Поїзд поступово набирає хід... Кожен день, близько опівночі, він відправляється з Берліна-Ліхтенберга до Києва. Поїздка триває 24 години, але мені треба далі. Моя мета: Світловодськ, маленьке місто на Дніпрі — сюди 8 років тому до України переїхав мій батько, бо закохався. Наталя, його теперішня дружина, не захотіла жити в Німеччині. З того часу я його відвідую у Світловодську. Це місто з'явилося на голому місці за соціалістичним зразком у 1954 році для робітників нової електростанції, яка мала забезпечувати навколишні міста електроенергією. Звідси й назва міста: світла вода.

Узагалі-то він безвусий. Але казати про себе «вусатий нянь» може все одно, тому що справа тут не в наявності вусів, а в суті. І в робочий, і навіть у вільний від роботи час 20-річний Сергій Сердюк «нянькається» з дітьми чернігівського притулку «Надія». Тому що прикладом йому слугує власна історія... Їй-богу, не історія, а просто втілення сценарію відомого радянського фільму «Вусатий нянь» у життя. Колись у цей самий дитячий притулок він потрапив випадково і не з власної волі. Потім навіть і до армії два роки тому забирали саме звідси. Проводи були — теж як у кіно: усім притулком, діти й вихователі зі сльозами на очах. І вони ж писали йому листи до військової частини.