Не все Шеві «золото»

      Рівно два роки й три дні тому на цьому місці — першій шпальті «УМ» — було схоже фото: форвард «Мілана» Андрій Шевченко в такій самій білій формі пробиває вирішальний 11-метровий у післяматчевій серії пенальті фіналу Ліги чемпіонів. Тоді Андрієва команда зустрічалася з «Ювентусом» і не зуміла забити за весь поєдинок (до пенальті) жодного голу. Тепер «Мілан» грав із «Ліверпулем» — і вже в першому таймі тричі засмутив «ворожого» голкіпера. Однак парадокси — щасливі випадки для одних і нещасні — для інших — бувають і в футболі. «Мілан» розклеївся, англійці відігралися. Шева не зміг відзначитися з гри, маючи чудові нагоди, «запоров» і післяматчевий удар. Відтак «Лівер» узяв свій п'ятий Кубок чемпіонів, а Шевченко не став його дворазовим володарем і залишився в цьому році взагалі без трофеїв. Зате побачив, що немає меж удосконаленню.

      Глядачі ж пережили драму. Але за такі драми ми й любимо футбол.

      Позавчорашнє завершення єврокубкового сезону в Європі не забудеться за один день. Таке яскраве свято футболу, яке подарували вболівальникам усього світу італійський «Мілан» та англійський «Ліверпуль», у вирішальних матчах трапляється нечасто. Фанам «россо-нері» і самій команді ще довго доведеться кусати лікті, намагаючись збагнути, як вони примудрилися втратити начебто вже завойований Кубок чемпіонів. Відповідь проста — «Ліверпуль» створив диво, переписавши історію турніру. Колектив іспанського наставника Рафаеля Бенітеса вперше за 50 років фіналів головного клубного змагання Старого Світу знайшов у собі сили відігратися, програючи по ходу матчу 0:3. Так синьйор Рафа повторив шлях португальця Жозе Моурінью, який за два роки виграв Кубок УЄФА і Кубок чемпіонів. Бенітес, нагадаємо, минулого року привів до тріумфу в другому за значенням євротурнірі «Валенсію».

      Спостерігаючи за перебігом поєдинку на переповненому стамбульському стадіоні «Кемаль Ататюрк», ми фіксували фізичний контраст із матчами лідерів чемпіонату України, які двома годинами раніше демонструвало вітчизняне телебачення. Навіть заморським майстрам м'яча, купленим за великі гроші для виступів в українській першості, далеко до рівня виконавців фіналу Суперліги. А фінал-2005, який так різнився від позаминулорічного матчу на цій самій стадії за участю того ж «Мілана» і «Ювентуса» (пенальті після нульової нічиєї), вдався на всі сто. Принаймні шанувальники футболу отримали справжнє задоволення. Якщо, звісно, не брати до уваги передінфарктний стан фанів то одного, то іншого клубу.

      Початок для команди з батьківщини «Бітлз» виявився жахливим. «Мерсісайдці» у трьох останніх двобоях турніру зберігали свої ворота недоторканими, а

тут... Минуло 55 секунд від моменту стартового свистка Мехуто Гонсалеса, а 36-річний Паоло Мальдіні записав на свій рахунок перший гол у Лізі чемпіонів цього сезону і взагалі у фіналах турніру. (Для капітана «червоно-чорних», до речі, це був сьомий фінал Суперліги.) М'ячем більше володів «Ліверпуль», але рахунок зростав на користь суперника. Спочатку, як і два роки тому, через офсайд не зарахували гол Шевченка, але натомість Андрій незабаром зробив ідеальну передачу на Креспо. Перед перервою аргентинець оформив дубль, реалізувавши вихід сам на сам із Єжи Дудеком, і всім здавалося, що справу вирішено.

      По перерві українець ударом із небезпечного штрафного міг довести рахунок 4:0, але «злим генієм» Шеви цього вечора був експресивний поляк. Дудек парирував і цей його постріл, і, забіжимо наперед, усі інші. А тим часом англійці скористалися розслабленістю «Мілана». З'ясувалося, що «ла-корунський синдром» може «косити» зіркових, досвідчених «міланістів» не лише в конкретних матчах, а у таймах, ба навіть десятихвилинках, коли суперкоманда нагадує безпорадну дворову компанію. Початок штурму поклав бездоганний удар головою капітана «Ліверпуля» — Стівена Джеррарда, потім здалеку поцілив у нижній кут чех Шміцер. Обидва рази бразильський страж воріт «Мілана» Діда трохи не дотягувався. І тут же порушення правил Гаттузо — й пенальті. Діда відбив перший удар з «точки» Хаві Алонсо, але іспанець виправився на добиванні. Захисники знову ловили гав.

