Новій владі зараз таки справді складно. І хоча помилок та прорахунків на шляху до побудови не позірно, а реально демократичної й правової держави без корупції, хабарництва й бандитів у владних кабінетах не бракує, хочеться сподіватися, що щире бажання й професіоналізм допоможуть «помаранчевим» виборсатися з викопаної кучмами-януковичами ями й розгребти залишені попередниками завали. Чи вдасться? Поки що є принаймні шанс якщо не виправити вже зроблені помилки, то хоч навчитися більше їх не припускатися. Щонайменше в кадровому плані. Адже за умов, коли більшість секторів економіки зяє дірками, а добряче «пошарпаний» соціальними виплатами бюджет кров з носа потребує наповнення, кадри вирішують якщо не все, то дуже багато. Особливо якщо йдеться про установи, через які проходять великі державні гроші.
«Громадяни, зберігайте гроші в ощадних касах», — закликав відомий персонаж. Після того як, скориставшись його порадою, мільйони громадян втратили, що зберігати, Ощадбанк надовго втратив їхню довіру й перетворився на синонім втрачених надій. Коли у 1991 році Україна вийшла зі складу Радянського Союзу і проголосила незалежність, відокремлений від однойменного банку СРСР Ощадбанк України разом із успадкованим від «старшого брата» негативним іміджем отримав «подарунок» у вигляді автоматично створеного внутрішнього боргу, оскільки всі залишки на вкладах, цінних паперах і страхових полісах громадян новонародженої держави залишилися в Росії. Повністю оклигати величезній фінансовій установі не допоміг ні наданий відповідним законом спеціальний статус, ні спершу навіть перетворення у 1999-му на відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», повний пакет акцій якого перебуває в руках держави. Але саме з цього моменту в житті банку почалися кардинальні зміни: привабливість «проекту» розгледіли політики.
На крісло голови наглядової ради Ощадбанку зазіхало чимало наближених до Президента Кучми та його адміністрації, але пощастило соціал-демократам (об’єднаним). Ласий шматочок дістався одному з керівників партії, власникові Інтерконтинентбанку й контрольного пакету акцій телеканалу «Інтер» Ігорю Плужникову. Тут би можна «припечатати» пана Ігоря звинуваченнями на кшталт «розікрав», «зруйнував» тощо, але, хоч як би когось це не здивувало, спершу все було якраз навпаки. Саме після приходу до керівництва Ощадбанком України «інтерівця» і його команди банку, який доти балансував на межі виживання і який більшість експертів уже потроху «ховали», вдалося прийти до тями. Зокрема, відновити втрачені ліцензії НБУ, а після проведення міжнародного аудиту й переходу на нові стандарти бухгалтерського обліку — перевести до себе рахунки ДП «Енергоринок». А це мільярдні потоки, які, природно, принесли Ощадбанку непоганий прибуток (згодом обслуговування «Енергоринку» взяв на себе Промінвестбанк).
Ті, хто не вірить у щирість намірів Плужникова безкорисливо послужити державі, пояснюють цей нібито феномен дуже просто: розікрасти те, що й так дихає на ладан, м’яко кажучи, складно. Чи не тому, бува, досвідчений фінансист Плужников взявся спершу вивести доручену йому фінансову установу на «кредитоспроможний» рівень? На розвиток цієї версії деякі експерти пропонують іще одну: об’єднаний соціал-демократ викохував Ощадбанк «для себе». Про доцільність приватизації Державного ощадного банку мова заходить уже давно...
* * *
Ретельно вибудувана система стримувань і противаг допомогла Плужникову, по суті, тримати ОБ під контролем незалежно від того, хто очолював його наглядову раду і правління. Настрій головному «ощадному банкірові» трохи попсували конкуренти з Донецька, які після приходу на чоло Кабміну Віктора Януковича взялися прибирати до рук усе, що може принести такий-сякий прибуток або політичні дивіденди. Однак, як вони це вже не раз доводили, партійні соратники найкризовішого менеджера України так просто не здаються. Трохи поламавши списи в боротьбі за вплив на Ощадний банк есдеки досягли з «донецькими» компромісу й взялися тепер уже таки «дерибанити» ОБ разом. Як-не-як, на носі були вибори. Які, по-перше, потребують неабияких капіталовкладень, а по-друге, невідомо, чим завершаться, тому не завадить набити власні кишені, поки є така можливість. У будь-якому разi, саме таке пояснення спадає на думку при ознайомленні з показниками фінансового «здоров'я» Ощадбанку, динаміка яких за минулий рік почала стрімко погіршуватись.
