Коли внизу вже купаються у рiчцi, тут ще катаються на лижах.
Особисто мені, як i іншим учасникам прес-туру на Драгобрат, організованого Національною туристичною організацією, довелося добиратися на вершину на потужному «Уралі». Відчутний запах бензину в салоні кузова, повільне просування вантажівки вгору протягом години, постійний трус на бакаях вузенької смуги «проїзду» (дорогою місцеві мешканці Ясенів на закарпатській Рахівщині її не називають) i по 20 гривень з носа — такі екстрім-реалії для всіх, хто хоче потрапити на курорт. Додамо ще й дерев'яні містки через гірські річки, що, здається, от-от мають розсипатися, або постійні каменепади, з одним із них журналістам «пощастило» познайомитися на зворотньому шляху через три дні («Швидше до салону, треба встигнути проскочити це місце, доки не почалося знову!» — кричали нам водії тільки-но повідкидавши каміння з проїзду). Словом, справжній рай для любителів гострих відчуттів.
Не буду кривити душею — проблема такого приїзду на місце характерна не лише для Драгобрата, а майже для всіх гірськолижних курортів Карпат. Винятком є хіба що сусідній Буковель, де із самого початку збудували добру дорогу. Все як у Європі. В інших місцях: будь ласка, до вантажівки або замовте «УАЗик» за 100 гривень. I навіщо пристойні дороги, якщо зникне такий гарний бізнес місцевих?
Хтось нарікає на менталітет, хтось на відсутність фінансування, а хтось, навпаки, стоїть на захисті такого собі колориту карпатських шляхів. Звісно ж, винятково з мотивів любові до природи в усій її неповторній красі. Свій погляд i в окремих туристів. Як розповів «УМ» адміністратор бази відпочинку «Кушавель» Йонатан Тулайдан, чимало іноземців, навпаки, отримують кайф від підйому на Драгобрат, кажуть, що гарні дороги до курорту в них є в Австрії чи Словаччині, а тут такий екстрім!
Звісно, кожному своє, але чи замислювався хтось, як таким проїздом транспортувати травмованого (гірськолижний спорт не найнебезпечніший) або швидко викликати на допомогу рятувальників у разі НП? Гелікоптер завжди поряд, коли тут відбуваються змагання, але в інші дні його не побачиш. Та й задоволення це не з дешевих, враховуючи, що постраждалому треба діставати гроші з власної кишені.
Проблема добре відома i новій владі Рахівщини. Вже згодом на Драгобраті, одразу після особистого приїзду сюди, голова місцевої райдержадміністрації Володимир Саїк не приховував негативних емоцій i інакше як грабіжництвом послуги ясінських «таксистів» не називав. «Так, у районі дуже високий рiвень безробіття, саме тут люди пережили жахливі паводки, які й знищили залишки дороги, недобиті потужними лісовозами, — розповідає пан Саїк, — але ж i влада не може не помічати проблеми, тож до кінця літа дорога перестане перебувати в аварійному стані».
Влада порахувала, що для цього потрібно десь півтора-два мільйони гривень. Де взяти кошти? Вихід бачать в діяльності створеної бізнесменами асоціації «Драгобрат-тур», які вже давно намагаються домовитися з владою про співпрацю. Один з бізнесменів Юрій Бідний пропонує збирати кошти з тих, хто купив земельні ділянки в цій місцині (такі собі членські внески по 1000 доларів за три сотки), що дало б змогу збудувати дорогу, малі очисні споруди та джерела водопостачання, провести капітальний ремонт електролінії, створити дорожню службу, придбати снігоочисну техніку. Що й казати, лише за останні два роки на Драгобраті було придбано близько півтори сотні ділянок, i якби асоціація змогла втілити задумане в життя, на її рахунках було б майже півтора мільйона доларів США. Колишня влада Рахівщини цей варіант розвитку курорту категорично відкинула, нова — готова співпрацювати на результат. На переконання обох сторін, наступного сезону дорогою на Драгобрат проїде не лише позадорожник, а й «Жигулі». Доступність повинна вплинути i на зниження цін, адже зараз вони зависокі саме через складнощі з підвозкою як харчів, так i будматеріалів, обладнання. Тут чекають на появу нових комплексів, залучення нових інвестицій. Найкращі дні у Драгобрата ще попереду?