      Анчелотті міняє вже не спроможного на більше Креспо (котрий, до речі, тиждень тому одружився) на Томассона, але його майже не видно за Шевченком. Андрій послідовно й виправдано брав гру на себе, намагаючись пробитися через захисні редути «Ліверпуля», і мав чимало нагод відзначитися. Але двічі його проходи в останню мить переривав Каррагер, Траоре виніс м'яч із лінії воріт, а як відбив два удари нашого форварда впритул наприкінці додаткового часу польський воротар «червоних», не знає, мабуть, і сам Єжи.

      Апофеозом невдач став незабитий Шевченком 11-метровий, котрий і завершив протистояння (Андрій ударив по центру — Дудек був на місці). У 2003 році у фіналі проти «Ювентуса» українець також бив останнє пенальті. Як виявилося, історія не захотіла повторюватися. Блиск «Золотого м'яча» Шеви потьмянів...

      А «Ліверпуль» виграв п'ятий Кубок чемпіонів у своїй історії після 21-річної перерви й тепер матиме право залишити трофей у себе. Для його наступників виготовлять нову копію.

ТАБЛО

«Мілан» (Італія) — «Ліверпуль» (Англія) — 3:3, пен. — 2:4

25 травня. Стамбул, стадіон «Кемаль Ататюрк». 80 000 глядачів

Суддя — Мехуто Гонсалес (Іспанія)

      «Мілан»: Діда, Кафу, Неста, Стам, Мальдіні, Пірло, Гаттузо (Руй Кошта, 112), Зеєдорф (Сержиньйо, 85), Кака, Креспо (Томассон, 85), Шевченко

  «Ліверпуль»: Дудек, Фіннан (Хаманн, 46), Хююпя, Траоре, Хаві Алонсо, Ріїсе, Джеррард, Каррагер, К'юелл (Шміцер, 23), Барош (Сіссе, 85), Луїс Гарсія

      Нереалізований пенальті:

Хаві Алонсо, 60

      Попередження: Каррагер, 76;

Барош, 81

      Серія 11-метрових: Сержиньйо (вище воріт — 0:0) — Хаманн (гол — 0:1); Пірло (воротар — 0:1) — Сіссе (гол — 0:2); Томассон (гол — 1:2) — Ріїсе (воротар — 1:2); Кака (гол — 2:2) — Шміцер (гол — 2:3); Шевченко (воротар — 2:3)...

ПІСЛЯМОВА

Рафаель Бенітес, головний тренер «Ліверпуля»:

      — У мене нема слів, аби передати свої почуття. Все складалося для нас — гірше не буває. Але у перерві я сказав хлопцям, що ми можемо змінити хід матчу, якщо швидко відзначимося в другому таймі. Ми вірили, що не все ще втрачено, і це допомогло нам перемогти. Ключовим гравцем колективу став капітан — Стівен Джеррард, чий незламний характер привів «Ліверпуль» до перемоги.

Стівен Джеррард, захисник, капітан «Ліверпуля»:

      — Після трьох голів у наші ворота я думав, що зустріну фінальний свисток у сльозах, але ми заслужили на іншу кінцівку. Попри травми й судоми, продовжували битися — й тепер опинилися на вершині світу. Це відчуття перемоги — найчудовіше в моєму житті. Наші фанати — справжній 12-й гравець, який зробив для перемоги не менше за інших футболістів.

Карло Анчелотті, головний тренер «Мілана»:

      — Ми провели прекрасний фінал; на поразку «Мілан» не заслуговував, але нам доведеться її визнати. Особливо гірко програвати так, як сьогодні. За свій виступ у цьому сезоні ми були варті трофею, але ж життя на поразці не завершується. Я сказав своїм футболістам, що не розчарований ними. Ми залишаємо Лігу чемпіонів з високо піднятою головою. 11-метрові — це лотерея, де психологічна готовність важливіша за технічну. Троє наших найкращих пенальтистів не забили.

Андрій Шевченко, нападаючий «Мілана»:

      — Я деморалізований, бо тільки-но передивився гольові моменти... Доля Кубка чемпіонів була у наших руках, але ми втратили його за сім хвилин другого тайму.