...За чверть століття журналістської праці чого тільки не доводилося шукати у відрядженнях. Легше сказати, про кого чи про що не писалося: від доярок до народних артистів, від сільських знахарок до докторів наук, від циркачів-ілюзіоністів до знаменитих історичних постатей і т. д. Здавалося, вже нічим не можна подивувати журналістську уяву, але... Під час одного з відряджень, не пам'ятаю, хто сказав, що є на Волині село, де в усіх його мешканців — блакитні очі! І ось редакційний «жигулик» впевнено долає дорогу-бруківку, загублену серед маневицьких лісів. Напевне, мало хто їздить цією «дорогою життя», бо машини і здоров'я шкода. Їдемо від Колок до Годомич, і скільки око сягає — стоять посохлі бур'яни на нерозораних площах. Якби була осінь, може б, і не так впадали вони в око, а на тлі весняної свіжої зелені здаються якимось анахронізмом. Нарешті «танкодром» закінчується, і ми виїжджаємо на нормальну асфальтівку. Ще за кілька кілометрів між заплавами Стиру і знаходимо село блакитних очей...