Існує декілька варіантів розв'язання проблеми. Можна без зайвих клопотів все закатати в асфальт, поставивши на будівництві хрест. Але ми сподіваємося на те, що знайдемо-таки з власниками проекту торгового центру прийнятний для всіх варіант, при якому виходи зі стадіону не будуть блокуватися й глядачі спокійно зможуть залишати арену. Віктор Ющенко ще під час відвідин матчу збірних України й Данії дав відповідне доручення розібратися у ситуації. А днями Верховна Рада підтримала запит до Президента стосовно НСК «Олімпійський».
— На вашу думку, чи мають спонсори спорту отримувати від держави пільги?
— Це найбільш дискусійне питання на рівні законопроекту про фізичну культуру і спорт, який лежить у Верховній Раді. Сформована робоча група стосовно випрацювання системи заохочувальних заходів. Але існує чітка політика Міністерства фінансів — там виступають проти будь-яких пільг, вважаючи, що має бути лише державна субсидія конкретного спрямування. Ми шукаємо варіант, який міг би заохотити інвесторів вкладати гроші у дитячий спорт, розвиток об'єктів, клубів, спорт у цілому. Все це потребує нової моделі стосункiв держави з людьми бізнесу.
— Минулого тижня чемпіон України з волейболу — харківський «Локомотив» — відкликав свою заявку в Лізі чемпіонів. Приводом стала заборона Міністерства транспорту своїм підрозділам фінансувати спортивні клуби. Що ви думаєте з цього приводу?
— Перш за все, треба сказати, що рішення відомства Червоненка виникло не сьогодні. Воно було викликане бажанням побачити реальні прибутки «Укрзалізниці», бо через подібні «спонсорські» проекти відмивалися величезні суми грошей. Клуб і федерація знали про рішення ще до подання заявки на участь у престижному єврокубку, тому їхня бездіяльність дещо незрозуміла.
У конкретному випадку треба зважити на унікальність «Локомотива», у складі якого — кістяк чоловічої збірної України, а сама команда репрезентує державу в Європі. Історично команда завжди була пов'язана із залізницею, у клубі добре розвинена система підготовки кадрів, не забувають і про масовий спорт. «Локомотив» не можна втратити, але водночас за такий короткий проміжок часу важко знайти нового спонсора. Нещодавно я зустрічався у Харкові з керівництвом клубу й отримав від них розрахунки, скільки реально коштів потрібно клубу для забезпечення життєдіяльності. Ми обговорили це питання з Євгеном Червоненком, а потім і з Віктором Ющенком під час візиту до Маріїнського палацу разом із Сергієм Бубкою. Президент дав «добро» на фінансування «Локомотива» «Укрзалізницею»— прапора України в Європі.
До речі, подібна ситуація склалася і з гандбольним клубом «Портовик» з Південного, стосовно якого також було прийняте аналогічне рішення про його підтримку Мінтрансом. Так що майбутнє і у «Локомотива», і у «Портовика» є.
У розмові з Ющенком ми згадали про добру традицію створення спортивних товариств при великих відомствах з метою здорового способу життя їхніх працівників. Президент надав нам з Бубкою три тижні на розробку системи існування подібних структур .
— До речі, чи часто ви взагалі спілкуєтеся з Віктором Ющенком зі спортивних питань?
— Практично щоразу, коли зустрічаємося. З боку Президента є повна підтримка наших планів стосовно розвитку масового спорту і отримання високих результатів на професійному рівні. Ющенко заявив, що за необхідності готовий долучатися до спортивних заходів особисто. За ініціативи Ющенка створена Національна рада з питань фізичної культури й спорту при Президентовi України, яку він сам готовий очолити.
— Зараз склалася дуже невтішна ситуація в українському хокеї, який ледь жевріє у країні лише зусиллями Київської мерії і «Сокола». Гравці збірної готові бойкотувати наступний чемпіонат світу, якщо справи не поліпшуватимуться. Що робитимете в цьому напрямі?
— У мене запланована зустріч з президентом Федерації хокею України Олександром Омельченком, з яким ми збираємося серйозно обговорити цю проблему. Зрозуміло, що наріжним каменем тут знову ж таки є розвиток спортивних об'єктів. На сьогодні існує низка пропозицій стосовно виходу з кризи. Знаю, що є ентузіасти хокею, котрі готові вкладати в нього гроші, зокрема, до мене приходили керівники «Дніпровських вовків» (Дніпропетровськ. — Ред.). Після чемпіонату світу в Австрії ми зустрічалися з хокейною збірною і домовилися, що вийдемо на певний план розвитку цього виду спорту. На жаль, на сьогодні такого плану ще не існує, але проблема стоїть дуже гостро, і ми збираємося її розв'язувати найближчим часом.
Загалом, одним із пріоритетів державної політики є масовий спорт як база для спорту вищих досягнень. Очевидно, що найбільше нас цікавлять ігрові види, які, до того ж, не потребують особливого екіпірування, — футбол, волейбол, гандбол, баскетбол, плавання. Те ж саме і з видами спорту на льоду. Ніде займатися й фігуристам, через що наші претенденти на медалі Олімпійських ігор-2006 Олена Грушина й Руслан Гончаров тренуються в США. Зміни у нинішніх майстрів немає, бо їй просто ніде рости. «Крижинки» й «Авангарду» для цього замало.
