Валентина Степова: Приймаю іспити під звуки «Маминого вальсу»

      Нещодавно співачка Валентина Степова успішно закінчила... черговий навчальний рік. Народна артистка України викладає вокал на відділенні естрадного співу Академії керівних кадрів культури та мистецтв. Її студентки блискуче склали іспити. «Україна молода» поцікавилася, якою студенткою була сама Валентина Анатоліївна.

      — Навчалася я завжди добре, — каже пані Валентина. —  Хоча зубрилкою не була ніколи. Складати іспити мені було трохи важче, ніж моїм подругам, тому що я не могла користуватися шпаргалками. Я, звичайно ж, готувала їх, тому що вивчити все неможливо. Але витягти «шпору» під час іспиту було для мене проблемою: чомусь здавалося, що всі педагоги  на мене дивляться. Мабуть, на моєму обличчі все було написано. Одного разу в музичній школі ми складали іспит з музлітератури. А я не любила й не хотіла переобтяжувати пам'ять датами, інформацією про те, хто коли народився, помер, що написав. Тож вирішила переписати відповідь з конспекту. Під час іспиту починаю обережно відкривати під партою зошит, а в цей момент підходить учителька й питає: «Ну що там у вас, Валентино?» Вона мала на увазі, що у мене написано, а я вирішила, що мене вже «викрили». Дістала зошит з-під парти й показала: «Ось». Так я сама себе викрила. З того часу ніколи навіть не намагалася користуватися шпаргалками. Це був перший і останній випадок.

      Знаєте, в консерваторії ми вивчали велику кількість дисциплін, про які сьогодні нинішні студенти навіть не чули: історія КПРС, істмат, діамат, науковий комунізм... А треба ж було отримати не нижче «четвірки» (бо від оцінок залежала стипендія).

      Добре, що деякі педагоги ставилися до нас, вокалистів, демократично. Коли я була вже вагітна своїм сином, на сесії викладач діамату подивився на мене й сказав: «Так, матусю майбутня! Все прекрасно розумію. Можете навіть не брати екзаменаційний квиток. Ставлю вам вашу «четвірку». Йдіть, народжуйте, все буде добре!»

      — Цікаво, а який ви педагог?

      — Про це краще запитати моїх учениць. Поки що сама вчуся разом із моїми студентками. Мабуть, тільки через кілька років можна буде робити якісь висновки. Це дуже цікаво. Головне — вони добре сприймають2д людина, особистість. Душевний стан для артистки, вокалістки має величезне значення. Я намагаюся завжди допомогти кожній учениці, адже вони ще діти. Ми з ними на уроках спілкуємося, я дівчат підбадьорюю.

      Моя життєва школа була дуже нелегкою. Я пройшла важкий шлях як співачка і знаю, яким чином треба діяти в тій або іншій ситуації. Дуже важливо побачити  індивідуальність виконавця й знайти «ключик», який допоможе її розкрити. Я ще й досі сама як співачка навчаюся й вважаю, що тут багато залежить від концертмейстера, адже хороший акомпаніатор — це половина успіху співака. Це — як гарний чоловік або вірний друг. А передусім, звичайно, дуже важливо знати свій голос, відчувати організм.

      — Нещодавно ви відсвяткували свій день народження. Який подарунок сподобався понад усі?

      — Той, що підготувала для себе я сама. Це — мій новий альбом «Мамин вальс». У ньому традиційні пісні, а також твори молодих авторів, аранжовані в модних звуках і ритмах. Я прагну бути в ритмі часу. Адже ми живемо вже в третьому тисячолітті. Звичайно, хотілося б співати в академічній манері, показувати свій голос. Та, на жаль, наші композитори не так багато пишуть сучасної музики.

      Мені не цікаво бути співачкою для вузького кола меломанів. Тому я завжди в курсі того, що відбувається на «музичному ринку», прислухаюся до того, що людям подобається. Звичайно, догодити всім поколінням слухачів важко. Сьогодні молодіжна музика активно пішла вперед, а старша частина аудиторії до такого стрибка не готова. Я намагаюся працювати для більшості слухачів. Зараз я з великим інтересом опановую естрадну манеру співу. Нова збірка «Мамин вальс» отримала назву завдяки пісні Тетяни та Василя Кузанів, яка вже стала популярною. До альбому ввійшли відомі твори композитора Лілії Остапенко «Судьбу благодарю», «Ходи сюди», «А я люблю простого паренька», а також пісні Наталії Май «Сопілочка», «Полетим удвох», «Тополя». Альбом «Мамин вальс» виходить на компакт-диску та на аудіокасеті.

      — Ви побували в різних країнах світу:  в Греції та Австрії, у Франції та в США, Аргентині й Канаді... Є якась різниця між тим, як ставляться до артистів тут і там?

      — Все залежить від організаторів. За кордоном усі розуміють, що артисту необхідно створити комфортні умови. Там не треба нагадувати, приміром, що в гримерну варто принести мінеральну воду без газу. Там піклуються про всіх, хто працює на концертному майданчику.

      — До речі, на яких незвичних концертних майданчиках доводилося виступати?

      — За кордоном були різні сцени — від церков до відкритих, просто неба. Запам'ятався, наприклад, концерт в Канаді, в «Онтаріо плейс». Це літній амфітеатр, там проходять щорічні музичні фестивалі. У Франції були дуже сучасні зали, а в Австрії — старовинні, з чудовою акустикою. Співати там — одне задоволення! 

      Якщо ж говорити про естрадні концерти, там набагато важливіша якість апаратури. Дуже люблю співати у великих залах, а ще більше — на майданах, коли слухає море людей. Це моя стихія: простір, повітря, адже я «близнюк». Ось де справжня ейфорія — наче злітаєш у небеса!

Розмову вела Вікторія КОРЕНЬКОВА.