Слово Коваленка

26.05.2005
Слово Коваленка

      Репресований 1972 року, співв'язень Валерія Марченка, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Семена Глузмана, учитель Іван Коваленко й досі не відомий широкому загалу як поет. Під час арешту було конфісковано всі його вірші, їх знищували на етапах, у концтаборі. Та люди переписували поезiї Івана Коваленка від руки, передруковували й поширювали. Попри всі зусилля органів КДБ 300 віршів усе ж дійшли до нас, і майже за кожним із них стоять зусилля багатьох людей, які ризикували свободою, щоб їх зберегти.

      Чому ж вірші поета, за якими багато з наших російськомовних співвітчизників вивчають українську,  які, випадково потрапивши до рук старшокласникам, стають їхніми улюбленими, не видають в Україні мільйонними накладами? Іще запитання, яке я весь час чую від колег-учителів, від батьків учнів, від літературних редакторів журналів: чому ці вірші не вивчають у школі? За останні два роки про Коваленка опубліковано 17 статей — у «Літературній Україні», «Дзеркалі тижня», «Україні молодій», «Фактах та коментарях» тощо. Та, попри зацікавленість читачів і численні відгуки на мої публікації, не отримав я жодного сигналу від тих посадовців, які мали б звернути увагу на несправедливо замовчуваного видатного поета.

      З надзвичайним успіхом відбувся вечір пам'яті поета у Національній спілці письменників України. Того дня звучали патетичні оцінки творчості Івана Коваленка, пропозиції посмертно прийняти його до Спілки, і — знову тиша... Влітку минулого року Сергій Білоконь видав велику працю про Коваленка, написану за сприяння дочки поета Марії Кириленко, і знову жодної реакції з боку наших «літературних генералів». Але часи змінилися, настала пора віддавати борги. Час відкривати забуті імена, які стануть знаменом прогресивних змін. Та чекати на вагоме слово наших офіційних критиків чи й шанованих літераторів, які переймаються лише власною творчістю, не випадає.

      Вірш «Червона калина» у 60-ті роки зробив відомим у дисидентських колах ім'я скромного вчителя іноземних мов із Боярки. Цей вірш було надруковано діаспорськими виданнями Чехословаччини і Канади. Слухаючи цього вірша в уральському таборі для політв'язнів, плакали легендарні вояки УПА. Хотів би звернутися до пана Президента Віктора Ющенка, міністра освіти пана Ніколаєнка та до міністра культури панi Білозір з наполегливим проханням подарувати українському народові видатного поета. Вже багато вчителів-ентузіастів поза затвердженими шкільними програмами вивчають з дітьми вірші Івана Коваленка. Але для нашої країни — це крапля в морі, адже збірки поета обидва рази виходили мізерними накладами. Михайло Згуровський, коли був міністром освіти, встиг ініціювати видання збірки віршів Івана Коваленка «Джерело» у видавництві «Освіта». Час довершити добру справу: потрібно, щоб вірші цього поета дійшли до кожної учнівської парти.

      Для виховної роботи творчість Івана Коваленка відкриє багатющі можливості, вона допоможе виплекати справжніх патріотів, людей високої моралі й широких поглядів. Я на власні очі бачу, яка близька дітям постать вчителя-поета, з якою увагою слухають вони про те, як простий сільський хлопець пережив Голодомор, як урятував Івана від голодної смерті його власний учитель української мови і літератури; про юнака, який змалечку захоплювався зорями і знав назву чи не кожної зірки. Як він любив читати і доклав величезних зусиль, щоб самому стати вчителем. З біографії цього поета сама Україна промовляє до дітей: вони дізнаються і про переслідування тих, хто за радянських часів мав сміливість висловлювати власну думку, читати, що вважав за потрібне, і виливати любов до рідного краю у своїх віршах. Дізнаються діти і про репресії 1972 року, коли цвіт української нації було згноєно в таборах... Жодного разу Іван Коваленко не заплямував себе співпрацею з радянською владою (не був навіть ані піонером, ні комсомольцем!).

      А як старшокласники сприймають любовну лірику Івана Коваленка! Якою зворушливою видається історія кохання поета до своєї дружини: 62 роки разом! Ірина Павлівна щодня впродовж терміну чоловікового ув'язнення писала йому листи. Чоловік відповідав їй поетичними рядками:

Ідуть листи, ідуть твої листи,

Несуть тепло, твою любов і тугу,

І чутно крізь папір тих почуттів напругу,

Яку слова твої не в змозі донести...

      Вірші Івана Коваленка у таборах клали на музику, ще й досі ті пісні співають під гітару на самодіяльних вечорах. Творчі вечори пам'яті Коваленка відбуваються у ВНЗ Херсона та Миколаєва. Дивує, що в Національному університеті ім. Шевченка, альма-матер подружжя Коваленків, так і не зацікавилися творчістю поета. Чому в Херсонському педагогічному університеті вже захищають магістерські дисертації за творчістю Івана Коваленка, а київське студентство навіть не чуло цього імені. В які ще двері слід постукати, щоб зрушити з мертвої точки коліщата нашої інерційної «культурної машини»?

      У дні помаранчевої революції спершу на сайті «Майдан», а потім і на багатьох інших інтернетівських сайтах з'явилися вірші Івана Коваленка «Іуди» та «До Діогена», ці ж тексти неодноразово звучали на радіо «Нарт». Саме у революційні дні вулицю, на якій жив і помер поет, прикрасили нові таблички: «вул. Івана Коваленка». А на маленькому будиночку, зведеному власними руками поета, з'явилася скромна меморіальна дошка: «У цьому будинку з 1960 по 2001р. жив і творив відомий український поет Іван Юхимович Коваленко». Депутати Боярської міськради відразу після сесії, на якій Віктора Ющенка було визнано Президентом, спершу забігли з цією новиною до дружини поета, а лише потім поїхали до Києва. Телефон Ірини Павлівни всі революційні дні не замовкав. Телефонували учні й знайомі: «Вітаємо вас, Ірино Павлівно! Те, за що ви з Іваном Юхимовичем боролися все життя, сталося».

      Внутрішня незалежність цього поета, його гідність, сам дух його віршів, а головне — висока планка, яку він завжди виставляв перед собою і своїми читачами, — про всі ці чесноти ми мусимо пам'ятати, на них мають вчитися наші діти.

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>