Усе було висококласно, як завжди: за дев'ять років існування організаційно-творчий механізм хор-фесту відрегульовано ідеально. Якщо і були несподіванки для слухачів — то здебільшого приємні. Прикрі ж невдачі та промахи (які також не оминули фестивальні концерти) свідчать про одне: «Золотоверхий Київ» — це живий організм зі своїми проблемами, від яких не може застрахувати ніхто. Та згадаємо все по порядку.
Панорама
Шанувальникам хорового мистецтва та симпатикам академічного муніципального камерного хору «Київ» творчу модель хор-фесту роз'яснювати немає потреби. Сформувавшись кілька років тому, вона щоразу репродукується, наповнюючись по-новому. Скажімо, відкриваючи столичним слухачам унікальну хорову культуру Грузії (концерт-відкриття), виразно окреслюючи дві творчі особистості — вітчизняного композитора минулого (М. Леонтович, персоні якого було присвячено презентацію щойно виданої нотної збірки, записаного компакт-диску та величні хорові антифони у Трапезній Києво-Печерської лаври) і нашого сучасника (програма «До Тебе підношу я, Господи, душу мою» з творів Ганни Гаврилець). Традиційними для хор-фесту є виступи провідних хорових колективів столиці (тут, крім добре відомих Чоловічої капели ім. Ревуцького, жіночого хору «Павана», камерного хору «Кредо», ансамблю солістів «Благовість», успішно дебютував камерний чоловічий хор «Браво» під орудою Романа Будзяка). Хор-фест — це і огляд кращих хорів з регіонів (цього року ударно було репрезентовано схід України — Донецьк та Дніпропетровськ).
Горійські дівчата
Микола Гобдич щороку починає програму хор-фесту з приємного сюрпризу — виступу зарубіжного гостя, котрий представляє українській культурі доробок іншої хорової традиції. Концерт жіночого хору м.Горі (Грузія), що відбувся під егідою Року культури Грузії в Україні, став для київських слухачів справжнім відкриттям. Твори сучасних грузинських композиторів — Йосеба Кечакмадзе, Маки Вірсаладзе, Мераба Гагнідзе, Звіада Болквадзе, Георгія Члаїдзе — продемонстрували українській аудиторії абсолютно незвичний звуковий світ: колористичний, медитативний, що базується на спогляданні, щемливій ноті одвічної романтичної скорботи та сивої давнини. З одного боку, він принципово відрізняється від динамічної експресії європейського типу, культивованої в українській культурі. З іншого боку, це світовідчуття близьке кордоцентричній українській традиції. Чи не тому Колонний зал ім. Лисенка Національної філармонії був у захопленні від співу горійських дівчат? А обробка М. Ракова «Ой дуб-дуба», виконана на «біс» українською мовою, зчинила справжній фурор.
Донецький десант
Іншим художнім відкриттям нинішнього хор-фесту став камерний хор Донецької державної музичної академії ім. С. Прокоф'єва, очолюваний Аліме Мурзаєвою (його виступ відбувся у Будинку вчителя). Програма донеччан була, по-перше, дуже розумно вибудована — виходячи з розрахунку на презентативність. Духовна музика православної традиції (від П. Чеснокова до А. Шнітке) з особливою увагою до вітчизняного доробку (Д. Бортнянський, М. Скорик, Є. Петриченко, О. Чиста), з ненав'язливими вкрапленнями інших традицій (спірічуелс), з цікавою світською складовою (В. Ходош, О. Скрипник, О. Некрасов, В. Мартинюк) — все це дало можливість А. Мурзаєвій продемонструвати кращі якості колективу: бездоганний ансамбль, філігранну артикуляційну культуру, тонке відчуття стилю. Можна сперечатися, наприклад, з інтерпретацією спірічуелса «The battle of Jerico», однак не можна не визнати зразковість трактування хрестоматійного концерту Д. Бортнянського «Приідіте, воспоїм людіє», «Трьох духовних хорів» А. Шнітке чи циклу «Пори року» В. Ходоша. Резюмуючи, зазначу: хор Аліме Мурзаєвої став однією з окрас «Золотоверхого Києва», достойно представивши донецьку хорову школу і довівши, що хорове мистецтво України — незалежно від регіональної прив'язки — має унікально високий рівень.
Творчий прокол
Прикро, але в програмі хор-фесту була і невдача. Йдеться про виступ філармонійного хору з Дніпропетровська, очолюваного Ольгою Пучковою. Звичайно, від випадкової невдачі не застрахований ніхто, але, як здалося, прокол дніпропетровців можна було спрогнозувати заздалегідь. Твори російської класики — О. Архангельського, С. Рахманінова — вимагають масивнішого, а не камерного складу; псалом В. Полєвої «Помилуй мене, Боже» — більшого, ніж має дніпропетровський хор, діапазону; вся програма — іншого рівня професіоналізму та виконавської культури. Утрирувана агогіка, не підкріплена відповідною культурою звуковидобування, ансамблю тощо виглядала дещо штучною. Ефектні мануальні паси диригентки не викликали відповідної реакції колективу — і тому справляли враження вторинності. Прикро, але за всі роки існування «Золотоверхого Києва» такого невдалого виступу пригадати не можу.
Ганна Гаврилець: подвійний портрет
Прекрасною традицією хор-фесту є авторський концерт з хорових творів сучасного українського композитора. Це — і презентація саме сучасної української хорової творчості, і надзвичайно потужний стимул її розвитку. Ім'я Ганни Гаврилець уже виникало у контексті «Золотоверхого Києва» — на композиторському конкурсі «Духовні псалми», зорганізованому у 2001 році тим-таки хор-фестом на чолі з невтомним Миколою Гобдичем, вона стала володарем гран-прі, першої премії та призу глядацьких симпатій. Високу планку, поставлену собі кілька років тому, треба тримати. Ганні Гаврилець це вдається. Масштабний концерт з двох відділів показав дві іпостасі творчості мисткині: перша — це твори духовні (псалми, фрагменти Літургії, Великодній концерт), друга — фольклорні (обробки та оригінальні твори на народні тексти). Незважаючи на таку стильову різноспрямованість, у хоровій музиці Гаврилець добре відчувається єдиний стильовий стрижень. Він базується на романтичній національній традиції лисенківського річища. Кантиленність, мелодизм, наспівність — у них криється неповторний шарм її музики, вони ж зумовлюють щирість висловлювання, яка так цінується слухачами. Чи треба додавати, що авторський вечір Ганни Гаврилець став заключною кульмінацією «Золотоверхого Києва»?
...Одним з героїв наступного «Золотоверхого Києва» стане Артемій Ведель. Національний і світовий геній з трагічною долею. Для реалізації такого проекту потрібні значні творчі сили. Нинішній хор-фест переконливо довів: вони є!
Іван РАДВАНСЬКИЙ.