Золотоверхий Київ: за рік до ювілею

10.06.2005

      Сім концертів протягом чотирьох днів — це нібито не так уже й багато. Однак принаймні три причини дають підстави вважати хор-фест непересічною подією музичного життя України.

      Перше — це рівень фестивалю. Тут ніколи не буває прохідних концертів, «відчіпних» виконань або ж випадкових учасників. Так і цього року: іноземним гостем «Золотоверхого» став унікальний колектив з Грузії — керований професором Шалвою Мосідзе жіночий хор м. Горі. Світ звик до чоловічого грузинського співу, традиція якого сягає глибини тисячоліть (на минулорічному хор-фесті слухачі мали нагоду насолоджуватись досконалим мистецтвом ансамблю «Руставі»). Натомість грузинські жінки, які співають, — це продукт найновіших часів. Чи не тому особливий акцент у київській програмі колективу зроблено саме на творах сучасних грузинських авторів — Йосеба Кечакмадзе, Мераба Гагнідзе, Маки Вірсаладзе, Звіала Болквадзе? Українські учасники «Золотоверхого» — також найвищої мистецької проби: це, зокрема, хор «Кредо» під орудою Богдана Пліша (щойно цей колектив став володарем головної нагороди Міжнародного фестивалю музики церковної у м. Хайнувка у Польщі); новостворений камерний чоловічий хор «Браво», очолюваний Романом Будзяком; відомі хорові колективи з Донецька (лауреат премії С. Прокоф'єва камерний хор тамтешньої музичної академії) та Дніпропетровська (камерний хор Дніпропетровської філармонії). Звичайно ж, у хор-фесті беруть участь його постійні учасники — добре відомі шанувальникам хор «Павана», капела ім. Ревуцького та засновник хорового свята — славетний академічний муніципальний хор «Київ».

      Друга причина вважати хор-фест ключовою подією хорового життя України — це унікальність пропонованих «Золотоверхим Києвом» програм. Цьогорічними родзинками стануть: антифонне виконання Літургії св. Іоанна Златоустого у Трапезній церкві Києво-Печерської лаври, авторський вечір тріумфатора композиторського конкурсу «Духовні псалми» Ганни Гаврилець та відродження традиції чоловічого співу — виконання Божественної літургії Романа та Богдана Дроздів у монастирі отців Василіан св. Василія Великого, що на Вознесенському узвозі. Кожна з названих програм оригінальна по-своєму. Так, антифонне виконання Літургії Леонтовича ніби занурює слухача в особливий звуковий простір (чотири хори розташовані хрестоподібно, а слухачі перебувають всередині цього уявного хреста). Програма Ганни Гаврилець «До Тебе підношу я, Господи, душу мою» складається як з відомих творів, так і з композицій, написаних спеціально до нинішнього хор-фесту, з опусів духовних та фольклорних.

      Нарешті, третьою ознакою унікальності хор-фесту є його демократизм. Усі концерти у храмах Києва та в Будинку вчителя — безкоштовні. Кожен бажаючий має змогу долучитись до прекрасного мистецтва хорового співу, що є окрасою нашої національної культури.

  • «Це напад на нашу історію»

    На заяву Об’єднання рідновірів України щодо руйнування в центрі Києва скульптури давньослов’янського бога Світовида міліція досі не дала ніякої відповіді. Про це в понеділок на прес­конференції повідомила засновниця Об’єднання рідновірів, релігієзнавець Галина Лозко. Пасивність правоохоронців наштовхує на думку, що кримінальної справи, най­імовірніше, не буде й злочинцям знову все зійде з рук. «Скульптура стояла навпроти будівлі Головного управління МВС у Києві, відтак камери відеоспостереження мали б зафіксувати зловмисників, — каже Галина Лозко. — Але складається враження, що винних і не збираються шукати. Цей та подібні факти спонукають до логічних висновків — відсутність покарання за злочин тягне за собою нові злочини». >>

  • Обкрадають навіть мертвих

    Пішов третій рік, відколи з київського цвинтаря «Берківці» було викрадено монумент з могили мого чоловіка, заслуженого тренера України Володимира Нагорного. Пам’ятник роботи народного художника України Юлія Сінькевича був занесений до Державного реєстру «Культурні цінності України» та простояв на цвинтарі 30 років і 5 місяців. >>

  • Історія однієї синагоги

    До наших днів у Львові збереглося лише дві синагоги, хоча до Другої світової війни в місті їх було аж понад чотири десятки. Лише одна з тих, що вціліли, діюча — «Бейт Аарон ве Ісраель». Про цю синагогу відомо практично всім городянам, вона розташована на вулиці Братів Міхновських у привокзальному районі. А ось про колишню хасидську синагогу, що стоїть майже в центрі Львова, мало хто знає. Зараз пам’ятка архітектури опинилася під загрозою, адже в кількох кроках від неї розпочали масштабне сучасне будівництво. >>

  • Помолімось, брати мої

    Середньовічна дерев’яна церква Святого Юра — одна з найстаріших у Дрогобичі будівель. Коли на цьому місці тільки–но почав зароджуватись солеварний завод, неподалік поселилися і перші мешканці нового району. З часом українці звели храм, в стінах якого не було жодного цвяха. >>

  • «Божественна» стратегія

    Це ще один приклад сміливої і грубої афери, типової для нашої країни, коли зацікавлена група людей створює фіктивну фірму або ж таку, справжні задачі якої далекі від заявлених, і під патронатом найвищих державних чиновників розкрадає землі, бю­джетні кошти, історичні пам’ятки. Пролобійований Московським патріархатом проект «музей Десятинної церкви», за задумом, мусив стати юридичним прикриттям для зведення на місці руїн церкви князя Володимира сучасного собору УПЦ МП iз подальшим захопленням заповідної Старокиївської гори і розбудовою тут грандіозного монастиря та іконописної школи. Найвища амбіція — «приватизувати» сакральне місце, яке зараз є пам’яткою національного значення.

    Складається враження, що хтось сильний і впливовий підганяє батогом виконавців. За інформацією світських співробітників музею, його церковне керівництво говорило, що на «об’єкт» днями вже заїде будівельна техніка. «Об’єкт» — це законсервовані археологами руїни фундаменту Десятинної церкви. >>

  • «Ми змушені правити служби в пітьмі»

    На вулиці Степана Бандери, 10, у Львові стоїть величний костел. Саме сюди львів’яни та гості міста приходять послухати музику органа — одного з найцінніших у Європі. Сама споруда вже давно потребує реставрації, адже зведена на початку XVII століття і за своє існування пережила чимало трагічних подій. Зараз з однієї сторони будівля огороджена смугастою стрічкою, на якій висить попередження: «Обережно! Падає каміння». Поруч — табличка «Пам’ятка архітектури». З приходом «совєтів» костел закрили, а в 80–х роках тут відкрили Будинок органної та камерної музики. З часів Незалежності римо–католицька громада просить владу віддати костел у користування віруючим, проте наразі прихожани мають змогу лише зрідка правити у храмі. Тисяча прихожан костелу святої Марії Магдалини змушена приходити на богослужіння о восьмій ранку і вже за годину розходитись.

    Конфлікт триває роками, а релігійна громада впевнена — щодо них ведеться цілеспрямована дискримінація. >>