Московський кінофестиваль має статус класу «А», одначе нині займає нішу цілком периферійну. Про це я вже писав, а повторюю з єдиною метою: означена ситуація значною мірою відбиває ставлення Заходу до Росії і російського кіно. Мода — як у політиці, так і в культурі — річ жорстока, і от нині в Європі від російського товару модно відвертатися.

Сьогодні акордеоністи в Україні — як рідкісний вид метелика: про них мало хто знає, але вони є. Якщо запитати на Хрещатику в перехожого, кого з наших акордеоністів ви знаєте, відповідь буде в кращому випадку: «Ян Табачник». Ні дисків, ні якісної розкрутки, а симфонічний оркестр у великій залі — як недоступна мрія. Ви не уявляєте, наскільки приємно було ввечері перед Трійцею, в холодну зливу, прибігти на концерт Ігоря Завадського в Будинок актора і побачити повну залу. На вході нас зустрічали дівчата, що рекламували якийсь смачний, а головне — гарячий чай. Усі квитки (по тридцять гривень) уже розкупили. Під скляними дверима тулилися «зайці», що сподівалися, хоч стоячи, почути молодого й амбіційного акордеоніста.

Як запевняють мистецтвознавці, всі великі цивілізації Євразії нової ери мали в історії своєї культури синьо-білі фрагменти чи періоди. Китайський Цзіндечжень, іранські Кашан, Йєзд та Керман, турецький Ізнік, голландський Дельф ... (До речі, у цей список від нас цілком вписалася б й минулорічна біло-блакитна агітація одного кандидата — а що, це ж також приклад культури нації). І пересвідчитися у цьому можна, відвідавши виставку «Магометанський синій»: кобальт у кераміці Сходу і Заходу 12—19 століть», що відкрилася у Музеї мистецтв Богдана та Варвари Ханенків.