Тому що Гуд:мов

18.06.2005
Тому що Гуд:мов

      «Культура повинна бути в авангарді, а не загравати з політиками», — говорить Павло Гудімов, очевидно, кидаючи камінь у город Слави Вакарчука, і презентує свою другу відеороботу на пісню «Не політика». Презентує в кінотеатрі, на великому екрані та в кращих літніх традиціях — із полуницями (немитими) і черешнями (соковитими). Презентує — без типових для того ж Вакарчука надутих губок та манірних понтів, у день народження свого сайту — 15 червня. На той день його переглянули 123 131 раз із 26 країн світу, а 9 пошукових систем знайшли gudimov.com на прохання користувачів 1141 раз.

      Текст «Не політики» Павло написав півтора року тому уві сні, в мікроавтобусі по дорозі з Молдови додому. А відео на неї стало найранішим у історії Павлового кліпування: «У 3:30 ранку я виїхав з дому. Грим, одяг, зачіска і в п'ятій годині — вже на майданчику», — згадує він. Фільмували в таку рань неподалік від Адміністрації Президента — вулиці порожні, архітектура чудова, а знімальна група була напоготові — з огляду на президентське сусідство в будь-яку хвилину могли заборонити використовувати камери, але пісня була зовсім не про політику, тому, мабуть, все обійшлося.

      Режисером роботи стала Катя Царик, яка навесні дебютувала з відео «Солнце и луна» для «Грін Грей». Вона говорить, що кліп «Не політика» зрозумілий і простий. Павло додає: «Я великий прихильник простого відео, де немає гламурних попок. Люди самі по собі, разом зі своїми мріями — це було нашою метою. І взагалі, я вперше побачив концепцію кліпу, викладену настільки просто і водночас докладно — все вмістилося у три абзаци на одному листочку». А разом маємо: 30 задіяних акторів (не професіоналів, а звичайних людей), 2 знімальних майданчики, 10 годин роботи та кілька днів монтажу і графіки.

      Єдине, що шокувало, це російськомовний Гудімов. По-перше, як вам геніальна фраза в тексті: «Собою бути, не врати собі і всім, хто уцілів»? Паша представляється російською, відповідає на запитання, задані українською, теж російською (а слова-то українські пробиваються!), його сайт — російськомовний, і вся тусовка теж говорить російською. Як це він ще не заспівав російською? Мабуть, тоді не так стильно виглядатиме дизайнерська заморочка «гуд:мов» на його компактах та чорній футболці з написом «не пол:тика»...

 

Не політика

Просто я хочу жити,
без чорних злив,
без пустих вогнів,
з півслова розуміти,
мовчати, коли цього захотів.
Не шукати проблеми,
коли знайшов свою любов,
Не розробляти схеми,
які нас на коло повернуть знов.
 
Не політика, не політика в мені,
Не політика, не політика в мені.
 
Спростити, зірвати, скрутити,
За плечі міцніше тримати всіх.
Так ніжно тебе цілувати,
І ти не скажеш: «Не зрозумів!».
Про добре всім розказати і
не боятись злих язиків,
Собою бути, не врати собі і всім, хто уцілів.
 
Не політика, не політика в мені,
Не політика, не політика в мені.
  • Знайти «скриньку», де захована ваша пісня

    Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>

  • Гімн як літургія, марш і романтика

    Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>

  • Паливо революції

    Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>

  • Ведмідь на вухо наступив, та співати будеш

    У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>

  • Вояки з гітарами

    Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>

  • «Вопіющі» 26 років

    Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>