Наше вам...

      Нацрада з питань телебачення та радіомовлення взялася за перевірку телеканалів, що входять в умовний медіа-холдинг Віктора Пінчука («Новий канал», ICTV, СТБ та М1). Проте, як повідомила «Четверта влада», не лише Нацраду цікавить функціонування цих мовників. Дочка екс-Президента Кучми Олена Франчук нещодавно заявила, що володіє частиною акцій згаданих телеканалів, тому братиме нині активну участь у їхній роботі. «Хочеться зробити телебачення якіснішим і цікавішим, ніж воно є зараз», —  каже співвласниця акцій і додає, що нині для такого вдосконалення є всі можливості.

      Разом із загальним ентузіазмом і бажанням покращувати якість вітчизняних мовників усе чіткіше і наполегливіше висловлюються думки про взаємообмін телевізійною продукцією між державами. Зокрема, в деяких електронних ЗМІ з'явилася інформація про те, що секретар РНБО України Петро Порошенко ініціює українсько-російську робочу групу, яка візьметься за розробку проекту зі створення «україномовного загальнодержавного російського телевізійного каналу, радіо та загальнодержавної україномовної газети». Цей проект підтримав президент Росії Владімір Путін. Прес-служба Петра Олексійовича підтвердила «УМ» цю інформацію, додавши, що і в Україні з'явиться інформаційний канал російського телебачення. До того ж український телеглядач невдовзі матиме можливість дивитися програми не лише російського, а й білоруського телебачення.

      Думками стосовно доцільності взаємообміну телепродуктом із сусідами діляться наші експерти.

Роман Чайка, телеведучий, «5-й канал»:

      — Якщо Владімір Путін виконає обіцянки щодо створення в Росії україномовного телеканалу — це буде першим маленьким кроком до забезпечення абсолютних прав мільйонної української діаспори в Росії, яка завжди була позбавлена спокійної можливості отримувати продукцію своєї батьківщини, тим більше — рідною мовою. В цьому випадку Путін лише наблизиться до виконання певних європейських норм. Інша річ, що все, що стосується закордонного мовлення, повинно бути внормованим через підписання хартії закордонного мовлення. Наскільки я знаю, ні Росія, ні Україна ще не наблизилася до підписання законів, які регламентують трансляцію з однієї країни в іншу. До цього часу ми жили в просторі або теле-радіопіратства, або теле-радіопропаганди на нашій території, яка велася методами холодної війни.

      Стосовно ж продукції білоруського телебачення, я б із задоволенням його дивився у вигляді щовечірніх промов «бацьки» Лукашенка на рівні програми «Городок» чи інших гумористичних програм. Мої друзі журналісти й історики, які ще вижили в країні з назвою Білорусь і поки що не емігрували ні до Польщі, ні до Литви, присилають мені роздруковки і файли з їхнього телебачення. Це, звичайно, сміх крізь сльози, але все-таки однозначно — сміх.

Володимир Жовнарук, письменник, кіносценарист:

      — Мати телевізійний канал у Москві, за умови, що він не матиме московської цензури, було б дуже непогано. Як засвідчили події останнього часу, не лише пересічні росіяни, а й сам їхній президент, не знають, що ж насправді відбувається в Україні. Єдине, чого б не хотілося, щоб цей канал опустився до хуторянсько-шароварницького рівня. Тобто щоб це не був УТ-1 у звичному для нас (сподіваюся, поки що)  хуторянсько-шароварницькому форматі. Тобто, будьласка, без совдепівських «чічок», «смерічок», «вишневих садків біля хати», а з нормальною презентацією України як нормальної європейської держави (безвідносно до формального бажання вступити до Євросоюзу). Нам є що показати, є чим пишатися і є чим поділитися. До того ж, я вважаю, що варто давати в Росію не «дещо середнє» з усього, що ми маємо на власному теле-радіопросторі, і, тим більше, не продукцію колишніх опозиційних, а нині провладних мовників, а — на рівних умовах —  продукцію телеканалів, які мають цілком протилежні засади і полярні точки зору. Переконаний, що, коли це сукупно з'явиться на одному з російських каналів, пересічний російський глядач, який ще не втратив  здатності мислити, зробить правильний висновок. Стосовно ж білоруського ТБ, то мені цікава була б аналогічна подача. Але з боку України така подача — можлива, з боку ж Білорусі — це нереально. Хоча навіть за такого нерівносильного стану речей (адже у всіх є у Білорусі друзі чи знайомі, які так чи інакше доносять нам реальну інформацію) цікаво було б дивитися їхню подачу інформації в офіційній версії. Зрештою, навіть за офіційної версії, мусять же мати білоруси якісь досягнення, окрім як виробництво холодильників «Мінськ»?.. Особисто ж я залюбки дивився б художні фільми білоруського виробництва. Тобто не фільми іншої країни, які створюються на базі білоруської кіностудії, а саме білоруський кінематограф.

Наталя Лігачова, шеф-редактор «Телекритики»:

      — Доцільними є будь-які кроки до пожвавлення стосунків в інформаційній площині  між державами. Головне, щоб ці стосунки рухалися у цивілізованому напрямі. Тобто щоб це був не однобокий рух, а повноцінний взаємообмін. Інша справа, що про створення таких каналів уже домовлялися не раз. Про такі домовленості оголошував і Зіновій Кулик, й Іван Чиж, але до реалізації цих планів ніколи руки так і не доходили. Водночас ми чудово знаємо, яка суне навала російського інформаційного продукту на Україну. Створення одного українського каналу десь у місцях компактного проживання українців у Росії проблему донесення об'єктивної інформації про Україну до російського населення в цілому, безумовно, не вирішить. Домовляючись про існування наших інформаційних носіїв у сусідів, слід ще й вести мову про те, щоб інформаційна політика Росії не була спрямованою на необ'єктивне висвітлення наших подій; домовлятися про те, щоб працівники тамтешніх корпунктів завжди дотримувалися професійних стандартів. З одного боку, дотримання професійних стандартів, це не справа політиків. Але з іншого боку, якщо політики стежитимуть за наповненням створених каналів і вказуватимуть на однобоку й необ'єктивну інформацію, як це робили західні країни, весь час нагадуючи режиму Кучми про те, що йдуть утиски свободи слова, то це цілком може сприяти поліпшенню інформації. Щодо трансляції білоруського телебачення в Україні, то, знову ж таки, забагато інформації не буває. Я вважаю, що якийсь сенс є й у тому, щоб наш глядач мав би можливість ознайомитися з тенденційним білоруським ТБ. Але до такого проекту слід ставитися дуже й дуже прискіпливо. Це той випадок, коли треба сім разів відміряти, а потім відрізати.