I ось ми на Драгобраті. Навіть не віриться, що десь там, у низині, люди вже купаються у річці, а тут лежить сніг i продовжує працювати підйомник. Полонина Драгобрата розташована на межі хвойних лісів i альпійської зони, біля підніжжя гори Стіг i гірського масиву Близнюк. Підковоподібне розташування гір Свидивецького Хребта створює унікальний природний феномен Драгобрату, захищаючи від сонця, тому сніг тут є i на травневі свята, i пізніше — загалом лижня тут тримається не менше півроку. Тому, на відміну від Тисовця, Буковеля, Славського, Синяка тощо, тут виявляються зайвими снігові гармати, за допомогою яких схили вкривають «штучним снігом» — охолодивши розпорошену воду.
Але все це так, лірика. Головне, що мені та кільком іншим колегам по перу i мікрофону вдалося вперше в житті стати на лижі. Були відпрацювання «плуга» i поворотів, координація руху, стійки та енна кількість падінь у пухкий сніг. Звісно, максимум, на який уже наступного дня спромоглася більшість з нас, — це учбовий схил. На більше не пускав президент Асоціації професійних гірськолижних інструкторів України Василь Леськів. Мотивація — у Василя не було ніякого бажання «збирати рештки» від представників всеукраїнських мас-медіа по всьому схилу. Тож дещо ніяково було спостерігати за зовсім «зеленою» малечею від семи i старше, яка демонструвала ознаки майстерності на справжньому схилі під час змагань, але, як кажуть, i це справа наживна. Принаймні на любительському рівні.
А зробивши свої перші кілька спусків, розумієш, що правий усе ж таки був хтось із видатних французьких гірськолижників, який вважав, що лижі самі по собі не є щастям, але цілком здатні його замінити. Підтверджую, від цього задоволення неможливо відмовитися, спробувавши лише один раз. Тож у житті з'явилося чергове хобі.
Ще в середині 90-х про Драгобрат майже ніхто, крім професійних гірськолижників, не знав, адже вся його «інфраструктура» складалася з одного невеличкого туристичного прихистку. Зараз тут розкинулося близько двадцяти різноманітних готелiв, котеджів, колиб. Відчувається гостра потреба кваліфікованих кадрів, перш за все працівників гірськолижного, туристичного та готельного бізнесу. Нібито невдовзі в Рахові буде створено коледж з відповідною спеціалізацією. Самі ж місцеві власники об'єктів багато говорять про перспективи i необхідність державної підтримки.
Тут постійно проводять численні змагання серед дітей, аматорів i ветеранів. Останнім часом на Драгобраті можна зустріти чимало іноземців.
У Центральній Європі Карпати ледь не огороджені, бо чимала їх територія перебуває в приватній або державній власності з обмеженим доступом для «дикунів». Усі вони їдуть в українські Карпати, де спілкуватися з природою можна задешево. Але ми ще не підготували належної мережі пропозицій для туристів саме в горах. На тому ж Драгобраті відсутні продумані цікаві екскурсійні програми, хоча протягом літа повз бази, сауни i колиби проходять тисячі «рюкзаків».
Але це все поки що не актуально, бо на Драгобраті більше переймаються саме лижнею. Спортсмени не без захоплення зазначають, що місцеві схили можна дотягнути до рівня вимог, встановлених для зимових Олімпійських ігр. Щодо підготовки спортсменів, то вона не з дешевих. Віце-президент Федерації лижного спорту України Броніслав Омецинський каже, що з нинішнього молодого майстра підготувати майбутнього олімпійського чемпіона можна за вісім років, i це коштуватиме державі близько п'яти мільйонів доларів. Така дороговизна робить цей вид спорту нецікавим для держави. Але ж влада змінилася, може, олімпійськi нагороди невдовзі знову отримуватимуть лижники з українськими прізвищами?