Але про це — трохи нижче. Спершу, мабуть, варто якщо не оголосити весь список, то принаймні назвати головних дійових осіб команди, якій випало керувати Ощадбанком у тривожні навколовиборчі часи. Насамперед, це голова правління, яким був призначений Микола Суганяка (до приходу в «центральний офіс» керував Дніпропетровським обласним управлінням ОБ) та його заступники Андрій Пишний (до призначення обіймав посаду директора департаменту правового забезпечення ОБ) і колишній голова правління банку «Кліринговий дім» Артемій Єршов. Артемій Михайлович, до речі, встиг посидіти на двох стільцях одночасно, паралельно з роботою в Ощадбанку обіймаючи посаду заступника голови правління ВАТ «Укртелеком», що в Україні взагалі-то заборонено законом. Утім викохані епохою Кучми посадовці так наловчилися пролазити навіть у найменші дірки в законодавстві, що цієї «дрібниці» нібито ніхто й не помічав. Тим більше що у Єршова був неабиякої міцності «дах»: пан Артемій завжди вважався «людиною Сергія Льовочкіна» (як зазначає тижневик «Дзеркало тижня», його однокурсника по Наргоспу), вплив якого в «Кучмаїні» перебільшити важко. До речі, в Ощадбанку вони також працювали разом — до кар'єрного доробку Льовочкіна входила не лише посада першого помічника Президента (Леоніда Даниловича, звісно), а й керівництво наглядовою радою ОБ.
* * *
Тепер — трохи «голих» цифр. Як свідчать наявні в розпорядженні «УМ» дані, які кожен бажаючий може знайти у «профільній» пресі, в результаті діяльності цієї ситуативно дружної сімейки (не забуваймо ще про Плужникова й «об'єднану» компанію) протягом 2004-го — на початку поточного року частка ВАТ «Державний ощадний банк України» на фінансовому ринку істотно зменшилася. Зокрема, чисті активи протягом минулого року зменшилися на 587,5 мільйона гривень, залишки на рахунках юридичних осіб скоротилися на 1 мільярд 57 мільйонів гривень, а фінансовий результат за 2004-й у порівнянні з 2003-м зменшився вдвічі й склав 1,4 млн. грн. Рентабельність активів за минулий рік склала 0,03 відсотка, а за перший квартал поточного — 0,02 відсотка при нормі не менше 1%. Рентабельність капіталу відповідно становила 0,46% і 0,49% при нормі не менше 7% (!). Чи не найцікавішим пунктом у цьому переліку є дані по кредитах. Як свідчать ті ж самі «голі» цифри, за вказаний час прострочені й сумнівні кредити зросли фактично удвічі — на 105,3 мільйона гривень за 2004 рік і 72,2 мільйона — за перший квартал 2005-го. Обсяг прострочених і сумнівних кредитів станом на 1 квітня цього року складав 412,6 млн. грн., тобто 22,85% кредитного портфеля Ощадбанку. При цьому списана за рахунок прибутку і резервів заборгованість станом на той же День сміху склала 163,9 мільйона гривень.
Чи не тому, бува, Ощадбанк з такою легкістю розкидався державними мільйонами, «прощаючи» боржникам, що пішли вони у «свої» руки? Бере, скажімо, «дружня» (другова, братова, сватова) фірма солідний кредит, а за якийсь час лускає, як мильна бульбашка. Стягнути б із неї заборговане, але ж банк великий, потужний (і, що важливо, державний, а державне — це, як відомо, нічийне), чому б і не простити бідолашним бізнесменам у принципі не такий уже й великий у масштабах усього кредитного портфеля борг? І не біда, якщо зрештою з таких невеликих боргів складається велика чорна діра, коли при владі теж свої люди.
Нескладно уявити, як повинні почуватися спритні фінансисти, які зробили решето не тільки з Ощадбанку, тепер, коли «своїх» із влади прогнали під три чорти. Адже по кожній такій списаній заборгованості Генпрокуратурі роботи не бракуватиме. Можна, звісно, рвати на собі волосся або чкурнути за кордон, як дехто вже й зробив. А можна... спробувати знайти дружню руку і в новій владі. Зрештою, домовлявся ж есдек Плужніков із нібито затято конкурентним кланом «донів»...
