Півмільйона за «лимонки» на полях

      За рік, що минув після пожежі на складах боєприпасів під Новобогданівкою, групи розмінування зібрали на полях і в навколишніх селах 247,2 тисячі вибухонебезпечних предметів. Потому, як зону лиха відвідали перші особи держави, скупані у зливі обіцянок, люди дещо заспокоїлися. «І марно, — каже директор агрофірми «Мир» Мелітопольського району Василь Руденький. — Я вже торік, послухавши Кучму, зрозумів, що столичний гість вішає локшину на вуха довірливих. Президент поїхав, а ми лишилися наодинці зі своїми проблемами».

      Керівник-аграрій відразу ж висловив претензію нашому брату-журналісту: всі ЗМІ акцентують увагу на проблемах винятково Новобогданівки, ігноруючи ту обставину, що «село Спаське до тих складів на кілометр ближче. Склади ж чомусь фігурують у публікаціях як «новобогданівські». Бодай ви напишіть, що розташована військова частина зі своєю артбазою на наших землях!». Пан Руденький оперує не припущенням, а документами: в Запорізькому обласному архіві знайшов датований 1950 роком протокол № 2 загальних зборів колгоспу імені Жданова. Одним з пунктів свого рішення колгоспники виділили 233 гектари землі для потреб Таврійського війського округу. Орний масив було передано військовому відомству на правах оренди, однак за 55 років жодної копійки не одержав ні тодішній колгосп, ні його правонаступники — КСП, агрофірма «Мир». Земля ж після рекультивації повинна бути повернена орендодавцеві. Перебіг подій після 6 травня 2004 року остаточно поховав надії мешканців Спаського щодо добровільного виконання військовиками своїх договірних зобов'язань.

      На жаль, ідеться не тільки про договір 50-х років, каже Василь Руденький. Серйозні претензії агрофірма висуває за результатами роботи груп розмінування полів господарства. У Спаському навіть не прогнозують, коли можна буде говорити про остаточне завершення цих робіт. Керівник агрофірми роздратовано і з нотками відчаю в голосі припускає, що доведеться штатний розклад «Миру» доповнювати посадою «мінер». Бо ж люди продовжують власноруч збирати на полях елементи снарядів, гранати РГД і «лимонки». Упродовж року своїми силами мешканці Спаського звільняли землі і від... сміття! Призначені для оранки масиви після вибухів були завалені також камінням, стовбурами дерев і гіллям, пошматованими шпалами й іншим непотребом. Люди в погонах збирали ж винятково боєприпаси — все інше, мовляв, — не наша робота. На те, аби переконати офіцерів у протилежному, аграрії Спаського не мали часу. І «Мир» за власний кошт організував бригади полезачищувачів. «Гадали, що буде доста охочих за п'ять гривень виконувати нескладну роботу, — згадує Василь Руденький. — Так і було б, якби групи розмінування виконали свою роботу в повному обсязі. Усякого ж залізяччя на полях вони лишили дуже багато. І люди заробляли на металобрухті. Щодня кожний збирає в середньому по сто кілограмів боємотлоху. Упродовж десяти останніх місяців специфічним підробітком займалося сорок-п'ятдесят осіб з Новобогданівки, Спаського, інших сіл. Щодня мали гривень по 30».

      До збирання будмотлоху та іншого «безпечного сміття» довелося залучати конторських працівників агрофірми. Вивезли перед останньою посівною сорок причепів шматків арматури, обломків ящиків з-під снарядів, камінних елементів стін артбази... Непередбачувані затрати перевищили десять тисяч гривень. Культивацію і дискування змушені були проводити винятково гусеничними тракторами, позаяк колісні є менш потужними і не могли долати численні ями. Найбільше клопоту було з ліквідацією наслідків розриву на полях ракет: по 20-25 машин грунту довелося засипати на місцях вибуху кожного «гостинця» від ракетної установки типу «Смерч». Військовики дистанціювалися від проведення і цих робіт. Додали вони аграріям клопотів і «тактичним прорідженням лісосмуг». Не порадившись iз керівниками агрофірми, повирубували дерева («Аби місцевість добре проглядалася»). Що людям у погонах до агротехніки; за теревені вони сприймають докір хліборобів, що тепер вітровії висушать землю, відберуть у засіяних гектарів дещицю урожайної сили.

      Знищення лісосмуг було тією краплиною, котра переповнила чашу терпіння аграріїв. Непрогнозована поведінка особливо дратувала на тлі сумлінного виконання своїх обов'язків представниками МінНС. Василь Руденький обурений тим, що військовики «тішили» агрофірму щоденними актами вилучення з полів вибухонебезпечних предметів, проте досі не дали офіційного дозволу на обробіток обстріляних сільськогосподарських угідь. Дирекція» Миру» на свій страх і ризик дає наряди механізаторам. Не дай  Боже, рвоне під трактором чи сівалкою, що тоді скажуть правоохоронці тому ж Руденькому? Василь Іванович каже, що втратив віру у бажання генералів бодай з часом гарантувати безпеку сільськогосподарських робіт, а не перекладати всю відповідальність на потерпілих. Навіть потому, як на полях знову було виявлено снаряди від ракетної установки «Смерч», групи саперів були задіяні не вельми оперативно.

      Не квапляться кривдники спокою аграріїв дооблаштовувати і соціальну інфраструктуру села Спаське: не відремонтовано сільський клуб, дитсадок. Обіцяні мільйони так і не надійшли у повному обсязі. Про компенсацію завданих сільчанам моральних збитків генерали і слухати не хочуть. «Тому ми й вирішили позиватися з Міноборони, — завершує свою розповідь Василь Руденький. — Свій позов ми оцінили у 546283 гривні 55 копійок. Суму не з пальця висмоктали, кожний пункт претензій базується на експертних висновках комісій. Враховано, зокрема, великий недобір минулорічного урожаю: в результаті травневої пожежі і вибухів строки посівних робіт були зміщені».

      Наостанок директор агрофірми «Мир» повідомив, що наразі матеріали позовної заяви є предметом вивчення співробітників військової прокуратури. Пан Руденький прогнозує успішне завершення судового протистояння з потужним відомством. А ще — вірогідність подачі низки аналогічних позовів. Довкола артбази, яка «приписана» до Новобогданівської сільради, доста потерпілих від травневих подій сільгосппідприємств.