Вишивальник у сутінках

      У неділю при повному тріумфі й двох «бісах» у Палаці «Україна» пройшов концерт симфонічного оркестру та хору Маріїнського театру під орудою Валерія Гергієва. Востаннє маестро Гергієв виступав у Києві 20 років тому — диригував відновленим «Лоенгріном», але після цього концерту заявив, що буде приїздити частіше.

      Навіть найвідданіші фанати класичної музики, яких у залі «України» назбиралося за благодійними квитками доволі — й училище Глієра, і Дитяча академія мистецтв, дві музичні школи, музпед, консерваторія, — з посиленою цікавістю спостерігали  саме  за мегазіркою Гергієвим, якого називають одним із трьох найкращих диригентів планети. Спостерігала за ним і я з першого ряду партера, і хочу поділитися спостереженнями. «Харизматичність» — трохи не те слово, що визначає його диригентську сутність, «маг» і «чарівник» із усіх газетних штампів, здається, підходять більше. Його манера диригувати дуже емоційна, я ловила себе на думці, що людина в костюмі за диригентським пультом часом схожа на рок-зірку, що всім тілом повторює музичний малюнок твору, чи на шамана, який входить у транс під час ритуальних танців навколо священного вогню. Його пластика не схожа на традиційну (якщо така є) чи типову за «кафедрою» диригентського пульту — цей концерт був схожий на спіритичний сеанс виклику духа музики, абсолюту, стоголосого Бога гармонії, до якого допущені одиниці з земних медіаторів. Причому, ввійшовши в раж, Гергієв дивився поверх голів музикантів — рівень довіри! — і ніби диригував оркестром інструментів без музикантів, музичними сутностями скрипок, контрабасів, духових. При цьому він наказував навіть не руками, а пальцями — кисть диригента і кожен палець тріпотіли в повітрі за окремими партитурами, а диригентська паличка, схожа на голку-циганку чи зубочистку (виявилося, що це зубочистка і була), вишивала такі химерні візерунки в ефірі, що читати їх було, напевне, насолодою і тим, хто дивився цей концерт з небес. Несвідомо я весь час оперую позаземними матеріями — музикою навіяло. Увертюра до «Ромео і Джульєтти», «Картинки з виставки», увертюра до «Руслана і Людмили», фрагмент «Лоенгріна» — від такого ідеального виконання композитори, напевне, на тому світі моляться за пітерських музикантів. Особливо сильно в цей вечір прозвучала кантата для хору й оркестру «Олександр Невський» Сергія Прокоф'єва — твір пафосний, патріотичний, епічний. Хор славетної Маріїнки виконав його ідеально чисто й експресивно, мурашки поза шкірою, справді, музичний пам'ятник  перемозі російської зброї. Тільки у світлі незапланованого заходу в рамках  Року Росії в Україні — перформенсу «Тузла» — кантата звучала трохи двозначно, як художнє оформлення нової військової доктрини. Все-таки як багато значить контекст. До речі, маестро Гергієв був трохи здивований тим, що концерт не відвідали найвищі українські посадовці — у «президентському» ряду сиділи голова Нацбанку України Сергій Тигіпко, нардеп Валерій Пустовойтенко, міністр закордонних справ Костянтин Грищенко,  посол Росії в Україні Віктор Черномирдін, але ж ні Януковича, ні Кучми... До речі, президентська «рамка» простояла в «Україні» з 10.00 до 14.00, поки протоколісти з Банкової остаточно не затвердили  імідж Президента. Зазвичай на Гергієва «перші» ходять обов'язково, це ніби президентський залік на культурність, і хоч неявка Кучми на концерт — так, дрібне шкідництво, в політиці він, на жаль, поводить себе як повний боягуз. Іще два слова зi спостережень політичних. Може, в піку порожньому президентському кріслу, може, в масть одному з членів опікунської ради Маріїнки Віктору Черномирдіну, але зі сцени Гергієв сказав типову фразу про одну мову, і коли зійде ця піна, нашi народи знову будуть разом чи «одним цілим» — такий сенс. І мені знов не в тему подумалося, що посада директора і художнього керівника славетного Імперського театру таки змушує осетина Гергієва щоденно доводити лояльність державній політиці. Це вже навіяло не музикою, а словами...

      Загалом же і музиканти, і Маестро прийомом у Києві залишилися задоволеними. П’ять автобусів чотири години возили пітерців по Києву на оглядову екскурсію, вони побували в музеї Булгакова на Андріївському узвозі, а після концерту на бенкеті влаштували овації камерному оркестру «Ренесанс», який забезпечив музичний супровід офіційно-кулінарної частини. Музиканти залишилися задоволеними і технічним боком концерту — апаратура, мікрофони й екран, що відтворював зв'язку серце-Гергієв  і організм- оркестр, були найвищого рівня. Незважаючи на те що «Україна» зовсім не пристосована до таких концертів акустично, звук був хороший, звук не плив через мікрофони, оркестр визвучили дуже грамотно. На концерті оперні  директори — Гергієв і Чупринка (директор Національної опери України) — обмінялися довідковою літературою про свої театри, насправді подарунковими виданнями про історію Маріїнки та нашої Опери, згадали добрим словом Костянтина Симеонова, який працював і там, і там, і домовилися зустрічатися частіше. А в понеділок уранці організатори — компанія «Едвайс» — зробили неможливе, вони тримали літак, який відлітав о шостій ранку до Москви, доти, доки диригент, який за чверть шоста тільки виїхав із готелю «Дніпро», не добрався до Борисполя.

      Усією душею ненавиджу контексти, вони дьогтять мед і нав'язують тiнi зовсім інших матриць. У тому, горішньому, світі, де немає інших турбот, крім роботи душ, Валерій Гергієв назавжди зафіксувався мольфаром, вишивальником у сутінках своєю чарівною зубочисткою. Музика — істинна, а слова — облудні.