А взагалі гірськолижний спорт, мало не призабутий в 90-ті, останні п'ять років переживає в Україні справжній бум. Такою є думка тих, кому подібний відпочинок до вподоби. Так спортивний директор нещодавно проведених на Драгобраті змагань на Кубок Українського гірськолижного клубу Антон Фалтинський зазначає, що зараз гірськолижні центри з'являються в Карпатах, немов гриби, але цей «файний бум» не завжди межує з професійним підходом у їх створенні. Не всі розуміють, що лижник хоче i добре покататися на рівному схилі, і добре попоїсти, i добре відпочити. Чистка снігу, кухня i комфорт номерів у багатьох випадках залишають бажати кращого. А ще ціни, які роблять гірськолижний відпочинок масово недоступним.
Ні, на схилах не жаліються на відсутність клієнтів, попит, навпаки, перевищує пропозицію, що й стимулює створення нових гірськолижних курортів. Але наші ціни просто дивують іноземних туристів, яким у багатьох випадках дешевше відпочити в рідній Австрії чи Словаччині. I важко не погодитися з власником відомого словацького гірськолижного курорту «Ясна» Якобом Войтеком (з ним автор познайомився саме на Драгобраті), який переконаний, що прогресу в цій галузі українського турбізнесу не буде i поготів, доки ми продовжуватимемо працювати для себе, а не для туристів.
«Бог дав вам красні гори, тож під вашими ногами лежать мільйони, — захоплено каже Якоб. — А рівень послуг який? А ціни? Бачив чимало українців, які хочуть займатися цим спортом, особливо дітей та їхнiх батьків, які готові за це платити, але ж де комфорт, де дороги?»
I ще одне. Пан Войтек дещо не вірно зрозумів контекст назви газети «Україна молода», думаючи, що йдеться про державу. «Україна не молода, Україна ще з ляхами воювала!» — емоційно доводив він i під час знайомства, i вже на прес-конференції, лише почувши назву видання. По-своєму, в чомусь він i правий, але старі в нас лише проблеми, молодою є державність, новою — влада.
Перше, що вражає того, кому пощастить поспiлкуватися з панi Есрою Шакар — її пристойне володiння українською мовою. Усе стане зрозумiлим, якщо скажу, що панi Шакар вiсiм рокiв працювала в посольствi Туреччини в Українi i офiцiйна її посада — аташе з питань культури, туризму та iнформацiї посольства Турецької Республiки в Українi. >>
Туризм поєднує в собі і пізнання світу, і спорт, і відпочинок. Отже, може задовольнити смаки й уподобання кожного небайдужого до мандрів. Зважаючи на ветеранський вік більшості учасників нашої подорожі-керівнику групи Володимиру Дімітрюку майже 63, дещо менше Володимиру Грипасю й Олегу Дубині, і лише Михайла Квартюка та Ольгу Давидову можна вважати молодими, — ми мали б обрати останнє. >>
Мандрівники, які найбільше цікавляться давніми фортецями та палацами, серед найпривабливіших для себе регіонів однозначно назвуть Тернопілля. Адже за кількістю старовинних замків ця область займає перше місце в державі (тут зосереджено більше третини всіх українських оборонних споруд або їх руїн — 34). >>
Відомий російський мандрівник, засновник туристичного «Форуму Вінського» Сергій Вінський отримав відмову при спробі в’їхати в Україну. Скандал? Не без того. Формальною причиною видворення Вінського одразу по прибуттю із Москви в аеропорт «Жуляни» стала «не підтверджена мета перебування на території України». >>
Після того, як припинила роботу авіакомпанія «Wizz Air Україна», у наших мандрівників помітно звузилося поле для маневру — вже не так просто знайти дешеві варіанти мандрівок у Європу. Доводиться або платити більше, або пересідати на автобуси, або шукати точки вильоту в сусідніх країнах — Польщі, Словаччині, Молдові тощо. Але, як виявилося, припинення діяльності «Wizz Air Україна» не є остаточним. >>
Красиво жити хочуть терористи не лише «ДНР». У другому за кількістю населення місті Іраку — Мосул, яке торік перейшло під контроль джихадистів із терористичного угруповання «Ісламська держава Іраку та Леванту», на початку травня відкрився після реконструкції розкішний готель Waritheen (стара назва — Ninawa International Hotel). >>