— Як ви ставитеся до тверджень, що ситуація навколо арешту акцій київського «Динамо» й сумісництва Олегом Блохіним посад тренера й депутата є наслідком політичних репресій нової влади?
— На сьогодні для нас найголовніше, що національна збірна під проводом успішного наставника Блохіна майже забезпечила участь у фінальній частині чемпіонату світу. Стосовно футболу ми не можемо сказати, що у нас немає талановитої молоді — система підготовки кадрів функціонує. «Молодіжка» вдруге поспіль виступала у фінальній частині першості світу. Продемонстрував наш резерв і турнір юнацьких команд пам'яті Баникова (мене особисто вразила гра львівських «Карпат»). Проблема полягає в тому, що футбол, і «Динамо», і збірну, втягнули в політичні ігри, переслідуючи свої особисті інтереси. На мою думку, переважна більшість киян вболіває за «Динамо», але проти Суркісів.
Стосовно ж особи Блохіна, то його справу має вирішити суд. Бо є Конституція, якої мають дотримуватися всі, особливо люди-символи країни, адже вони служать прикладом для інших. Існує судовий розгляд, за підсумками якого визначиться, чи є робота Олега Володимировича у збірній прирівняною до викладацької діяльності, чи ні. Ніхто на Блохіна не тисне й не жене зі збірної, а нікому не потрібний і галас навколо цієї справи, піднятий СДПУ(о), яка намагається використати цю справу для дискредитації влади. Моє переконання, що життя Блохіна — це футбол, а не сесійна зала. Не хотілося б, аби класним гравцем у минулому, а нині успішним тренером хтось маніпулював у своїх цілях. На жаль, про якийсь незрозумілий тиск влади говорив і кандидат на посаду президента НОКу Валерій Борзов...
— Що ви думаєте про шанси України прийняти Євро-2012, і що це може дати державі?
— Указ Президента і створення комісії на рівні Кабміну для участі у тендері свідчать про важливість цього заходу і велике бажання держави прийняти у себе це свято футболу. Ми тісно співпрацюємо у цьому напрямі з ФФУ заради спільної мети. Думаю, в нас є шанси увійти до трійки претендентів за результатами розгляду заявок наприкінці року. Це стане додатковим стимулом для виконання урядом і так намічених пріоритетних завдань. Зокрема, розбудови готелів, аеропортів, вокзалів, автодоріг, спортивних об'єктів. З політичної точки зору аргументи країн серця нової Європи — України й Польщі — значно вище за доводи наших конкурентів.
Павленко Юрій Олексійович
Народився 20 березня 1975 року в Києві.
Освіта: історичний факультет Київського університету ім. Шевченка — викладач історії (1997), Університет Північного Лондона (1998), Академія державного управління при Президенті — спеціаліст державного управління (1999).
Був депутатом Харківської райради в Києві (з 1994-го), активістом кількох молодіжних об'єднань. 1995-97 рр. — коментатор і журналіст телекомпанії «TV Табачук». Далі — керівник відділу проектів «Ай Пі Київ», директор ТОВ «Євро вижн плюс», спеціаліст зв'язків із громадськістю ВАТ «ПБК «Славутич».
Був членом ХДПУ, з квітня 1999 р. — голова Молодіжної партії України.
З квітня 2002 р. — народний депутат від блоку «Наша Україна». На даний час склав депутатські повноваження.
З лютого 2005 року — міністр України у справах молоді, сім'ї і спорту.
Одружений, має двох синiв.
Чому Павленко не став конкурентом Лісогора
— Яким видом спорту захоплююся особисто?
Це питання з минулого життя (посміхається). У школі, як звичайний школяр, займався різними доступними кожному видами спорту — футболом, плаванням, боксом, єдиноборствами. У п'ятому класі міг перейти у школу олімпійського резерву, бо подавав певні надії у плаванні, але вирішив залишитися у звичайній школі. Хоча, як бачите, життя знову привело мене до спорту. Нині сама посада є для мене своєрідними Олімпійськими іграми.
Повернувшись на корт після декретної відпустки, головна тенісна зірка України Еліна Світоліна поставила собі за мету не лише перемогти на турнірі серії Grand Slam, а й покращити результати жіночої збірної в Кубку Біллі Джин Кінг. >>
Із виступом у четвертому за ліком турнірі Ліги націй у збірної України відверто не склалося. >>
Після перемоги над Майком Тайсоном (50-7, 44 КО) Джейк Пол (11-1, 7 КО) хоче провести бій з ексчемпіоном Абсолютного бійцівського чемпіонату (UFC) у двох вагових категоріях Конором Макгрегором. >>
Чоловіча коротка індивідуальна гонка в межах відкритої першості Швеції відбулася в містечку Ідре. Чоловіки змагалися на дистанції 15 кілометрів з чотирма вогневими рубежами. >>
58-річний Майк Тайсон, колишній абсолютний чемпіон світу в суперважкій вазі, поступився 27-річному блогеру й боксеру Джейку Полу в поєдинку, що відбувся в ніч на 16 листопада. >>
Після відверто невдалого попереднього сезону з відсутністю нагород на ЧС та етапах Кубка світу і втрати квоти у п’ять спортсменів Федерація біатлону України вдалась до радикальних змін — Юрая Санітру на чолі чоловічої команди замінила Надія Бєлова. >>