* * *
Природно, прийшовши до влади, Віктор Ющенко деяких членів наглядової ради Ощадбанку звільнив. І на зміну Сергію Льовочкіну, Олегові Дьоміну тощо прийшли Анатолiй Шаповалов, обраний згодом головою наглядової ради Олександр Морозов та інші. Не чекаючи звільнення, добровільно-примусово пішов у відставку й Микола Суганяка, написавши заяву про звільнення після скандалу навколо кредиту, виданого Ощадбанком телеканалу «Інтер». Наразі обов'язки голови правління виконує Андрій Пишний, але вже завтра ситуація може змінитися — на п'ятницю призначене засідання наглядової ради ВАТ «Державний ощадбанк». Яке, судячи із запасів вельми недешевої мінеральної води класу «Пер'є» та «Евіан», закупленої «ощадбанківцями» кілька днів тому цілими ящиками, обіцяє бути нелегким. Непросто, либонь, обрати людину зразка «два в одному» (щире бажання працювати чесно плюс високий фаховий рівень), здатну вивести найбільший державний банк із непривабливого становища, в якому він опинився завдяки бурхливій діяльності «есдеківсько-донецького» симбіозу.
Не виключено, саме через те, що людей таких мало, а охочих покерувати Ощадбанком — багато, засідання наглядової ради відкладалося вже кілька разів. А тим часом, за розповідями посвячених у цю справу людей, триває боротьба за призначення на посаду голови правління ОБ. Раніше як прохідну кандидатуру розглядали нинішнього керівника банку «Київська Русь» Віктора Братка, на користь якого свідчила його принциповість і професійність. Зокрема, як розповідає радник Президента (він же редактор «України молодої») Михайло Дорошенко, який добре знає Братка протягом багатьох років, Віктор Іванович, не маючи ні зв'язків у колишній владі, ні доступу до державних коштів, виплекав «Київську Русь» у стабільну фінансову установу. У цьому йому не завадили навіть безперервні перевірки й «наїзди» «згори» за небажання лягти під кучмівський режим. Словом, людина, здавалося б, цілком достойна, тому кандидатуру Братка спершу підтримали й Нацбанк, і (щоправда, не зразу) Прем'єр-міністр, а Президента, як людину, котра в банківській сфері орієнтується блискуче, не треба було й переконувати.
* * *
І попри все це дехто дуже хотів би бачити на чолі правління Ощадбанку не Братка. Звідси й з'явилися чутки про те, що, ймовірно, на зміну Суганяці прийде Олександр Морозов — нинішній голова наглядової ради ОБ й за сумісництвом народний депутат від «Нашої України». Який, при всій повазі до нього, навряд чи спроможний покращити як становище Ощадного банку, так і його репутацію. Не через те, що панові Олександру бракує фахових знань — навпаки, у банківській сфері він, що називається, «с младых ногтей», працював у керівництві й Брокбізнесбанку, і Промінвестбанку тощо, і нестачу професіоналізму йому закинути важко. Проблема в дещо неоднозначній кар'єрній репутації самого Морозова, якому випало працювати, скажімо, керівником Української державної кредитно-інвестиційної компанії, а згодом і в «Держінвесті» — обидві структури, як зазначає сайт «Обком», «обросли деякими скандалами, пов'язаними з оригінальним використанням державних коштів», а також у сумновідомій страховій компанії «Оранта». Втім головне навіть не це. Найбільші сумніви в щирому прагненні Морозова не лише відновити довіру до Ощадбанку, а й не дозволити охочим це зробити замести сліди діяльності попередніх керівників викликало наполегливе лобіювання паном Олександром вищезгаданого любителя посидіти на двох стільцях і великого друга Сергія Льовочкіна Артемія Єршова — його дуже хотіли залишити на цій посаді. Що називається, без коментарів.
Як не заїжджено це звучить, але на Майдані ми стояли не за те. Тож будемо сподіватися, що незалежно від результату завтрашнього (якщо воно відбудеться) засідання наглядової ради до призначення голови правління Ощадбанку вона підійде принципово,без ультиматумiв головної провладної фракцiї у ВР, i банк таки остаточно зіпнеться на ноги.
